Читати книгу - "Сивий Капітан"

— Тим краще, пане Хуанес, тим краще, — буркнув Хосе Френко, продовжуючи вимальовувати хрестики.

Нарешті роботу було закінчено. Френко задоволено випростався

— Ну, і що? — підвів на нього очі Мігель Хуанес

— Подивіться самі на це півколо. Начебто десь усередині й є лігво нашого звіра, пане Хуанес, — вкрадливо відповів Френко — Ви ж хотіли довідатися, де його шукати, і тому перечитували рапорти перелічували пункти. Я одразу зрозумів вашу думку, тому й хрестики ставив… Дуже дотепна думка, насмілюся сказати дуже!

Хуанес недовірливо глянув на Френко про яку дотепну думку той говорить? Товстий, немов обрубаний палець його помічника вказував на якесь місце карти:

— Адже ви саме це мали на увазі, пане Хуанес? Цей ліс?

Детектив ще деякий час мовчки дивився на карту. Кілька десятків маленьких червоних хрестиків… Вони й справді утворювали грубе півколо… Хуанес знов поглянув на Френко. Той все так само поштиво дивився на нього, і сліду розумної думки не можна було помітити на його тупому червоному обличчі.

Так, хрестики створюють півколо… і всередині його… Раптом Хуанес стукнув кулаком по карті:

— Звичайно, Френко, це так! Вихідна точка для дій є! Ось вона. Слухайте мене, Френко, уважно. І мовчіть, не перебивайте.

— Єсть, пане Хуанес! — Нижня щелепа Френко відвисла ще більше.

— І закрийте рот. Це мене дратує, Френко. Так. Ми з вами звернули увагу на те, що всі ці пункти розташовані наче півколом.

— Цілком правильно, пане Хуанес.

— Кожне півколо мусить мати центр. Ви можете його вказати на карті?

Хосе Френко слухняно схилився над картою. І відповів:

— Єсть, пане Хуанес. Геометричним центром цього півкола буде великий ліс Фонтіверос між Кастеляною і Тортозою… десь біля Вінароса…

Так. Все ясно, Френко! Ви швидко схоплюєте думку

— Ви думаєте, пане Хуанес що…

— Ні, я нічого не думаю Все зрозуміло. Зараз я вам поясню. Зараз!

Хосе Френко мовчки, з величезною повагою дивився на енергійне обличчя свого начальника, що набрало натхненного виразу Мігель відкинувся на стільці й недбало випустив великий клубок диму Він примружив очі вдаючи цілковиту байдужість, як і личило талановитому детективові, для якого така проблема була всього-на-всього незначною дрібничкою.

— Так от, Френко, — розвивав свою думку, неуважно дивлячись на димок люльки, Мігель Хуанес. — Ми маємо незаперечні відомості, що «Люцифер» невідомого поки що нам Сивого Капітана з’являється в ряді місць, розташованих майже правильним півколом навкруги великого лісу Фонтіверос. Тільки іноді «Люцифера» помічали в інших місцях… як, наприклад, учора в столиці. Проте це зовсім не заважає основній, провідній думці. Висновок такий. Десь усередині Фонтівероса є його лігво, в якому завжди переховується «Люцифер». Там, мабуть, мусять бути і його склади палива, і ремонтна майстерня, і всякі інші речі. Одним словом — база. Звісно, не дуже легко шукати все це серед шести тисяч гектарів лісу… проте… проте для розумної людини немає нічого неможливого, Френко, чи не правда?

Мігель Хуанес знову примружив очі. Але й з-під опущених повік він бачив, що Хосе Френко не зводить з нього шанобливого погляду, навіть сяє від захоплення своїм начальником яка, мовляв, світла, талановита голова Хуанес задоволено посміхнувся

— Я не сказав вам ще одного, Френко, — мовив він виймаючи люльку з рота. — Ви вже знаєте, що я призначений особливо уповноваженим у справі ліквідації Сивого Капітана.

