Читати книгу - "Феномен доктора Хауса"

за допомогою певних компенсаторних форм саморегуляції. Проте аномальна поведінка не завжди носить негативний характер — вона може бути пов’язана з прагненням особи до нового, спробою здолати все консервативне, таке, що заважає рухатися вперед. До аномальної поведінки можуть бути зараховані різні види наукової, технічної і художньої творчості. Інакше кажучи, девіантна поведінка була, є і буде.

Погодьтеся, лікар Грегорі Хаус цілком відповідає всім цим характеристикам. І Девід Шор робить свого героя таким чудовиськом свідомо: вже з перших серій ми усвідомлюємо, що цей мерзенний безпринципний аморальний тип, який ховається від хворих, не хоче працювати, коли йому нецікаво, постійно зронює ядучі резонерські коментарі, — найбільш моральний і духовно багатий персонаж серіалу. За шарами залізобетонних масок він приховує звичайну людську слабкість і незахищеність перед навколишнім світом. Він, сильна людина, проявляє свою слабкість, не захищаючись, а постійно атакуючи, відважуючи суспільному смаку ляпас по ляпасу.

За задумом Конан Дойла, його Шерлок Холмс бунтував проти встановлених суспільством норм не так явно і винятково у своїй ніші — розслідуванні загадкових нестандартних злочинів. Натомість бунт нонконформіста Хауса — відвертий, явний, очевидний і спрямований не лише на самореалізацію у професійній сфері. Адже якщо злочини проти особи скоюються нехай і часто, як на погляд обивателя, проте все одно — не масово, то хвороба може вразити кожного і за будь-яких обставин, яке б праведне життя людина не вела. Страх перед хворобою дужчий за страх перед злочинцем, а тому перелякане людство перетворилося на суспільство патологічних брехунів. Люди бояться сказати правду не лише одне одному, але й зізнатися в чомусь самим собі. Проти такої подвійної моралі, як і проти будь-якої форми прояву подвійних стандартів, бунтує — інколи свідомо, інколи просто за звичкою — лікар Грегорі Хаус.

Бунтар-нігіліст — типовий герой контркультурних творів. Девід Шор зробив те, чого, як виявилось, давно хотіло «споживацьке суспільство». Він увів персонажа альтернативної культури в культуру масову: «мильну оперу», медичний серіал із детективною складовою. Враховуючи підсвідому симпатію багатьох розумних людей до бунтарів, Шор зробив вдалу ставку.

Колонка Лізи Сандерс

Втім, самого злиття та переосмислення традицій класичного детективу і медичного серіалу все ж виявилося замало. Для повноти картини був потрібен третій інгредієнт. І цю складову Девід Шор врешті-решт знайшов, прочитавши одного дня з подачі Пола Атанасіо медичну колонку доктора Лізи Сандерс (Lisa Sanders) у газеті «Нью-Йорк таймс». Ця колонка, яку вона вела багато років, зацікавила продюсера своєю оригінальною спрямованістю: кожна розповідь доктора Сандерс про постановку діагнозу черговому пацієнтові була до того ж захопливим детективом.

Тут доречно навести фрагменти однієї з колонок, що їх Ліза Сандерс веде й далі. Замітка під назвою «Незрозуміла хвороба» була опублікована у «Нью-Йорк таймс» 4 жовтня 2009 року. Починається вона, як завжди, з переліку симптомів, виявлених сімейним лікарем.

Коротка характеристика симптомів. У хлопчика тривала лихоманка, почервоніння очей і ознаки стоматиту (виразки на слизовій оболонці рота). Легені: кашель відсутній. Горло: почервоніння не виявлене, мигдалини не розпухлі. Шлунок: апетиту немає. Особливості: почервоніння очей не викликає жодних незручностей, саме це стало приводом для занепокоєння лікаря. Записав Ден Вітерс.

Подальша розповідь майже в точності повторює початок кожної серії «Доктора Хауса»: поява дивних симптомів у абсолютно здорової на перший погляд людини, в цьому разі — маленької дитини.

