Читати книгу - "Артур і війна двох світів"

— Ну хоч тепер мій маленький зріст стане мені у пригоді! — втішався хлопчик.

Найбільше тривожили його звуки, що то затихали, то гучнішали, але не вмовкали ні на мить. Голос був хрипкий і жалібний. Тварина чи стогнала, чи намагалася виспівати якусь сумну мелодію. В будь-якому разі, їй було непереливки.

Допитливість виявилася сильнішою за страх. Принц пішов туди, звідки лунали загадкові звуки. І чим ближче він підходив, тим більше упевнювався, що той, хто так хрипить, дуже потерпає.

Нарешті під великим валуном він побачив звіра, що лежав на землі. Густе шовковисте біле хутро, могутні лапи з сильними копитами, величезні зубасті щелепи надавали йому вигляду хоча й грізного, та симпатичного. Два маленьких очка дивилися на принца ласкаво і сумно. Це був конопес.

Юного принца не злякали щелепи, і він наблизився до тварини. Йому розповідали про конопсів. Ці звірі водилися на півдні, а на півночі проживали їхні родичі — кономоти. А якщо перед ним конопес, значить, він увесь час рухався на південь.

На сторінці сімсот вісімнадцятій Великої книги був портрет конопса. Тепер, коли принц побачив тварину зблизька, він зрозумів, що зобразили її сяк-так. Художник прикрасив конопса смішними ріжками, великими іклами і жорсткою, як їжакові голки, шерстю. Напевно, тому цих звірів занесли до сімейства дикобразових…

Жодних голок у конопса не було, а його хутро — м'яке і шовковисте на дотик. Наблизившись, принц зрозумів, чому так стогнала тварина: її лапа потрапила в пастку для моль-молів. Моль-молі — улюблені ласощі звіра, і він поспішно кинувся на приманку. Втім, конопес навіть і подумавши все одно потрапив би в пастку, бо коли він бачить апетитного моль-моля, то втрачає розум і керується лишень інстинктом.

Конопес побачив, що до нього прямує принц, але так змучився, що не реагував на появу малесенького звірятка невідомої йому породи. Він лежав і набирався сил для наступного зітхання.

— Мій бідолашний друже, як ти потрапив у цю халепу? — спитав принц.

Конопес не розумів мініпутської мови, зате кмітливий принц швидко збагнув, що то за пастка. То була замкнена на замок клітка з клямкою, як у мишоловці. Мисливець ключем відмикав клітку і забирав здобич.

Вихований на засадах справедливості, рівності і свободи, юний принц не міг більше терпіти мук конопса.

— Я спробую тобі допомогти, — заявив він, — лиш домовимося, що, опинившись на волі, ти мене не з'їси!

Конопес так застогнав, що той стогін можна було зрозуміти і як знак згоди, і як інший знак. Та принц уже для себе все вирішив. Оглянувши замок, він зрозумів, що не відімкне його. Зате якщо постарається, то проникне в клітку і вирятує лапу конопса зсередини. Легко протиснувшись між пруттями, він став розглядати механізм клямки. Нічого особливого! Механізми, винайдені Миро для управління дзеркалами, були значно складнішими, а він, як майбутній монарх, повинен був збирати і розбирати їх із заплющеними очима.

Хлопчик виштовхнув три стержні, відколупнув два затискачі і відчинив пастку. Конопес висмикнув лапу і так захрипів, що, навіть не розуміючи його мови, можна здогадатися, які почуття він висловив.

Вийшовши із пастки, принц підійшов до порятованого конопса.

— Ну що, полегшало? — спитав він, тамуючи гордість за свій вчинок.

Звір мовчав, а потім на його морді засвітилася широка усмішка. Щелепи були такими великими, що усмішка й справді розтяглася до самих вух. Конопес навіть устав. Відразу стало зрозуміло, що він утричі вищий за принца, і той у душі пошкодував, що вивільнив такого мастодонта, не вивчивши як слід його харчові уподобання. Одначе конопес позирав на свого рятівника з великою пошаною і ніжністю. Притуливши поранену лапу до свого серця, звір промовив:

— Му-му!

І кілька разів повторив, ніби намагався щось пояснити.

— Е-е-е… а я Максімініанус Свистокрил де Стрілобарб, принц Першого континенту! — повідомив хлопчик, не дуже впевнений, що саме цього чекав від нього конопес.

— Ма-ма, — відповів звір, наставляючи на принца копито. — Му-му! — додав він, упершись копитом у свої груди.

— Та-а-ак… Називатися мамою якось недоречно, особливо з огляду на своє королівське майбутнє, — задумливо промовив хлопчик. — Краще називай мене татом!

— Та-то! — весело повторив конопес.

— Ну й чудово! Та-то — Му-му! — усміхаючись, уточнив цринц.

— Та-то — Му-му — Та-то — Му-му — Та-то — Му-му! — наспівував звір, дедалі отямлюючись і все дужче вдаряючи копитами то себе, то свого рятівника. Принц не витримав такого натиску і гепнувся на землю.

Обхопивши голову лапами, конопес відчайдушно заревів.

— Дарма, не хвилюйся! — відповів принц, устаючи і обтрушуючись. — Я теж не завжди розраховую свої сили.

Переконавшись, що з хлопчиком нічого не сталося, звір звеселів.

— Ось і добре! Я тебе порятував — ти мене не з'їв! Ніхто нікому нічого не винен! А зараз іди додому, бо там, певно, вже хвилюються! — промовив майбутній король, відчуваючи, що новий знайомий занадто великий, аби його приручити.

Та Му-му лиш тяжко зітхнув і захрипів ще сумніше, ніж тоді, коли потерпав у пастці. А потім махнув копитом кудись убік. Подивившись, куди йому було вказано, принц побачив дві великі пастки. Сталеві щелепи стискали два знерухомлених тіла, покритих білим хутром. Родина Му-му була тут, поряд, та він зовсім не бажав до неї приєднатися…

Це печальне відкриття вразило Максі-мініануса. Він би втішив сироту, але як це зробити? Адже його не візьмеш на руки?! Не чекаючи відповіді, Му-му схилив голову до хлопчикової руки, і той ласкаво почухав йому за вухом. Та-то і Му-му, як могли, втішали один одного.

— Як мені знайти дорогу назад? — схвильовано вигукнув майбутній король.

Він не знав, що після його втечі в королівстві оголосили загальну тривогу і вже цілих три дні мініпути посилено шукають свого принца.

Почувши запитання, конопес узявся обнюхувати хлопчика.

— Припини! Мені лоскотно! — верещав принц, уникаючи шорсткого носа.

Обнюхавши принца з голови до ніг, конопес схопив зубами свого майбутнього повелителя, закинув на свою спину, таку пласку, ніби природа спеціально створила її для того, щоб було зручно сидіти.

Переконавшись, що вершник не впаде, Му-му потрюхикав стежкою, якою принц, коли б сам приймав рішення, не пішов би ніколи. І тоді хлопчик переконався, що в конопса прекрасний нюх. І за три дні, поки Максімініанус спокійно спав на спині нового приятеля, конопес добіг до брами мініпутської столиці.

Ще було рано — всі мешканці міста спали. Обережно просуваючись уперед, конопес зненацька наткнувся на Упиря, що хропів у гущавині кущів смородини. Його хропіння й розбудило принца.

— Гей, Упиряко! — загукав із високої спини конопса