Читати книгу - "Фараон"

парку. Там росли незвичайні дерева: баобаби з півдня, кедри, сосни й дуби з півночі. Завдяки дбайливості садівників, вони жили по кілька десятків років і виростали дуже високі. Тіниста алея вела вгору до брами, такої заввишки, як чотириповерховий будинок. По обидва боки брами здіймалися масивні башти, схожі на зрізані піраміди, — сорок кроків завширшки і п’ять поверхів заввишки. Вночі вони скидалися на величезні намети. На кожному поверсі цих химерних будівель було квадратне віконце. Дахи в них були плоскі. З верху однієї такої піраміди варта стежила за тим, що робиться на землі, з другої — жерці по черзі спостерігали зорі.

Праворуч і ліворуч від цих башт, що звалися пілонами, тяглися мури, точніше, довгі двоповерхові будинки з вузькими віконцями і плоскими дахами, на яких походжала варта. З обох боків головної брами височіли дві статуї, що головами сягали другого поверху; біля підніжжя цих статуй теж стояла варта.

Коли царевич у супроводі кількох верхівців наблизився до палацу, вартовий одразу впізнав його, хоч було вже темно. За мить з пілона вибіг двірський урядовець у білій спідничці, темній накидці та великій перуці, схожій на клобук.

— Палац уже замкнено? — спитав його царевич.

— Правду кажеш, достойний царевичу, — відповів урядовець. — Його святість вбирає богів до сну.

— А потім що робитиме?

— Зволить прийняти військового міністра Гергора.

— Ну, а далі?

— Далі його святість дивитиметься на танці у великій залі, а потім прийме купіль і прокаже вечірні молитви.

— Мене не велено прийняти? — спитав наступник трону.

— Завтра після військової ради.

— А що роблять цариці?

— Перша цариця молиться в покоях померлого сина, а ваша достойна матінка приймає фінікійського посла, який привіз їй дари від жінок Тіра.

— І дівчата є?

— Здається, є кілька. Кожна має на собі коштовних прикрас більше як на десять талантів.

— А хто це там вештається із смолоскипами? — спитав царевич, показуючи рукою на нижню частину парку.

— Це знімають з дерева твого брата, достойний царевичу. Він сидить там від самого полудня.

— І не хоче злізти?

— Ні, зараз, певно, злізе, бо по нього пішов блазень першої цариці й пообіцяв, що одведе його до шинку, де п’ють парасхіти, які розтинають тіла померлих.

— А про сьогоднішні маневри вже чули тут що-небудь?

— У палаці казали, що штаб був відрізаний від війська.

— А ще що? Урядовець завагався.

— Кажи, що ти чув!

— А ще чули, ніби ти, достойний царевичу, наказав дати за це одному офіцерові п’ятсот київ, а провідника повісити.

— Все брехня!.. — озвався півголосом один із ад’ютантів царевича.

— Воїни теж казали поміж себе, що це, мабуть, брехня, — відповів сміливіше урядовець.

Наступник трону повернув коня і поїхав до нижньої частини парку, де був його невеличкий палац. Це, власне, була двоповерхова дерев’яна альтанка, схожа на величезний куб, з двома терасами — Нижньою і верхньою, які оточували будинок і спиралися на безліч колон. У палаці горіли світильники, і можна було бачити, що стіни зроблені з різьблених дощок, ажурних, як мереживо, і захищені од вітру різнобарвними тканинами. Дах цієї будівлі був плоский, оточений балюстрадою; на ньому стояло кілька наметів.

Назустріч царевичу вибігли напівголі слуги, радісно вітаючи господаря: одні впали перед ним ниць, інші присвічували смолоскипами, поки він входив у дім. Внизу він скинув запилений одяг, викупався в кам’яній ванні і накинув на себе білу тогу, щось подібне до білого простирадла, застебнув її під шиєю і підперезався шнурком. На другому поверсі царевич повечеряв — з’їв пшеничного коржа, кілька фініків і випив келих легкого пива. Потім Вийшов на терасу й ліг на ложе, вкрите лев’ячою шкурою, наказавши слугам покликати до нього Тутмоса, як тільки той прибуде.

Опівночі перед палацом зупинилися ноші й з них вийшов ад’ютант царевича, Тутмос. Коли він, позіхаючи, поволі зійшов на терасу, царевич схопився з ложа.

— Це ти? Ну що?.. — вигукнув Рамзес.

— Ти ще не спиш?.. — здивувався Тутмос. — О боги, не спати після стількох днів мордування в поході!.. Я думав що подрімаю хоч до сходу сонця.

— Де Сара?..

— Буде тут післязавтра або ти в неї в маєтку на тому березі Нілу.

— Тільки післязавтра!..

— Тільки?.. Тобі треба виспатись, Рамзесе. Надто багато чорної крові зібралося в тебе в серці, від цього й голова палає.

— А що її батько?..

— Він чоловік порядний і розумний. Звуть його Гедеон. Коли я сказав, що ти хочеш взяти його доньку, він упав на землю і почав рвати на собі волосся. Ну, я, звичайно, почекав, поки він виллє своє батьківське горе, трохи попоїв, випив вина, а тоді ми почали розмову. Гедеон, обливаючись сльозами, насамперед поклявся, що ладен швидше бачити свою доньку мертвою, ніж чиєюсь коханкою. Тоді я сказав, що ти подаруєш йому маєток біля Мемфіса над Нілом, який дає на рік два таланти прибутку і за який він не платитиме податків. Старий обурився. Тоді я пообіцяв: крім цього, він одержуватиме щороку один талант золотом і сріблом. Він зітхнув і нагадав, що його донька три роки вчилась у Пі-Баїлосі. Довелося набавити ще один талант. Тоді Гедеон, все ще засмучений, натякнув, що він втрачає дуже вигідну посаду управителя маєтку в пана Сезофріса. На це я сказав, що йому зовсім не треба кидати своєї посади, і обіцяв додати ще десять дійних корів з твоїх обор. Чоло його трохи прояснилося, і він під великим секретом признався мені, що на його Сару накинув оком один дуже великий пан, Хаїрес, який носить опахало над номархом Мемфіса. Я пообіцяв йому ще бичка, невеликий золотий ланцюг і коштовне зап’ястя. Отже, за свою Сару ти мусиш дати: маєток, два таланти щороку готівкою, десять корів, бичка, золотий ланцюг і зап’ястя. Це ти даси її батькові — шановному Гедеонові, а їй самій — що схочеш.

— А що ж на те Сара? — запитав царевич.

— Поки ми торгувалися, вона блукала в садку. А коли ми закінчили торг і запили добрим єврейським вином, вона сказала батькові… знаєш що?.. Що, якби він не віддав її тобі, вона зійшла б на скелю й кинулась униз головою. Тепер ти вже спатимеш спокійно, — додав Тутмос.

— Навряд, — мовив царевич, спершись на балюстраду й дивлячись у гущавину парку. — Знаєш, по дорозі ми бачили селянина, який повісився…

— О!.. Це гірше, ніж скарабеї! — буркнув Тутмос.

— Бідолаха повісився з розпачу, бо військо засипало канал, який він десять років копав у пустелі.

— Ну, тепер він міцно спить… Пора, мабуть, і нам.

— Того чоловіка тяжко скривдили, — мовив царевич. — Треба знайти його дітей, викупити й дати