Читати книгу - "Мартин Боруля"

Трохим вийшов.

(Омелькові). Ти чого стоїш? Пішов, не печи моїх очей!

Омелько. Та тут ще лист від панича.

Мартин. Чого ж мовчиш? Давай мерщій, шелепа!

Омелько (достає з шапки). Та не гримайте ж хоч за листа, бачите, зашив як далеко — боявся, щоб хто не вкрав. Думаю: "Хоч шапку і вкраде, то лист буде цілий, чорта з два найде". Нате.

Мартин (прочитавши). Що його робить?.. Жених обіщав приїхать, як коней пришлю за натачанкою… Тут грабіж… там коней покрали!.. Памороки забило… (До Омелька.) Iди, розумна голово, надівай постоли, поїдем зо мною у стан, а Трохим поїде в город зараз же, щоб завтра і натачанку привіз… Упряж де ти зоставив?

Омелько. Злодії взяли, тілько черезсідельник зостався.

Мартин. Щоб ти на ньому повісився! I упряж позич в Сидоровички.

Омелько. А коней яких запрягать?

Мартин. Не питай мене!.. I дорогою не балакай до мене, бо я тебе, каплоуха собако, чисто всього обпатраю!

Омелько. Ну й сердитий… Що то пан! (Пішов.)

Мартин (один). I язик став як кілок, і в роті пересохло!.. А синок… синок!.. Я тут із шкури вилазю, щоб його в люде вивести, а він там п'янствує…

Входе Омелько.

Ти чого знову у вічі лізеш? Кортить, щоб поскуб?

Омелько. Письмоводитель станового приїхав, питається, чи ви дома, та я не знав, що й сказать, боявся, щоб не лаяли… Що йому сказать?

Мартин. Зви! Проси! Бачиш — дома, хіба тобі повилазило?

Омелько вийшов.

Мартин біжить до бокових дверей.

Палажко! Письмоводитель приїхав… I-і! Я й забув, що її нема! Марисю! Пошли за матір'ю до Сидоровички, а сама вари вареники, печи курчат, нехай дівчата печериць назбирають, у сметані насмажиш, та яєць звари уснятку і молока спар!.. Нехай Омелько порося заколить… Та квас, квас щоб був, бо він раз у раз з похмілля… Певно, привіз утвержденіє в дворянстві. Отепер, пане Красовський, я тобі покажу, яке я бидло і яке теля мій син… (До дверей.) А, Нефодій Осипович! Пожалуйте, пожалуйте, дорогий гостю!..

Завіса.

ДIЯ ТРЕТЯ

Декорація та ж.

ЯВА I

Мартин. Цілу ніч з досади не спав! Як прочитав Нефодій Осипович бумагу, щоб мене безотлагательно вивести з імєнія Красовського, то наче п'ять котів вскочило у груди і разом почали дряпать там своїми гострими кігтями!.. Ну, пане Красовський! Сипеш ти грішми, щоб мене вивести звідціля, — і я посиплю, де треба, щоб тебе у острог посадить!.. Нефодій Осипович за грабіж узяв заявленіє, каже: це уголовне діло!.. Красовський хвалиться та похваляється!.. Хвались, хвались!.. Коли б мені ще роздратувать його, щоб він розбій який зробив, та на Сибір… Що Сибір? На каторгу його!.. Будеш ти знать Борулю і дітям закажеш!.. Я не буду хвалиться, ні, а тим часом і в острог, і в Сибір, і на каторгу тебе запру… О, не я буду! Якби не ждав сьогодня жениха, то зараз би поїхав у город — до повіреного, там голова: губерньою править! Ну, та день-два підожду… Гей, Омелько!.. Бог дасть, дочку пристрою, тоді заживу настоящим дворянином: собак розведу, буду на охоту їздить, у карти грать.

Входе Омелько.

Чого ти лізеш, як черепаха?

Омелько. А хіба я птиця? Літать не можу, поки встанеш, поки прийдеш…

Мартин. Ну, ну, годі…

Омелько. Коли б чоловік крила мав…

Мартин. Годі!

Омелько (набік). Ніколи не дасть договорить…

Мартин. Iди мені зараз аж на шпиль, звідтіля видко верстов на п'ять по дорозі в город, там будеш сидіть і ждать…

Омелько. Чого?

Мартин. Слухай!

Омелько. Та я ж слухаю.

Мартин. Мовчки слухай!

Омелько. Мовчу…

Мартин. Як побачиш наші коні і нашу натачанку і буде там сидіть