read-books.club » Публіцистика » Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства 📚 - Українською

Читати книгу - "Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства"

110
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства" автора Юрій Михайлович Канігін. Жанр книги: Публіцистика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 9 10 11 ... 139
Перейти на сторінку:
і взагалі все живе. «Місяць, — записано в Біблії, — це голова вищих порядків, володар у височині. В «Упанішадах» зазначається, що на Місяці є Пуруша (особистість — Ю. К.) нелюдської природи. І дійсно, нові дані підтверджують, що на Місяці діє надзвичайно потужна ЕОМ Єва», тобто штучний інтелект, який програмує (в тій чи іншій мірі) суспільне життя на Землі.

Так от, для стабілізації орбіти і, головне, налагодження, перевірки надійності, доведення до повної потужності цього найскладнішого комплексу знадобилось понад 5000 років. Підмісячний світ був створений. Це сталося 5508-го року до н. е.

Від автора:

Згодом я знайшов цілий ряд свідчень того, що говорив Гуру про Місяць (ймовірно, читачі й самі зустрічали дещо в різних джерелах). Більше того, ще в 70-х роках Гуру припустив, що американці припинили польоти на Місяць не випадково, а через якусь попереджувальну інформацію про можливі наслідки і санкції. И це підтвердилось у моїй бесіді з академіком В. Амбарцумяном.

Доведено, що щільність Місяця вдвічі менша, ніж Землі. Тобто він не може бути «плоть від плоті» Землі. Професор О. Крикунов пише: «Місяць — тіло чужорідне в нашій Сонячній системі. Він не утворювався разом із Сонцем, Землею та іншими планетами цієї системи. Його, ненауково висловлюючись, хтось притягнув до нашої системи й повісив біля Землі [Цит. за: Павличенко Е. С. Человек земной — феномен космический. — К, 1993.—С. 79].

Шведський вчений А. Альвен підтримав гіпотезу, згідно з якою наш нинішній супутник — Місяць — не одразу потрапив на свою орбіту, а був астероїдом. Колись Місяць настільки наблизився до Землі, що місячна гравітація викликала жахливе підняття океанських вод, спучування земної кори й «приплив» розжареної магми в надрах нашої планети. Лише згодом він віддалився від Землі, але самостійно продовжувати свій шлях вже не міг. Вчені Каліфорнійського університету вважають, що Місяць і досі є однією з причин багатьох землетрусів.

Нарешті, на користь «місячної'' гіпотези катастрофи свідчать міфи багатьох народів. Бушмени Південної Африки розповідають, що Місяць з'явився на небі лише після Потопу. Грецький епос подає напівлегендарну щасливу країну Аркадію в Пелопоннесі. Щоб підкреслити її глибоку давнину, жителів називали проселенідами — «домісячними»! Цей міф підтверджував і Аполлоній Родоський, хранитель Александрійської бібліотеки (III ст. до н. е.). Посилаючись на рукописи, для нас безповоротно втрачені, Аполлоній писав, що на земному небі не завжди сяяв Місяць.

У цілому ж складну проблему походження Місяця й досі не вдалося остаточно розв'язати.

У міфах догонів (плем'я в Африці, у якого виявлені дивовижні — «нетутешні'' — астрологічні знання) безпосередньо говориться, що Місяць з'явився на небі після Потопу. І в легендах інших народів, наприклад майя й ацтеків, йдеться про «небо без Місяця». Аналіз місячних порід показав, що його ґрунт, який складається з окислів, міг з'явитись лише в кисневому середовищі.

Із стародавніх часів намагаються з'ясувати загадку руїн Тіауанако — міста на березі озера Тітікака в Південній Америці. На брамі, витесаній з однієї цілої брили, знайдені дивні малюнки… Орнамент із фантастичних істот і геометричних знаків, на думку деяких дослідників, є не чим іншим, як календарем ще того часу, коли Земля оберталася навколо своєї осі за 30,23 години. Оскільки період її обертання навколо Сонця істотно не змінився, рік мав складатися із 290 «подовжених» днів.

