Читати книгу - "Казки дядечка Римуса"

Братчик Кролик так весело говорив і так солодко, що Старий Лис, не довго думаючи, стриб у друге відро! І поїхав донизу, а Кролика потягло вгору, бо ж Лис був важчий. Як зустрілися вони на півдороги, Братчик Кролик проспівав:

Втопитись думати не слід —

Внизу вода неначе лід!

Вистрибнув Кролик з відерця, пострибав до господарів криниці й розповів, що Старий Лис заліз у криницю і воду каламутить. Потім пострибав назад до криниці і гукнув униз Братчику Лису:

Піднімуть вгору — не чекай!

Стрибай з відра і утікай!

А господар узяв свою величезну, довгу рушницю і кинувся до криниці.

Глянув униз — нічого не видно. Прислухався — нічого не чути. Взявся за канат, тягне, тягне, раптом — стриб! — мелькнув хвостом Братчик Лис, тільки його й бачили.

— А далі що було, дядечку Римусе? — поцікавився хлопчик, бо старий негр задумався.

— Далі, друже? Може, півгодини минуло, а може, й менше, а Кролик з Лисом вже працювали на новій ділянці, ніби нічого не сталось. Тільки Братчик Кролик час від часу пирсне від сміху, а Братчик Лис — той знай бурчить, що земля надто тверда.

Як Братчик Кролик впорався з маслом

— Були колись часи, — говорив дядечко Римус, перемішуючи залишки кави в кухлі, щоб зібрати весь цукор, — були колись часи — усі звірі жили дружно, як добрі сусіди.

От якось вирішили Братчик Кролик, і Братчик Лис, і Братчик Опосум усе добро своє тримати разом в одній коморі. Тільки в коморі дах почав протікати.

Братчик Кролик, і Братчик Лис, і Братчик Опосум зібралися його полагодити.

Роботи тут було чималенько, тож прихопили з собою обід. Усі харчі склали на купу, а масло, яке приніс Лис, поклали в криницю, щоб не розм’якло на сонці. І взялися до роботи.

Минув якийсь час — в животі у Кролика забурчало, занило. Все думає про маслечко Братчика Лиса. Як згадає про нього, аж слина капає.

«Відщипну я від нього малесенький шматочок, — подумав Кролик. — От тільки як мені звідси непомітно втекти?»

Працюють усі, працюють. А Братчик Кролик раптом підняв голову, вуха нашорошив і кричить:

— Тут я! Тут я! Чого вам треба?

Стрибнув із даху і геть пострибав.

Пострибав геть Кролик, озирнувся, ніхто за ним не біжить, і щодуху до криниці. Дістав маслечко, полизав і швидше до роботи.

— Де ти був, Братчику Кролику? — запитує Лис.

— Дітлахи мене кликали, — відповідає Братчик Кролик. — Біда сталася: стара моя захворіла.

Працюють вони, працюють. А масло Кролику дуже до смаку припало — ще хочеться. Підняв він голову, вуха нашорошив, гукає:

— Чую я! Чую! Вже йду!

Цього разу трохи довше біля маслечка затримався. Повернувся назад, а Лис і питає його, де це він був.

— До старої своєї бігав. Зовсім помирає, бідолашна!

Знову вдає Кролик, ніби кличуть його. Знову пострибав кудись. Так чисто вилизав відерце Кролик, що сам себе на денці побачив.

Вичистив насухо і щодуху назад.

— Ну, як Матінка Крільчиха? — цікавиться Братчик Лис.

— Боюсь, що померла вже, — відповідає Кролик.

І Братчик Лис, і Братчик Опосум почали плакати разом із ним.

Настав час обідати. Дістають вони свої харчі. А Кролик сидить сумний.

Старий Лис і Братчик Опосум і так і сяк намагаються його підбадьорити і втішити.

— Ти, Братчику Опосуме, збігай до криниці за маслом, — просить Лис, — а я тут похазяйную, на стіл накрию.

Братчик Опосум пострибав за маслом, коли це вже й назад стрибає, вуха тремтять, язик вивалив.

Старий Лис кричить:

— Що сталося, Братчику Опосуме?

— Біжіть краще самі, — каже Опосум. — Там масла — ані крихти!

— Куди ж воно поділося? — питає Лис.

— Схоже, що висохло, — відповідає Опосум.

Тут Кролик каже тихенько сумним голосом:

— У кого-небудь в роті розтануло, ось що!

Побігли вони з Опосумом до криниці — справді, масла ані крихти. Почали сперечатися, як таке диво могло статися. А Братчик Кролик раптом каже, що хтось сліди довкола криниці полишав. Якщо всі ляжуть спати, він спіймає злодія, який масло вкрав.

От лягли вони. Лис і Опосум — ті відразу заснули, а Кролик не спав. Як настав час вставати, він змастив Братчику Опосуму мордочку масляною лапкою, а сам пострибав, ум’яв обід мало не весь, повернувся, будить Братчика Лиса.

— Дивись-но, — каже, — у Братчика Опосума рот весь у маслі!

Розштовхали вони Братчика Опосума, кажуть йому: ти, мовляв, поцупив масло.

Опосум почав відмовлятись. А Братчик Лис — йому б якраз суддею бути — каже:

— Ти! Як же не ти? Хто перший бігав за маслом? Хто перший сказав про пропажу? У кого рот весь у маслі?

Бачить Опосум, притиснули його до стіни. Він і каже, що знає, як злодія знайти: треба розкласти велике багаття, усі будуть стрибати через нього, а хто впаде у вогонь — той, значить, і є злодюжка.

Кролик і Лис погодились, натягали хмизу велику, високу купу, а потім підпалили. Розгорівся вогонь гарненько. Вийшов уперед Братчик Кролик. Відійшов трішки, примірився та як стрибне — ну просто як птах перелетів через вогнище.

Потім вийшов уперед Братчик Лис. Відійшов трохи далі, поплював на руки, розбігся і — стриб! Низесенько пролетів, навіть кінчик хвоста припік.

— Ти бачив коли-небудь лиса, синку? — поцікавився дядечко Римус.

Джоель подумав, що, певно, бачив, але не зізнався у цьому.

— Так от, — продовжував старий, — наступного разу, як побачиш лиса, придивись гарнесенько, і ти побачиш у нього на кінчику хвоста білу відмітку. Ця мітка — пам’ятка від того багаття.

А як Братчик Опосум? — поцікався хлопчик.

А Старий Опосум як розбігся, як стрибонув — і просто в вогонь. Тут і кінець старому Опосуму.

— Але ж він зовсім і не крав масла, дядечку Римусе? — сказав хлопчик, який був дуже незадоволений таким несправедливим кінцем.

— Тут ти маєш рацію, друже! Так часто буває у світі: один наробить лиха, а інший за нього відповідає. Пам’ятаєш, як ти нацькував собаку на поросятко? Але ж не тобі прочуханки дали, а собаці!

Як Братчик Черепаха переміг Братчика Кролика

— Здається, ми вчора говорили про те, що в старі часи, коли звірі жили, як добрі сусіди, ніхто не міг перемогти у хитрощах Братчика Кролика? — сказав дядечко Римус.

— Так, — відповів Джоель. — Ти саме про це й говорив.

— Ну от, я геть забув,