Читати книгу - "Бурелов"

— Годі, так тривати більше не може! — заявив Професор Світлознавства. — Ось чому…

— Ось чому нам з вами треба побалакати, — устряв Професор Темрявознавства.

— Ось чому, — вів далі Професор Світлознавства, — я вже побалакав із деким про те, як можна зарадити лихові.

Професор Темрявознавства глянув на свого колегу зі змішаним почуттям захвату й обурення. Попри скрутні обставини, давнє суперництво між двома вченими не припинялося.

— З ким це ви встигли побалакати? — поцікавився він.

— З матінкою Товстобрюхперо, — почулось у відповідь.

— Матінка Товстобрюхперо! — Подивові Професора Темрявознавства не було меж. — Ця загребуща стара жінкоптиця? — Якщо їй добре заплатити, вона продасть свої власні яйця. Ви наповажне гадаєте, ніби їй можна довіряти?

— А чом би й ні? — відказав Професор Світлознавства. — Хай вона зі шкури вилузується, аби пошити нас у дурні. Наша зброя та, що ми про це ніколи не забуватимемо.

V

На задвірках Нижнього міста

— Сюди, — запросив Сліч, рвучко зупиняючись біля хатини-розвалюхи. Він одімкнув двері і щез усередині. Його супровідник подався слідом за ним. Відтак зачинив двері і чекав, поки дрібногоблін поставить лампу і засвітить її.

— Слово честі! — здригнувся Сліч, обернувшись, коли бліде світло залило кімнату. — Ви, живолупи, справді криваво-червоні!

Тужень незграбно зачовгав по хаті.

— Маєш фракспил, абощо? — запитав він. — Якщо ні…

— Найкращий фракспил у всьому Нижньому місті, — запевнив його Сліч. — Потенційно.

— Потенційно?

— На чорному ринку я придбав трохи бурефраксу, — пояснив він. — Тобі треба буде розтовкти його, тільки й того!

Тужень незворушно пантрував на нього.

— Ти, бачу, маєш мене за штурпака, — озвався він нарешті. — Бурефракс вибухає, як його товкти. Це знає мала дитина. Єдиний, хто володіє його секретом, — це Його Високоможність Усеакадемзнайко…

— Тепер і я ним володію, — похвалився Сліч.

Він дістав із полиці ступку і поставив її на столика. Тоді витяг із внутрішньої кишені кулястий оксамитовий згорток, дбайливо розгорнув його і видобув блискучу, іскряву окрушину бурефраксу. Тримаючи її середульшим та великим пальцями, позаяк решти бракувало, Сліч м’яко опустив її у гніздо.

Тужня не полишали сумніви.

— І що ж це за секрет?

— Ось він, — відказав Сліч, добуваючи із-за пояса шкіряного капшука. Він розпустив зав’язку, щоб Тужень міг зазирнути досередини.

— Але що це? — запитав той.

— Порошок із кори сушняку, — змовницьким тоном розтлумачив Сліч. — Кращого, як цей, не купиш.

Тужень лячно позадкував. Хірургам Нижнього міста ця речовина правила за знеболювальний засіб.

— Від сушняку бурефракс дубне і знешкоджується, — пояснив Сліч. — Вибух, так би мовити, паралізується.

— Ти цього певний? — не вгавав Тужень.

— О, ради Неба! — нетерпляче вигукнув Сліч. — Чи ж не ти плакався мені, що тобі остобісіло марнувати всю свою кривавицю на питну воду? Чи не ти запевняв, що пішов би на все, аби тільки запопасти дещицю свого власного фракспилу? Сушняк спрацює, не я буду! — пообіцяв він, щедро насипаючи порошку в ступку. — Жодного вибуху не гримне, і ти, друже мій, матимеш фракспилу стільки, що стане тобі до гроба.

Тужень схвильовано термосив обереги у себе на шиї. Хоча його й мучили недобрі передчуття, дрібногоблінова пропозиція була надто спокуслива, щоб їй опиратися. Він заплатив сто монет, як вони й умовлялися, узяв товкача і замахнувся ним. Сліч надійно сховав гроші у кишеню і прожогом почухрав у далекий кут хатини, де скулився за металевою грубою.

— Ну, гати! — заволав він. — Порошок спрацює!

І Тужень з усього маху, стискаючи держака так цупко, як тільки дозволяли спітнілі руки, навально опустив товкача у ступку.

Від вибуху покрівлю хижі як вітром здуло. Тужнем пожбурило на далеку стіну, обернувши його на млинець.

Сліч виповз зі своєї криївки і зіп’явся на тремтячі ноги. Глипнув на мертве живолупове тіло.

— А може, й не спрацює, — скрушно зітхнув він.

VI 

У таверні «Дуб-кривавник»

Матінка Товстобрюхперо сиділа за столом під дверима таверни «Дуб-кривавник». Поруч на високому дзиґлику із м’яким сидінням умостився ночоблуд Форфікюль — нині її підручний. Обоє пильнували за буйною ватагою пияків, які почережно занурювали пивні кварти у корито з пінявим деревним пивом. Запільна броварня у підвалі була хоч і маленьким, але надійним джерелом зисків — надто у таку спекотну годину.

Двері розчахнулися, і всередину запхалося троє спілчан. Матінка Товстобрюхперо досадливо клацнула дзьобом.

— Добривечір панству, — привіталась вона, уникаючи їхніх колючих поглядів. Вона взяла три кварти з полиці позад себе і поставила на стіл. — Двадцять монет за кожну.

— І пийте, скільки душа забажає, — пояснив компанії передній спілчанин, завсідник «Дуба-кривавника». Правду я кажу, Матінко Товстобрюхперо?

Вона глянула на нього чортом.

— Звичайно, — буркнула вона. — Але не забувайте правил. — Вона кивнула на таблички, прицвяховані до стіни: «Не лихословити», «Не братися за чуби», «Не допиватися до ригачки».

— Нам можна про це й не нагадувати, — зауважив спілчанин і вручив їй золоту монету, удвічі вартнішу за названу суму.

— Решту залиш собі, люба пані, — підморгнув він.

Матінка Товстобрюхперо не підводила очей від каси.

— Красненько дякую, пане, — відрекла вона і з грюком засунула шухляду. Тільки потому, як спілчанин відвернувся, вона звела на нього очі. «Ах ти ж, червивий кавал волорожачого лайна!» — подумала вона злосливо.

— Ну-ну, тихіше, — стиха озвався Форфікюль, стрижучи своїми лапатими кажанячими вухами.

Матінка Товстобрюхперо крутнула головою і люто витріщилася на ночоблуда.

— Чув, абощо? — гримнула вона.

— Я чую геть усе, — відказав Форфікюль. — Кому це й знати, як не вам. Кожне слово, кожний шепіт, кожну гадку — на покару за мої гріхи.

Матінка Товстобрюхперо зневажливо реготнула. Пера навколо її шиї настовбурчились, жовті баньки спалахнули вогнем.

— Що й казати, гарна він цяця! — похмуро зронила вона, киваючи головою на стіл, де розташувалися спілчани. — Усі вони гарні. Зі своїм дженджуристим убранням, щедрими чайовими та вишуканими манерами. Волорожаче лайно — ось вони хто, всі до одного!

Форфікюль співчутливо притакнув. Йому зрозуміла була відраза господині до спілчан. Внаслідок їхньої домовленості з Вілніксом Помполніусом — виробництво ланцюгів навзамін за фракспил — їхнє панування на ринку питної води