Читати книгу - "Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах"

— То треба ж буде ще, — мовила Сооткін, — і священикові дати два патари[16] за хрестини та на церкву флорин[17].

На цьому слові увійшла Катліна з великим пучком польових трав і сказала:

— Я принесла немовляті, в сорочці народженому, дягелю, що оберігає від розпусти, і кропу, що відганяє нечисту силу…

— А чи немає в тебе часом такої трави, — запитав Клаас, — що принаджує флорини?

— На жаль, нема, — мовила вона.

— Ну, — сказав він, — тоді я піду подивлюся, чи нема її в каналі.

Він узяв сітку, вудочку і вийшов з дому, певний, що в таку ранню пору нікого не зустріне, бо ще було з годину до oosterzon'у[18], як називають у Фландрії шосту годину ранку.

3

Клаас прийшов до Брюггського каналу неподалік від моря, насадив принаду на вудочку, закинув її в воду і поставив сітку. Він побачив, що по той бік каналу, на купці черепашок, спить мов убитий якийсь добре вдягнений хлопчина.

Від шуму, що зчинив Клаас, він прокинувся і хотів дременути, боячись, чи не сторож то нічний натрапив на нього, щоб забрати в steen[19] як волоцюгу. Але заспокоївся, впізнавши Клааса, коли той гукнув до нього:

— Хочеш заробити шість ліарів[20]? Тоді гони рибу до мене.

Хлопчина, вже з невеличким черевцем, вліз у воду і, озброївшись довгою очеретиною з пишною китицею на кінці, став гнати рибу до Клааса.

Закінчивши рибалити, Клаас витяг свою сітку й вудочку і, перейшовши через шлюз, наблизився до хлопчака.

— Це ж тобі, — сказав він, — дали ім’я Ламме при хрещенні і прозвали Гудзак[21] за твою лагідну вдачу? Ти живеш на Чаплиній вулиці за собором? Як же це воно вийшло, що такий славний хлопчина, так гарно вдягнений і спить надворі?

— Ох, дядечку, — відповів хлопчина, — дома в мене є сестриця, молодша на рік, але коли хоч трохи посваримось, то дуже мене лупцює. А я ж не смію бити її по спині, бо їй болітиме, добродію. Ось учора за вечерею я був такий голодний, що почав вимазувати пальцями дно миски, в якій було м’ясо з квасолею, а вона також хотіла цього трохи. Але його не досить було і мені самому, добродію. Коли вона побачила, що я вже й підливу облизую на губах, бо дуже була смачна, то як не сказилась і таких духопеликів мені надавала, що я ледве втік із хати.

Клаас запитав у нього, що ж робили батько й мати, коли вона його лупцювала.

Ламме Гудзак відповів:

— Мій батько поплескав мене по одному плечу, мати по другому, і обоє сказали: «Дай відкоша, боягузе». Але я не хотів бити дівчинку і втік.

Раптом Ламме зблід і аж затремтів увесь.

Клаас побачив, що до них наближається висока жінка, а біля неї йде дівча, худе і зле на вигляд.

— Ай! — скрикнув Ламме, схопившись за Клаасові штани. — Ось моя мати й сестра, вони, певне, мене шукають. Обороніть мене, пане вугляр.

— Стривай-но, — мовив Клаас, — на ось тобі спочатку твої сім ліарів, і тоді сміливо ходімо до них.

Побачивши Ламме, мати й сестра кинулись були до нього з кулаками: мати — бо дуже турбувалась за сина, сестра — бо так уже звикла.

А Ламме, сховавшись за Клааса, крикнув:

— Я заробив сім ліарів, я заробив сім ліарів, не бийте мене!

Але мати вже обіймала його, тим часом як дівча силою хотіло розтулити руку, щоб одібрати гроші. Та Ламме кричав:

— Це мої, не дам! — І міцно затискав кулак.

Тоді Клаас добре сіпнув дівчинку за вухо й сказав:

— Коли ти мені ще хоч раз посваришся з братом, — він же в тебе добрий і лагідний, як ягня, — то я вкину тебе в чорну вугляну яму, і там уже не я схоплю за вуха, а червоний чорт із пекла, він роздере тебе на шматки своїми великими пазурами і довгими, як вила, зубами.

Почувши таке, дівчинка не посміла ні глянути на Клааса, ні підійти до Ламме, а сховалася за материну спідницю. Але, йдучи до міста, вона всюди кричала:

— Вугляр мене бив, у нього в льоху сидить чорт!

А проте брата вже більше не била, хоч, підрісши, примушувала його працювати за себе. А лагідний простачок охоче її слухався.

А Клаас дорогою продав свій улов на одному хуторі, де в нього купували завжди. Вернувшись додому, він сказав дружині:

— Ось що я знайшов у череві чотирьох щупаків, дев’ятьох коропів і в повному кошикові вугрів.

І він кинув на стіл два флорини і один патар.

— Чому ж ти щодня не ходиш ловити рибу? — запитала дружина.

Клаас відповів:

— Щоб самому не потрапити на гачок до громадських стражників.

4

В Дамме Уленшпігелевого батька звали Kolldraeger, або Вугляр. Волосся в нього було чорне, очі блискучі, шкіра — як і його товар, за винятком неділі і свят, коли в його домі не шкодували мила. На зріст він був невисокий, але кремезний, дужий, з веселою усмішкою на обличчі.

Коли кінчався день і надходив вечір, він ішов до якої-небудь таверни, яких чимало було по дорозі до Брюгге, промити добрим пивцем горлянку, чорну від вугілля. Всі жінки, що виходили на поріг свого дому подихати свіжим повітрям, приязно вітали його:

— Добривечір, вугляре! Доброго пивця тобі!

— Добривечір, бажаю й тобі, щоб чоловік не відразу засинав коло тебе, — відповідав Клаас.

Дівчата, вертаючись юрбою з поля, ставали перед ним поперек дороги і вимагали відкупного.

— Що заплатиш за право пройти: червону стрічку, золоті сережки, оксамитні черевички чи флорин у калитку?

А Клаас хапав першу-ліпшу в обійми і цілував то в свіжу щічку, то в шию — що було ближче до губів, — а потім казав:

— Все інше просіть, мої любі, у своїх коханців.

І вони з реготом розбігались.

Діти впізнавали Клааса по його гучному голосу і тупанню черевиків. Вони бігли за ним і гукали:

— Добрий вечір, вугляре!

— Хай вас Бог береже, ангелята мої, — відповідав їм Клаас, — але не підходьте близько, бо й вас замащу, як негренят.

Проте малеча сміливо підступала до нього. Тоді він хапав кого-небудь за курточку, мазав його своєю чорною рукою по обличчю і, сміючись, пускав до гурту, де здіймався шалений регіт.

Сооткін, дружина Клаасова, була добра жінка: вставала на зорі і