«Сонечко, лікар хоче оглянути тебе», — сказав батько, вимкнувши телевізор. Маля, якому виповнилося вісімнадцять місяців, підвелося з підлоги й подибало до незнайомця, що сидів за обіднім столом. Хлопчик із цікавістю втупився в кругле і доброзичливе обличчя доктора Вульфа Недулмена. Педіатр одразу звернув увагу, що білки очей дитини мали яскраво-рожеве забарвлення, за винятком тоненьких білих смужок довкола райдужної оболонки. Зазвичай в таких випадках з очей течуть сльози або ж помітне подразнення, але в цьому разі таких симптомів не було. Здавалося, почервоніння не створює хлопчикові жодних незручностей. Але саме тому лікар і прийшов, аби ретельно оглянути дитину. Він дуже занепокоївся, коли батьки хлопчика подзвонили йому і повідомили про появу нових незвичайних симптомів. Напередодні Недулмен оглянув хлопчика у своєму кабінеті в Берклі. Його батьки звернулися до лікаря, оскільки протягом тижня у малого трималася висока температура за відсутності будь-яких підозрілих симптомів. Інколи температура сягала 39 °С. У звичайній ситуації ацетамінофен або ібупрофен швидко б її знизив, але тут жарознижувальні засоби виявилися абсолютно безсилими. Хлопчик був стомлений і знесилений. У нього зник апетит, вночі він став прокидатися, чого не траплялося вже цілий рік. Мама підозрювала у дитини менінгіт.

У хворого хлопчика є п’ятирічний старший брат. За словами матері, минулого тижня у старшої дитини були аналогічні симптоми. Хоча в цілому хлопчик теж не почувається хворим. Молодша ж дитина неймовірно здивувала лікаря: кілька годин тому їй дали ібупрофен і ацетамінофен, проте температура все одно трималася на рівні 37,7 °С. Хай там як, незважаючи на досить високу для дитини такого віку температуру, організм працював добре, не проявляючи жодних ознак хвороби. Лихоманка ж трималася п’ять днів — таке трапляється нечасто, коли йдеться про більшість дитячих хвороб. На думку доктора Недулмена, аналізи хлопчикові не потрібні.

Ймовірно, лікар вирішив, що малий заразився від старшого брата. Але, в такому разі, на що ж тоді хворий брат? Лихоманка і наявність стоматиту наштовхнули лікаря на думку про вірус Коксакі — цей ентеровірус зазвичай є причиною високої температури у маленьких дітей. Герпес викликає і краснуха — ще одне вірусне захворювання, для якого також характерна лихоманка. Тільки-но при краснусі спадає температура, на тілі з’являється характерна висипка. Але доктор Недулмен дивувався — хай це буде краснуха, хай ентеровірус, тих ліків, які давали дитині, з лихвою вистачило б для успішного лікування.

Проте нездужання не минало. Тоді лікар припустив хворобу Кавасакі — системний артеріїт, що вражає крупні, середні і дрібні артерії, поєднується зі шкірно-слизовим лімфатичним синдромом. Оскільки хлопчик був азіатом, то це могло бути цілком імовірним: хвороба переважно вражає осіб жовтої раси. Хвороба Кавасакі має інфекційну природу, проте виділити її збудника досі не вдавалося. Але якщо діагноз підтвердиться, а необхідне лікування не почали вчасно, то у хворого можуть виникнути проблеми з серцем. Для хвороби Кавасакі характерна тривала пропасниця, що супроводжується шкірними висипаннями, почервонінням білків очей і яскравим кольором вуст. Щоправда, висипу досі не було, і лікар, ідучи, попросив батьків відразу ж дзвонити йому, щойно він з’явиться.

Наступного дня висока температура трималася, але висипу, почервоніння білків або інших симптомів не було. Трохи згодом мама маляти відзначила, що білки його очей стали яскраво-рожевими. Доктор Недулмен почав турбуватися. Оглянувши пацієнта наприкінці дня, він побачив на внутрішньому боці нижньої губи єдину виразку