read-books.club » Сучасна проза » Енн із Інглсайду 📚 - Українською

Читати книгу - "Енн із Інглсайду"

227
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Енн із Інглсайду" автора Люсі Мод Монтгомері. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 9 10 11 ... 84
Перейти на сторінку:
годин. Проте Джема в годиннику не було.

— Коли я ввечері лягала спати, у мене було відчуття, наче має щось статися, — мовила тітонька Мері-Марія, стискаючи пучками скроні. — На ніч я читала, як завжди, розділ із Біблії, і слова «бо не знаєш, що день той породить»[5] мовби виділялися на сторінці. То було знамення. Боюся, Енні, тобі слід готуватися до найгіршого. Він міг заблукати й утопитися в болоті. Шкода, що в нас немає кількох собак-нишпорок.

Надлюдським зусиллям Енн спромоглася на усмішку.

— Боюся, тітонько, їх тепер узагалі немає на нашому острові. Якби в нас досі був старий Гілбертів сетер Рекс, який помер від отруєння, він швидко знайшов би Джема. Я певна, ми дарма хвилюємося…

— Томмі Спенсер із Кармоді теж зник сорок років тому, і його й понині не знайшли… чи знайшли? Ну, та коли й знайшли, то хіба що його скелет. Тут нема чого сміятися, Енні. Я взагалі не втямлю, як ти можеш бути така спокійна.

Пролунав телефонний дзвінок. Енн і Сьюзен перезирнулися.

— Я не можу… не можу відповісти, Сьюзен, — прошепотіла Енн.

— І я також, — відгукнулася Сьюзен, немов сновида. І, хоч вона знала, що невдовзі й до кінця своїх днів зневажатиме себе за слабкість, явлену перед Мері-Марією Блайт, у ту мить вона нічого не могла вдіяти. Опісля двох годин марних пошуків і найстрашніших припущень Сьюзен була геть виснажена.

Тітонька Мері-Марія підійшла до телефона й зняла слухавку. Папільйотки робили її силует на стіні рогатим і, як подумала Сьюзен попри свою нестерпну тривогу, схожим на справжнього чорта.

— Це Картер Флегг: вони шукали повсюди, та не знайшли ніяких слідів, — незворушно мовила тітонька Мері-Марія. — Утім, він каже, що човен посередині ставка і, як вони пересвідчилися, у ньому нікого немає. Вони збираються промацати дно кітвою.

Сьюзен ледь устигла підхопити Енн.

— Ні… ні, Сьюзен… я не зомлію, — пролопотіла Енн побілілими вустами. — Допоможіть мені сісти… дякую. Ми повинні знайти Гілберта.

— Якщо Джеймс утопився, Енні, думай про те, що він був позбавлений бід і гризот цього буремного світу, — мовила тітонька Мері-Марія, виявляючи в такий спосіб подальшу моральну підтримку.

— Я візьму ліхтар і пошукаю довкола будинку, — мовила Енн, відчувши, що знов може підвестися. — Я знаю, ви вже шукали, Сьюзен… але дозвольте… дозвольте мені. Я не можу просто так сидіти й чекати.

— Тоді вдягніть светр, пані Блайт, дорогенька. Нині така роса й повітря вогке. Я принесу вам червоний — він висить на стільці в кімнаті хлопців. Зачекайте тут.

Сьюзен метнулася нагору. А кілька хвилин потому її крик луною струснув увесь Інглсайд. Енн і тітонька Мері-Марія вибігли в горішній передпокій, де вздріли Сьюзен, яка ридала й сміялася водночас, у стані, ближчому до істерики, аніж це будь-коли траплялося зі Сьюзен Бейкер.

— Пані Блайт, дорогенька… він там! Маленький Джем там! Він заснув на канапі коло вікна… я ж туди й не заглядала… канапи не видно за дверима… і коли його не виявилося в ліжку…

Енн, зненацька ослабла від полегшення й радості, зайшла в кімнату й уклякла біля канапи. Невдовзі вони зі Сьюзен іще посміються із власної нерозважливості, але в цю мить були тільки сльози вдячності й щастя. Маленький Джем міцно спав, укрившись в’язаним пледом, притискаючи до грудей старого пошарпаного ведмедика, а впоперек його ніг розлігся вірний незлостивий Миршавко. Руді кучері розсипалися на подушці. Здавалося, що хлопчик бачить приємний сон, і Енн не хотіла його будити — та раптом він розплющив очі, схожі на карі зірки, і поглянув на неї.

— Джеме, синку, чому ти не в ліжку? Ми… ми хвилювалися… ми не могли тебе знайти… а сюди не поглянули…

— Я ліг тут, щоб дивитися, як ви з татом під’їдете до хвіртки. Мені було так самотньо — я просто мусив піти й лягти.

Мама взяла його на руки й перенесла в ліжко. Приємно було відчути її поцілунок і ніжні дбайливі рухи, якими вона підгортала йому ковдру… які давали змогу впевнитися, що його люблять. І кому то тільки цікаво дивитися, як роблять татуювання? Мама така хороша — найкраща мама в усьому світі. А мати Берті-Шекспіра Дрю була така скупа, що цілий Глен кликав її «Пані Збиране Молоко», і він знає… він сам бачив, як вона лупцювала Берті за кожну найменшу дрібницю.

— Мамо, — сонно проказав він, — я принесу вам проліски навесні… і потім щовесни приноситиму. Можете покластися на мене.

— Звісно, маленький, — відповіла мама.

— Ну, коли вже нам усім немає потреби гасати й голосити, я думаю, ми можемо, зітхнувши з полегшенням, повернутися в наші ліжка, — мовила тітонька Мері-Марія. Проте й у її буркотливому тоні було знати добрячу втіху.

— Яка ж я була дурна, що не згадала про цю канапу, — мовила Енн. — Ми самі осоромилися, і лікар Блайт не дасть нам забути про це, будьте певні. Сьюзен, зателефонуйте, будь ласка, панові Флеггу й скажіть, що ми знайшли Джема.

— Ох, і кепкуватиме ж він із мене, — відказала щаслива Сьюзен. — Та мені байдуже — хай кепкує. Головне, що маленький Джем живий і здоровий.

— Я випила б чашечку чаю, — жалісливо зітхнула тітонька Мері-Марія, огортаючи свою кощаву фігуру драконами.

— Я вмить заварю, — бадьоро озвалася Сьюзен. — Нам усім полегшає, щойно ми вип’ємо чаю. Пані Блайт, дорогенька, коли Картер Флегг почув, що із Джемом усе гаразд, він тільки й промовив, що: «Слава Богу!» Ніколи більш не скажу кривого слова щодо цього чоловіка, хай які несусвітні ціни будуть у нього в крамниці. І як ви гадаєте, пані Блайт, дорогенька, чи не приготувати нам завтра на обід курку? Відсвяткуємо це, так би мовити. А маленький Джем одержить на сніданок свої улюблені оладки.

Був іще один телефонний дзвінок — цього разу від Гілберта, який повідомляв, що везе дитину з тяжкими опіками з Гарбор-Геда в міську лікарню, і щоб до ранку його не чекали.

Зіпершись на підвіконня, Енн визирнула зі свого вікна, щоб з удячністю побажати світові доброї ночі, перш ніж укластися до ліжка. З моря долинав прохолодний вітер. Місячним шепотом озивалися сонні дерева у видолинку. Енн навіть змогла посміятися — хоч і досі здригаючись — із власної нещодавньої паніки й абсурдних припущень та моторошних спогадів тітоньки Мері-Марії. Її дитя було в безпеці… а десь у цю мить Гілберт боровся за життя чиєїсь іншої дитини. Дорогий Боже, не покинь його й тієї матері. Допоможи всім матерям в усьому світі. Нам так потрібна допомога, адже в нас шукають любові, розуміння

1 ... 9 10 11 ... 84
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Енн із Інглсайду», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Енн із Інглсайду"