Читати книгу - "Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм"

class="p1">16. Типовою з цього погляду є праця: Paul Johnson, Modern Times: The World from the Twenties to the Eighties (New York: Harper & Row, 1983), у якій повторено практично всі неґативні кліше про Центральну та Східну Європу. Думка Дж. А. Фроуде (J. F. Froude), що народи не мають права на свободу, якщо вони не володіють достатньою силою для того, щоб її захистити, була характерною для імперської брутальності XIX ст. Jefrey Arx, Progress and Pessimism, (Cambridge, MA: Harvard Univ. Press, 1985), 205.

17. Margaret Canovan, National and Political Theory (Cheltenham, UK: Edward Elgar, 1996), 137.

18. Gandhi, PT.

19. J. A. Hobson, Imperialism: A Study (London: Allen & Unwin, 1948); Frantz Fanon, The Wretched of the Earth, переклад С. Farrington (New York: Grove, 1963); Philip D. Curtin, ed., Imperialism (New York: Walker & Co., 1971).

20. Karl W. Deutsch, Nationalism and Social Communication (New York: John Wiley, 1953), 143; і Katherine Verdery, «Ethnicity as Culture: Some Soviet-American Contrasts,» Canadian Review of Studies in Nationalism 15, nos. 1–2 (1988).

21. Benedict Anderson, Imagined Communities: Reflections on the Origin and Spread of Nationalism (London: Verso, 1983).

22. Філософія історії Дж. Ґ. Гердера була фундаментальною працею, на підставі якої розроблялася теорія націоналізму. J. G. Herder, Reflections on the Philosophy of the History of Mankind (1784–1791), переклад: Frank Manuel (Chicago: Univ. of Chicago Press, 1968); С J. H. Hayes, The Historical Evolution of Modern Nationalism (New York: Smith, 1931); Boyd A. Shafer, Faces of Nationalism (New York: Harcourt Brace, 1972); і Salo W. Baron, Modem Nationalism and Religion (1947) (New York: Meridian, 1960).

23. Louis L Snyder, The Dynamics of Nationalism: Readings in Its Meaning and Development (Princeton, NJ: D. Van Nostrand, 1964), 229-33.

24. Adam Mickiewicz, «Ksiegi narodu і Pielgrzymstwa Polskiego», Dziela wszystkie, видавець Konrad Gorski (Wroclaw and Warszawa: Ossolineum, 1969–1972); Juliush Slowacki, Anhelli, переклад: Dorotea Prall Radin (London: Allen & Unwin, 1930); Louis Kossuth, «Proclamation of Hungarian Independence,» у Snyder, 232; Eva Haraszti, Kossuth as an English Journalist, переклад Brian McLean (Boulder, CO: Social Science Monographs distributed by Columbia Univ. Press, 1990).

25. Minority Rights: Problems, Parameters, and Patterns in the CSCE [Conference on Security and Cooperation in Europe] Context (Washington, DC: CSCE, 1992), 1–2.

26. Anthony D. Smith, The Ethnic Origins of Nations (1986) (Oxford: Blackwell, 1993).

27. Max Scheler, Ressentiment, переклад: W. Holdheim (New York: Free Press, 1960); Критика Лєшеком Колаковським Теодора Адорно (Theodore Adorno) в книжці: Kolakowski, Main Currents of Marxism, vol. З, переклад: P. S. Falla (Oxford: Clarendon Press, 1978), 358-9.

28. Автори в своїй праці The Invention of Tradition доводили, що Німеччина та Велика Британія в XIX ст. спостерігали і заохочували розвиток націоналістичних ритуалів, про які казали, що вони мають давнє походження, а насправді були ними вигадані для того, щоб підвищити престиж німецької та британської імперій, посилюючи емоційний зв’язок із ними своїх громадян та роблячи їх більш піддатливими для політичних цілей цих імперій.