Аналіз календаря нібито виявив, що сонячні затемнення тоді були надзвичайно частими. Диск Місяця був у 14 разів більшим, ніж тепер, а відстань до нього становила всього 5,9 земного радіуса. Рік поділявся на 12 місяців по 24 дні з двома «компенсуючими» днями. Атлантолог може вбачити в цьому підтвердження гіпотези захоплення Місяця Землею 11 тисяч років тому [див.-. В поисках Атлантиды. — М., 1986. — С. 221–223].

А В ЦЕЙ ЧАС У ЦЕНТРІ ЄВРОПИ…

У истории есть своя правда, у легенды — своя.

В. Гюго

Гуру вів далі:

— Спочатку давайте звернемося до легенд і переказів арійського циклу. В них вашій землі, теперішній Україні, приділено велику увагу. Арійські перекази «північного циклу» в нас, у матху, ретельно зберігалися, а у вас, у Києві, про них навіть уяви не мають. А вони дещо прояснюють.

Шістдесят тисяч років тому на Землі настало четверте зледеніння. Воно пройшло по лінії Київ-Волгоград і відповідних широтах Західної Європи та Азії. «Атлантична» доба закінчувалась; на Землі все ще панувала жовта раса — її нащадки: стародавні єгиптяни, китайці, монголи, американські індійці (індіанці), народи Океанії. Біля самої крайки льодовика, що охоплював усю північну півкулю в пік зледеніння (приблизно 23 тисяч років тому), почала формуватися нова, молода раса землян: білі мутанти — люди, чудово пристосовані до холодного клімату, творчо обдаровані, винахідливі, соціально організовані, здорові й дужі фізично.

І це цілком закономірно. Адже суворі умови півночі стимулювали інтелект, волю, змушували людей постійно трудитися, нетрадиційно мислити, постійно оновлювати свої знання, вдосконалювати навички.

З таненням льодовиків люди білої раси, чисельно збільшуючись, просувалися у північні краї слідом за повільно відступаючим холодом. Звичайно ж це були каїніти (втім, ця назва умовна, самого Каїна вже багато тисячоліть не було на світі). Згодом, завдяки древнім грекам, вони одержали назву гіпербореї, а ще пізніше арії.

В історичному плані арійський фактор чітко не проявляв себе до середини VI тисячоліття до н. е. — моменту «створення'' світу, тобто початку програмного розвитку людства на п'ятій стадії всесвітньої історії [В єгипетській концепції антропогенезу, яку поділяють західні масонські школи і теософи, йдеться про п'ятий період всесвітньої історії, про п'яту пануючу расу. В арійській же (східній) концепції ідеться про четвертий період і четверту расу. Річ у тім, що ари ведуть відлік епох людства, починаючи з «сірих», попередників лемурів, а єгиптяни «сірих» вважають другою расою. Перша, за їх ученням, — «раса йєті», збереженим рудиментом якої є «снігова людина». Деякі автори, наприклад, О. П. Блаватська, не сприймають цю расу за людську, тому що вона не має інтелектуального розуму (це були, вірогідніше, тварини)]. Це можна пояснити трьома причинами. 1. Не було передвістя з Неба — воно з'явилося і стало постійним фактором історії лише з моменту запуску місячного програмно-космічного комплексу. 2. Для того, щоб Земля, очистившись від вічної криги, стала придатною для проживання людей, формування цивілізації, повинно пройти не менше 3,5–4 тисячоліття. 3. Відсутність особистості відповідного діапазону — вождя і учителя, словом, не було аватара [Аватар (санскр.) — божество в людському вигляді, вождь і учитель людства].

За переказами, до середини VI тисячоліття до н. е. крижаний панцир, що тиснув на європейську землю, розтанув. На місці Балтійського моря утворилося гігантське водоймище, що загрожувало

1 ... 9 10 11 ... 139
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства"