Читати книгу - "Веселий ярмарок"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Віталій Гунько
ЗМАРНОВАНИЙ ТАЛАНТ
Щось незвичайне є у його хисті,
Таких не часто стрінеш на путі.
Попав би у заслужені артисти,
Якби-то грав на сцені, не в житті.
ДОРОГОВКАЗ
Повчає всіх — найменших і найбільших,
Немов лиш він один — дороговказ...
Найбільше у житті той учить інших,
Хто сам чогось навчитись негаразд.
ЗАРЯДКА
— Чого я гладшаю?— зітхав Панько
в кутку,—
Роблю ж зарядку — м'язи розминаю:
Щоденно ложку — он яку важку! —
Разів п'ятсот до рота підіймаю.
ПІДРОСТЕ
— Михайло в чині підросте тепер,
Цінує дуже зав його в роботі.
— Багато знає він як інженер?
— Та ні. Багато знає анекдотів...
Володимир Губенко
ХАРАКТЕРИСТИКА
...А як збори цехові
Йшли уже до риски —
Головуючий підвівсь,
Взяв якусь записку.
— Тут ось маєм папірця
На Грача Пилипа...
Тож обсудим молодця
За одним вже рипом.
Хто бажаючий?.. Прошу!..
Ось трибуна близько...—
Вийшов слюсар:
— Грач, скажу...
Хлопець товариський.
Хтось, припустім, погука —
Він верткий, мов дзига:
І позичить трояка,
І, де треба, збіга...—
Токар слюсаря змінив:
— Як Пилип при ділі —
Я найвище б оцінив
Руки його вмілі!..
Він зварганить, як ніхто,
Лиш його попросять,
Скажем: тягу для авто...
Штуцер для насоса...
— Гідний, що там і казать!..
— Закругляй дебати!..
— Слід Грача преміювать!..
— На курорт послати!..
— Отже,— голова почав
Об графина стукать,—
Всі не проти, щоб Грача
Взяти на поруки?
Микола Дмитрієв
МАТЕРИНСЬКА ПОРАДА
Запитала в неньки доня:
— Що мені робити?
Іти заміж за Афоню
Чи у вуз вступити?
— Ти не став питання руба,—
Каже строго мати.—
Йди туди, дитино люба,
Де захочуть взяти.
МОДА І МІЛЬ
Скаржилося Куртці
Пальтечко жіноче:
— Ох і дожились ми —
Брать ніхто не хоче.
Застаріла зовсім
Наша мода-врода,
Лежимо на складах —
Матерії шкода...—
Міль зашепотіла:
— От вже егоїсти!
Дбаєте про себе...
Ну, а нам що їсти?!
ПЕРЕБУДУВАВСЯ
Складав поет жіноцтву оди,
Та й наробив для себе шкоди.
Бо лиш почав їх друкувати,
Дружина витурила з хати.
Тепер він, щоб добитись миру,
Друкує на жінок сатиру.
Валентина Дуб
УРОКИ АНГЛІЙСЬКОЇ
Батько прийшов з роботи у гарному настрої. Син, навпаки, був похмурий і невеселий.
— Що з тобою, козаче, чом зажурився?— спитав бадьоро батько.
— Грошей нема!— зітхнув син.
— А навіщо тобі гроші?
— Як навіщо? Ну... бабусі подарунок купити на Восьме березня, а мені — велосипед.
Батько подумав, а потім виголосив:
— Слухай уважно! Є прогресивна ідея: ти будеш мені давати уроки англійської мови, а я тобі — платитиму за це.
Син закліпав.
— Тобто як?
— П'ятдесят копійок — кожний урок. Тричі на тиждень.
— Гаразд!— швидко погодився син.
«Англійська мова мені ні до чого,— подумав батько,— але син буде її знати краще — це точно».
Наступного дня хлопчина вмостився у батьковому кріслі, гордовито поглядаючи на тата з висоти своїх неповних десяти років.
— Почнемо урок!
«Начнем, пожа-алуй!»— жалібно проспівав батько і замовк. Тоненький голосок попередив:
— На уроках не пустують.
Почали з алфавіту.
— Там, де наше «а»,— їхнє «є». А там, де їхнє «є»,— там наше «і». Ти згинай язика, згинай!— Син заглядав батькові до рота, показував сам, як це треба робити.
— Ау-е-ей!— стогнав батько.
До кімнати заглянула бабуся і спитала:
— Живіт болить чи зуби? Можу грілку дати.
— Не заважай!— сказав онук.— Ми вчимо...
— Через годину батько мовчки підняв руку.
— Що?
— Вийти.
— Потерпи. Уже великий.
— Ні, покурити.
— Ось буде перерва, — сказав синок,— тоді й покуриш.
Батько зітхнув і до кінця уроку ворушив язиком уявну картоплину, яка мала бути дуже гарячою.
Нарешті син змилосердився:
— Зет віл ду. Досить на сьогодні.
— Фініта ля комедія!— зрадів батько. Син стенув плечима:
— Дай зошит! За старанність — «чотири», за поведінку — «два».
— Чому?— плаксиво запитав батько.— Що я зробив?
— Назвав урок комедією.
— То ж класика! Я більше не буду!
— Добре, нічого не ставлю,— сказав син,— але наступного разу прийдеш з чистими нігтями.
«Ох і вредна, мабуть, у них вчителька!» — подумав батько, але стримався.
Після першого уроку був другий, третій. Син почав приносити п'ятірки з англійської мови, а батько — міркувати про кандидатський мінімум.
Якось він мимоволі став свідком телефонної розмови сина з приятелем:
— Тупий, як сибірський валянок,— говорив синок,— поки в нього щось втокмачиш — вагон нервів зіпсуєш!
«Це він про мене, сучий син!»— здогадався батько.
— Не хотів виконувати домашні завдання, різні коники викидав на уроках. Доводилось у куток ставити...
«Зараз підійду й дам по шиї!»— розгнівався батько. І знову стримався.
На черговому уроці він був похмурий і зосереджений. Не жартував. Диктант написав без жодної помилки. Син похвалив його.
— Молодець! Ще кілька місяців, і...
— І «летопись окончена моя»?— з надією зазирнув йому у вічі батько.
— Ні, на велосипед ми ще не навчили.
Тоді батько сам вирішив поставити крапку над «ай». Він купив синові новенький велосипед.
— На, Спіноза, на, мучителю, катайся!
Син звівся з батькового крісла. Його веснянки не сховала гаряча хвиля рум'янцю.
— Це мені? А як же з твоїми уроками? — почав було син.
— Усе! Закінчились уроки! Ану, дай свого щоденника!..
Никанор Дубицький
ВИРОБНИЧА ТРАВМА
— Нема, голубе, нема, хоч ріжте мене і соліть,— розвів руками завідуючий складом.— І не робіть таке страдницьке обличчя, бо ось-ось не витримаю і сам заплачу. Та я б вам з дорогою душею, але вже півроку не завозили тих батарей!
— А може, десь там, у підсобні, завалялася одненька? — з надією зирнув Іван на завідуючого.— Вона мені до зарізу потрібна. Розумієте, хочу на зиму перебратися в нову хату...
— Ох,— зітхнув завскладом.— У печінці сидять у мене ті батареї. Кожному вони потрібні. Я теж людина, теж серце маю. Вірите, іноді аж сльози набігають на очі, коли випроваджую отакого, як ви, сердегу ні з тим ні з сим. Учора теж один приходив. Мало на коліна не падав. Старшим лейтенантом погрожував...
— Міліцією?
— При чому тут міліція?—
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Веселий ярмарок», після закриття браузера.