29. У 1978 р. в Організації Об’єднаних Націй було представлено 149 націй; до 1998 р. кількість націй зросла до 185. Economist, 19 December 1998.

30. Smith, Ethnic Origins of Nations, 58.

31. Gayatri Spivak, The Postcolonial Critic: Interviews, Strategies, Dialogues (London: Routledge, 1990), 7.

32. Elleke Boehmer, Colonial and Postcolonial Literature (Oxford and New York: Oxford Univ. Press, 1995).

1. ПОСТАНОВКА ПИТАННЯ

Метою цієї книжки є дослідження масованого впровадження великодержавного статусу Росії в російський культурний дискурс. Це впровадження було нелегко помітити за браком інтелектуальних традицій для його виявлення. Тоді як читачі західної літератури мають підвищену чутливість до присутності в літературі засобів, які замасковано проводять думку влади, для російської літератури така чутливість не характерна. У той час, як антиколоніальна свідомість проявлялася в колоніях західних країн і серед західних інтелектуалів, Росію було вилучено з такого розгляду, тому що вважалося, що російський імперіалізм був питанням її докомуністичного минулого. У центрі уваги постколоніального дискурсу були радше колишні західні колонії та підтримка, яку вони отримували від радянської Росії, а не подібна колоніальна практика царської та радянської влади. Після розпаду Радянського Союзу радість від падіння тиранії переважала над усіма іншими міркуваннями, і тому спадщина російського колоніалізму в російській літературі знову випала з поля зору критиків. Цілі бібліотеки книжок і журналів закарбовували неколоніальний образ російської культури в пам’яті західних читачів. Ця книжка протиставляється істотно домінуючому авторитетові таких текстів і свідчень.

На те, що Росія здебільшого не сприймалася як колоніальна держава, впливала також і низка інших чинників. Перший із них — це розташування російських колоній. У постколоніальній теорії та критиці зазвичай вважається, що колонії розташовані далеко від метрополії і що їх завоювання вимагає заморських походів. У випадку ж Росії колонії межували з етнічно російськими землями. Насильницьке перетворення Російської імперії в Радянський Союз ще більше замаскувало колоніальну природу держави, в якій домінували росіяни. Територія цієї держави збільшувалася за рахунок війн, анексій і дипломатичних маневрів, які не дуже відрізнялися від заморських авантюр західноєвропейських держав. Однак внаслідок близькості російських колоній до етнічних російських земель лінія кордону між ними спотворила та затемнила в пам’яті росіян та іноземців справжню природу відносин між метрополією та периферією. У 1990-х pp. територія імперії скоротилася до території Російської Федерації, до складу якої входять периферійні території, які прагнуть суверенітету та утвердження власної ідентичності.

З такою територіальною невизначеністю пов’язана і неясність лінґвістична. Англійськими словами «Russia» і «Russian» перекладається більш ніж десяток російських слів і виразів. У російській мові є слово Россия, або російський народ чи держава (цьому слову надала ваги «Історія» Карамзіна). У російській мові є також і давніше слово Русь, яке позначає державу, що існувала до монгольської навали в XIII столітті і центром якої був Київ. Слово Русь іноді використовується в російській мові для поетичності і охоплює всіх східних слов’ян — воно може включати росіян, білорусів та українців; у деяких випадках ним називають лише українців і білорусів. В останньому разі слово Русь відповідає давньому англійському слову «Ruthenia» (Рутенія), яке позначає сучасні Білорусь та Україну, взяті разом, але не «Muscovy» (Московію), тобто Росію. Отже, переклад слова Русь як «Russia» (Росія) є неоднозначним, але саме так його здебільшого перекладають американські історики. Крім того, є російський вираз «московское государство», який раніше перекладався англійською мовою як «Muscovy». Він стосується держави з центром у Москві, яка виникла в XIV ст., після монгольської навали (місто Москва було засноване в XII ст.). Ця держава виявилась захланною до