read-books.club » Інше » Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури 📚 - Українською

Читати книгу - "Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури"

210
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури" автора Ніла Зборівська. Жанр книги: Інше. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 9 10 11 ... 179
Перейти на сторінку:
безіменної творчості, тобто творчості, що мала своїх творців, які символізували не відокремлену сутність, а материнсько-батьківське Ціле. Універсальність фольклору й індивідуалізована психоісторія літератури постають як материнсько-батьківська матриця і актуалізація синівського пошуку материнсько-батьківського коду. Якщо вдатися до теорії психоісторії Л. де Моза, то вихід з родового всезагального лона у певний психотип обумовила родова психічна травма, давши початок психодинамічній іманентності, натомість психоісторія літератури у зв’язку з цим означатиме рух до повносилої мужньої (батьківської) суб’єктності, яка повною мірою прагне виразити іманентність, що несе в собі сакральне ядро універсальної трансцендентності, тобто пам’ять про так званий генетичний код.

Дефінітивні синівські характери і провідний батьківський характер у розгортанні психоісторії національної літератури

Основою психоісторії літератури є психоаналітичне вчення про характер. Психоаналіз виявляє за певними рисами характеру зв’язок із певними ерогенними компонентами: дефінітивні (найістотніші) особливості характеру «або являють собою первісні потяги, що незмінно продовжують своє існування, продукти їх сублімування, або є новоутвореннями, які мають значення реакції на ці потяги»[101].

«Те, що ми називаємо «характером» людини, — писав Фройд, — створено значною мірою з матеріалу сексуальних збуджень і складається з фіксованих з дитинства потягів, з набутих конструкцій завдяки сублімуванню і таких, які мають своїм призначенням енергетичне пригнічення перверсивних, визнаних недопустимими душевних порухів»[102].

У розвитку людського характеру може відбутися фіксація, яка зробить відповідний вузол на шляху, запутаність цього вузла стане приводом до дисоціації (порушення зв’язності) цілісного енергетичного потоку. Подальша переробка психосексуального потоку може привести до різних результатів. Коли проявляється конституційна слабкість якогось одного фактора, то об’єднання окремих сексуальних дій з метою утвердження (продовження) роду не вдається, внаслідок чого найсильніший із компонентів проявляє свою діяльність як перверсія. Тобто у першому випадку нормальна психосексуальна течія внаслідок внутрішньої слабкості зазнає краху завдяки зовнішнім перешкодам і зміниться регресією — поворотом назад у розвитку. Інший результат виходить, коли в процесі психосексуального розвитку деякі із сильновроджених компонентів витісняються на побічні шляхи, а тому постають як невротичні симптоми. Зміна перверсій неврозом в індивідуальній психоісторії — загальнопоширене явище, оскільки невроз з погляду психоаналізу є негативом перверсій. Вихід з перверсивної конституційної схильності може відбутися завдяки сублімуванню. Саме в процесі сублімування відкривається символізація винятково сильних збуджень, які пульсують з окремих джерел.

Психоаналітична концепція людини виразила узагальнення різних моделей, що проявилися як індивідуальні художні варіанти (наприклад, у творчості Сада, Мазоха, Достоєвського). Вдосконалюючи систему, Фройд регулярно розширює обсяг реальності досвідів (індивідуальних — у клінічній практиці, художніх — у сфері літератури і мистецтва). Здійснюючи самоаналіз і психоаналіз, Фройд опинився ззовні і всередині надіндивідуалістичної психологічної системи, створивши метаіндивідуалістичний психоаналіз, що нагадує завдяки універсалізації людського досвіду національну художню творчість. Невипадково згодом почнуть помічати, що Фройд розгортає свої студії над множинним людським характером як письменник, виявляючи у своїй психології дослідження комплекс Шекспіра[103].