— Так, пане Хуанес.

— Я призначаю вас моїм безпосереднім помічником і цього разу. Вірю, ви зможете бути на щось придатні. Ви вмієте принаймні не заважати, коли в мене народжуються ідеї. І в недалекому майбутньому, коли я одержу орден Білого Орла вам також дещо перепаде. Ви задоволені, Френко?

— Завжди до ваших послуг, пане Хуанес! У двері постукали.

— Увійдіть! — недбало кинув Мігель Хуанес.

Увійшов черговий.

— Термінова телеграма. Начальник відділу рапортів наказав негайно передати її вам, пане особливо уповноважений!

Черговий вручив Хуанесу телеграму і вийшов. Детектив розгорнув папірця і прочитав:

«Агент № 418 доповідає появу розшукуваного автомобіля західніше Вінароса. Автомобіль з великою швидкістю півгодини тому проїхав на захід у напрямі Фонтівероса. Назад не проїжджав».

Хуанес пихнув люлькою і мовчки передав телеграму Френко. Той прочитав її і так само мовчки запитливо глянув на свого начальника. Хуанес нахмурив брови. Тоді він повільно заговорив, мовби радився сам з собою:

— Близько години тому Сивий Капітан розмовляв з начальником поліції по телефону. Тсс, Френко, про це ніхто не мусить знати! Говорив він з автомата номер три тисячі п’ятнадцять, тут, з околиці столиці. Минуло всього півгодини — і його автомобіль уже бачили біля Вінароса… за двісті — двісті п’ятдесят кілометрів від столиці. Гм… Виходить…

— Жоден автомобіль не може так швидко проїхати цю відстань, — зауважив Хосе Френко.

— Це я й без вас знаю, — буркнув Мігель Хуанес. — Доводиться припустити одне з двох. Або Сивий Капітан ще й досі лишається в столиці, а його «Люцифер» поїхав до Фонтівероса без нього, або по телефону з начальником поліції говорив не Сивий Капітан, а хтось інший. Проте я ж чув: то був той самий голос, який лунав і вчора… Гм… Так чи інакше, вибирати нема з чого. Головне — не марнувати часу, Френко.

— Так, пане Хуанес.

— Ви тільки й кажете, що «так», Френко! — незадоволено скривився його начальник. — Хоч би раз вимовили щось путяще, таке, що могло б допомогти справі…

— Пробачте, пане Хуанес!

— Гм… Вигляд Сивого Капітана нам невідомий, шукати його зараз серед мільйонів інших людей у столиці — безглуздя… принаймні не арештувавши перед тим вашого Педро Дорілью, чи як його там… і не довідавшись у нього чогось. Френко, негайно наказ про арешт Дорільї! Від мого імені, як особливо уповноваженого!

— Єсть, пане Хуанес.

— Далі розпорядіться, щоб на аеродромі приготували для мене літак. Я тим часом віддам усі інші накази… Доведеться використати й військові частини. І негайно повертайтесь. Ми вилетимо разом. До Фонтівероса, Френко! Я надумав дещо… Здається, Сивий Капітан не вислизне з пастки, яку я йому влаштую!..

Розділ третій

1. ПРОБУДЖЕННЯ ОЛЕСЯ

Олесь відкрив очі — і зразу ж таки знов заплющив їх від яскравого світла, яке засліпило його. Щось заважало на голові, мов стягувало лоба. Хлопець спробував підвести руку і здивувався: рука підводилась дуже повільно, непевно. Здавалося, що на ній висить важкий тягар. І, щоб подолати той тягар, треба напружувати всі сили. А їх чомусь так мало…

Нарешті слабка рука торкнулася лоба. На ньому наче якась пов’язка чи бинт… Що трапилось?

Хотілося спати. Олесь знову потихеньку відкрив очі. Світло вже не здавалося таким сліпучим. Мабуть, то було