Читати книгу - "Принц Хаосу"

— Кудись прямуєш, милий хлопчику? — Запитала вона.

— Сподіваюся, що так, — сказав я.

Вона пішла посміхнулася і стиснула губи.

— Я вирішила, що ти погано впливаєш на мого сина, — сказала вона. — Він позбувся якогось внутрішнього стрижня, коли подружився з тобою.

— Ну вже вибач, — сказав я…

— І це може зробити його непридатним для влади.

— Непридатним або небажаним? — Запитав я.

— Як би там не було, винен будеш ти.

— Ясра, він вже великий хлопчик. Він сам приймає рішення.

— Боюся, що ти навчив його приймати неправильні.

— Він сам по собі, леді. Не звинувачуй мене, якщо він робить те, що тобі не до вподоби.

— А якщо Кашер зітруть в порошок лише тому, що ти зробив його м'якше?

— Візьму самовідвід, — сказав я, роблячи крок.

Добре, що я рухався, бо її рука вилетіла вперед, пробороздила нігтями по моєму обличчю, але все ж толком не дотягнулась. Поки я йшов, вона жбурляла мені вслід лайливі слова. На щастя, вони потонули в усіх інших криках.

— Мерлін?

Знову повернувшись вправо, я побачив обличчя Найди всередині срібного дзеркала, його поверхня і вита рама були єдиним цілим.

— Найда! Який зуб на мене припасла ти?

— Ніякого, — відповіла леді ті'га. — Я просто переживаю і потребую поради.

— Ти мене не ненавидиш? Це новина!

— Ненавидіти тебе? Не дурій. Я ніколи б не змогла.

— Але мені здається, що в цій галереї на мене розгнівані все.

— Це лише сон, Мерлін. Ти реальний, я реальна, а про решту — не знаю.

— Прости. Моя мати наклала на тебе закляття, щоб ти оберігала мене… всі ці роки. Зараз ти дійсно вільна від нього? Якщо ні, напевно, я зможу…

— Я вільна.

— Пробач, що в тебе було стільки неприємностей з цими умовами… не знаючи, я це чи Люк, ти була зобов'язана захищатися. Хто ж знав, що в Берклі по сусідству виявляться відразу два жителя Амбера?

— Я не шкодую.

— Що ти маєш на увазі?

— Я прийшла за порадою. Я хочу знати, як знайти Люка.

— Ну як же, в Кашері. Там він якраз і був коронований. Навіщо він потрібен тобі?

— Не здогадуєшся?

— Ні.

— Я закохана в нього. І завжди була. Раз тепер я вільна від уз і володію власним тілом, то хочу, щоб він знав, що я — Гейл… І знав, що я відчувала в ті часи. Спасибі, Мерлін. Прощай.

— Стривай!

— Так?

— Я так і не віддячив тобі за захист… навіть якщо для тебе це було лише примусом, і навіть якщо це було зайвим клопотом для мене. Спасибі, і удачі тобі.

Вона посміхнулася і зникла. Я простягнув руку і торкнувся дзеркала.

— Удачі, — подумав я і почув таку ж відповідь.

Дивно. Це був сон. І все ж — я не міг прокинутися, і він відчувався реальністю. Я…

— Ти, зрозуміло, вчасно повернувся до Двору для завершення своїх задумів… — Це з дзеркала в трьох кроках попереду — вузького і чорного по краях.

Я підійшов до нього. На мене люто дивився мій брат — Юрт.

— Чого хочеш ти? — Запитав я.

Його обличчя було злою пародією на моє власне.

— Я хочу, щоб тебе ніколи не було, — сказав він. — Програй. Мені хотілося б побачити твою смерть.

— Який твій третій вибір? — Запитав я.

— Гадаю, покласти тебе в особисте пекло.

— Чому?

— Ти стоїш між мною і тим, чого я хочу.

— Я був би радий відійти в сторону. Скажи — як.

— Немає шляху, щоб ти зміг або захотів. Сам.

— Ти так ненавидиш мене?

— Так.

— Я думав, що купання в Фонтані спалило твої емоції.

— Курс лікування не завершився, і емоції лише посилилися.

— І немає способу все забути і почати заново, стати друзями?

— Ніколи.

— Я так не думаю.

— Вона завжди більше дбала про тебе, ніж про мене, і тепер ти маєш намір заволодіти троном.

— Не сміши. Я його не хочу.

— Твої бажання тут ні при чому.

— Я не буду володіти ним.

— Ні — будеш, якщо я тебе не вб'ю.

— Не дурій. Він того не вартий.

— Скоро настане день, якого ти чекаєш найменше, ти обернешся і побачиш мене. Але буде пізно.

Дзеркало залило чорним.

— Юрт!

Нічого. Необхідність миритися з ним у сні дратувала так само, як і наяву.

Я повернув голову в бік дзеркала, яке було оправлене в полум'я, в декількох кроках попереду і ліворуч від мене, звідкись знаючи, що воно — наступне за курсом. Я рушив до нього.

Вона посміхалася.

— Отже, ти володієш ним, — сказала вона.

— Тітонько, що відбувається?

— Якийсь конфлікт, про який в основному згадують як про «такий, що непіддається врегулюванню», — відгукнулася Фіона.

— Це не та відповідь, яка мені потрібна.

— Занадто багатьох уже підняли на ноги, щоб дати тобі кращу.

— І частина цього — ти?

— Дуже невелика. Не та, яка змогла б дати тобі що-небудь корисне.

— Що мені робити?

— Вивчи свої можливості і вибери кращу.

— Кращу для кого? Кращу для чого?

— Сказати можеш тільки ти сам.

— Ну, натякнути-то можна?

— Ти міг пройти Лабіринт Корвіна в той день, коли я привела тебе до нього?

— Так.

— Так я і думала. Цей лабіринт був написаний за незвичайних обставин. Його не можна скопіювати. Лабіринт Оберона ніколи б не допустив його створення, не будь пошкоджений сам і дуже слабкий для того, щоб запобігти існуванню конкурента.

— Ну, і?

— Наш Лабіринт хоче поглинути його, об'єднатися. Якщо це вийде, то буде настільки ж згубно, як якщо б Лабіринт Амбера був знищений під час війни. Рівновагу з Хаосом буде безповоротно порушено.

— А Хаос недостатньо сильний, щоб запобігти цьому? Я думав, що вони могутні в рівній мірі.

— Так і було, поки ти не виправив Зламаний Лабіринт, і Лабіринт Амбера отримав можливість поглинути його. Це подесятерило його силу, і придушило Хаос. І тепер він здатний дістатися до Лабіринту твого батька, подолавши опір Логруса.

— Я не розумію, що робити.

— І я не розумію. Але вимагаю, щоб ти зробив те, що я сказала. Коли прийде час, ти повинен прийняти рішення. Я не знаю, яке, але воно буде дуже важливим.

— Вона права, — пролунав голос у мене за спиною.

Обернувшись, я побачив батька в сяючій чорній рамі, не її верхньому краї була укріплена срібна троянда.

— Корвін! — Почув я голос Фіони. — Де ти?

— У місці, де немає світла, — сказав він.

— Батьку, я думав, що ти десь в Амбері разом з Дейдрою, — сказав я.

— Духи грають в духів, — відповів він. — У мене не так багато часу, бо сила кінчається. Я можу тільки сказати: