Читати книгу - "Корпорація ідіотів"

кличуть, сповіщають про біди, радощі, небезпеку, їжу тощо. Птахи прислуховуються одне до одного, до них прислуховуються й люди. А що роблять люди зі своїм умінням говорити? Пусті слова. Формальність. Ви бачили птаха, що співає формальності? Люди спрощують слова, наповнюють їх іншим смислом, крадуть, перекручують, недбало ставляться, кидаються ними, жонглюють, використовують, усе роблять для того, щоб заплутати собі подібних, аж потім дивуються, чому їх ніхто не розуміє? Люди говорять кожен на своїй мові, і байдуже, розуміє тебе інший чи ні, бо йому теж байдуже, чи почув ти, що він намагався тобі донести.

Батькам не до вподоби була моя поведінка, тому що мати з власного досвіду знала, як боляче, коли тобі зраджують, а батько, як усі чоловіки, що зраджують своїм жінкам, зовсім не шаленів від того, що так само роблять інші чоловіки, тим більше його власний син. Вони чекали. Знаєте, як утомлений господар чекає, коли нарешті гості розійдуться по домівках. У своїх мріях він бачить чистий посуд і себе, коли поринає у відпочинок на рідному ліжечку. А гості все не йдуть, і «на коня» їм уже не наливають, бо цього прозорого натяку вони не зрозуміли вже тричі. Мовчки чекає, бо знає: коли-небудь вони підуть, коли-небудь посуд буде вимито, коли-небудь господарі вкладуться в свої ліжечка, і все буде добре.

До того ж, так чи інакше, але вони пам’ятали, що я — їхня дитина, що про мене треба піклуватися, принаймні годувати й питати «як ти?» Я не заслуговував, на їхній погляд, на розуміння, але я міг розраховувати на батьківське співчуття. Як казала сусідка Ганна тій самій Ларисці, котра відкрила мамчині очі на теплі стосунки Ганнусі й мамчиного чоловіка: «Я не розумію, ти хто — дівчинка чи вовк?» Вони розуміли, що вони батьки, а не вовки.

А я перебував у снах. Скажіть, що означає, коли людині сняться чужі сни? Хтось натиснув на гальма, сховані в моєму організмі, і ноги з них не прибирав. Спочатку я вирішив, що треба скористатися нагодою і трохи відпочити, але це «трохи» затягувалося, мені ніхто не телефонував, я нікому не телефонував, я жив серед близьких мені людей, але тільки дратував їх. Порушник спокою, як це жахливо, ви були коли-небудь порушником спокою? Коли це не говориться вам у вічі, то це відчувається щоразу, коли ви доповзаєте до кухні, щоб залізти до холодильника, чи вмикаєте телевізор, чи шелестите сторінками книги. Ви це відчуваєте з мовчазних спин матері та батька, з того, як мати здригається, коли ви берете улюблену кицьку на руки.

Потім я почав телефонувати сам. Мені потрібна була робота, грошви на рахунках залишалося несказанно мало. Більшість партнерів тестя говорили мені, що я дуже вправний керівник, що вдало керувати бізнесом закладено в моїй крові. Дивно, але одночасно з кінцем мого шлюбу з моєї крові наче хтось висмоктав цей бізнесовий хист. Усі ті, хто називав мене «синку», плескав по спині, посміхався та пригощав дорогими сигарами або з повагою звертався до мене «Станіславе Владиславовичу», вклоняючись майже до персіянських килимів на підлозі мого офісу, раптом не могли пригадати, хто я. Куди ж їм було згадати про хист до бізнесу в моїй крові? Де там.

«Стасику», — Ігор Григорович завжди був занадто прямий, такий прямий, що його ніколи не брали на переговори після кількох казусів. «Насере в найбільш невідповідний момент», — так зауважував мій інтелігентний тесть. «Стасику, ти що, не розумієш, що для тебе в цьому бізнесі місця вже не існує?

Ти, до речі, не дуже шкодуй і вбивайся, відверто кажучи, ти й тоді займав чуже». «Тобто на роботу я можу не розраховувати, взагалі ні на яку?»

«На якусь — можеш. Але на таку, на якій ти звик просиджувати свої „кавалійські“ штанята? Боже ж мій, Стасе, хіба можна бути таким наївним бовдуром? Мені здається, що твоє знайомство з цією чудовою родиною сприяло лише тому, що в тебе повністю атрофувався мозок. Знаєш, що? Коли за твоєю спиною є тільки солодка пика та вправний член, а більше нічого, і ти раптом одружуєшся на доньці людини, котра володіє величезними ресурсами, то треба велосипедити лапкою, як цуцик, якого чухають, скавчати та метляти хвостом, а не трахкати на днях народженнях розбещених шльондр». «Член і пика не за спиною, Ігоре Григоровичу.

Коли член і пика у вас за спиною, треба хвилюватися за цноту своєї дупи, шкода, що ви в своєму віці цього не знаєте». «Шкода, любий, що ти в своєму віці знаєш тільки це».

Всі інші не подарували мені так багато слів, навіть секретарки, ті, що кожного разу намагалися влізти до мене в штанці, зараз, наче скажені, жбурляли слухавки.

А де були мої друзі? Агов, друзяки, то ви де? На мій галас прийшов Сергій. Авжеж, бо він був «сером». Він прийшов із пляшкою португальського вина. «Ти, мабуть, страждаєш від неякісного питва?» — запитав він, метнувши очима по батьківський не такій уже старій, але ніяк не ультрамодній оселі. «Кепсько тобі, га?» — це було його друге запитання. Я підвівся, приніс склянки. Він незадоволено повів носом: аякже, яка гидота, то був простий скляний посуд.

«Ти знаєш, що вона вийшла заміж?» «Щось дуже багато запитань», — сказав я. Я не знав, що вона вийшла заміж, але не можу сказати, щоб я був шокований чи здивований. Вийшла — то й вийшла. Буде інший батько у моєї дитинки. Хоча чому інший? Я що, був їй батьком? Нарешті дитина отримає батька. Ось що подумав я, а ще я подумав, що починаю ненавидіти людство. Людство з його спорожнілими думками, людство з його фальшивими словами, людство, котре мене перекроїло так, як йому було зручно. «А я піддався, вона ж була така рада», — проспівав я. «Тільки не треба про хор», — попередив Сергій. «О’кей», — згодився я. І подумав: «Коли ж ти підеш?» І відповів сам собі: «Він не піде, поки ми не вип’ємо цю кляту пляшку вина, бо залишити мені такий дарунок життя — на це він не здатний». І налив нам по повній.

«І за кого вона вийшла?» — спитав я, бо далі мовчати було незручно. «За Костика». «О», — тільки й міг вичавити я. «О!» Костя був другом дитинства моєї дружини, його батьки товаришували з її батьками, і для всіх було набагато простіше, приємніше й корисніше, якби вони побралися, їхні ніжні дітки. Але тут з’явився я. Такий собі Коваленко. Стас Коваленко. І всі їхні плани