У праці «Характер і анальна еротика» З. Фройд піддає аналізу інфантильний анальний характер на основі особливостей вродженої сексуальної конституції, а саме — як різко вираженої, гіперакцентованої ерогенності ануса. Анальний характер проявляється через несвідому відразу до дефекації та такі свідомі риси, як чистоплотність, любов до порядку тощо. Оскільки на анально-садистській стадії активність поєднується з пасивністю, то характерною рисою анального характеру в зрілому віці стає потяг до гомосексуальності й амбівалентність. Цей характер яскраво проявляється в карнавальній культурі. Переймаючи імперську ідеологію карнавальної культури М. Бахтіна, українські бубабісти 80—90-х років XX ст. у перехідній епосі від колоніалізму до постколоніалізму, розпочавши боротьбу з національними моральними «батьками», несвідомо імітуватимуть цю чужорідну анальну фіксованість, пов’язану з перверсивною садомазохістською ерогенністю.

З. Фройд звертає увагу й на ті види «синівських» інфантильних характерів, які мають зв’язок з іншими ерогенними зонами[104]. Зокрема, в «Нарисах з психології сексуальності» він аналізує, як перверсивна фіксація на оральній стадії, або конституційне посилення значення губ, може закріплюватися у дорослому віці. Так, активна фіксація на оральній стадії може стати сильним мотивом до пияцтва та обжерливості, пасивна — відрази до їжі, аскетизму тощо. Тобто на основі фіксації на оральній стадії, пригніченню всіх наступних, що постають у процесі становлення єдиного потягу, можна вести мову про оральний характер. Залишок оральної фіксації може відігравати значну психічну роль, що й відображатиметься на формуванні орального характеру сублімації. Саме такий оральний характер властивий героям-троянцям в «Енеїді» Котляревського.

У формуванні характеру може зафіксуватися первинний нарцисизм, властивий для інфантильного розвитку. Цей первісний нарцисизм у дорослому віці закладе основу для нарцистичного психохарактеру. Під впливом нарцисизму (коли лібідо відчеплюється від людей і об’єктів зовнішнього світу, тобто формується нездатність любити) з’являються такі перверсивні ознаки характеру, як манія величі, втрата інтересу до світу, вороже ставлення до реальності. Всі ці часткові характери належать до різноманіття синівської психотипності, яка на основі інфантильних фіксацій не може утвердитися у батьківській духовній мужності. Прихованою стороною інфантилізації стає маскулінізація. Жорстокість визначає інфантильний характер, адже здатність до співстраждання є ознакою зрілої духовної мужності.

Оскільки жорстокість (садизм) характерний прегенітальним (оральній та анальній) стадіям, то регресія до них і фіксація компоненту жорстокості може сформувати імперський садомазохістський характер, де ерогенний мазохізм стане продовженням садизму, «зверненого на власну особистість, яка тимчасово при цьому замінює місце сексуального об’єкта»[105]. Відсутність співчуття, вважав Фройд, несе з собою небезпеку того, що зв’язок жорстоких потягів з ерогенними, наявний у дитинстві, може стати пізніше непорушним[106]. Отже, єдність перверсивного садизму та перверсивного мазохізму, згідно з психоаналізом, проявлятиме садизм як активний потяг до жорстокості, а мазохізм — як пасивний потяг до жорстокості. Садизм і мазохізм посідають особливе місце серед перверсій, «оскільки протилежність активності і пасивності, що є в їх основі, належить до найзагальніших характерних ознак сексуального життя»[107]. Саме така інфантильна перверсія простежується у психології російського імперіаліста.

Історія культури, вважав Фройд, доводить не лише тісний зв’язок жорстокості та сексуальності через акцентування на агресивному моменті лібідо (у сексуальному потязі агресивність є також залишком канібальських бажань), але й те, що садомазохізм постає тут як єдина перверсія у двох формах. Тобто найвражаючою особливістю цієї перверсії є те, що «пасивна і активна форми її завжди проявляються в однієї і тієї ж особи»: садист «завжди одночасно і мазохіст, хоча активна або пасивна сторона перверсії у нього може бути виражена сильніше і являти собою переважаючий сексуальний прояв»[108].

Часткові («синівські») характери прямують у своєму розвитку до вираження батьківського коду, який визначає код національної культури. Так садомазохістський психотип характеризує імперську культуру, яка нав’язує різні форми перверсій поневоленим народам. Яскравим прикладом садомазохістського перверсивного характеру для Фройда був російський письменник Ф. Достоєвський, який у своїй

1 ... 9 10 11 ... 179
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури» жанру - Інше:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури"