Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство"

Олдувайські нуклеуси здебільшого аморфні. Від гальки або уламка каменя відбивалися один-два відщепи, й нуклеус викидався. В тих випадках, коли поверхня вихідної заготовки оброблялася відколами більш-менш суцільно, нуклеус набував кубо- або кулеподібних обрисів. Удари обробки при цьому були різнонаправленими й наносились не по спеціально підготовлених площадках, як у більш пізніх нуклеусів, а по ділянках (“негативах”) попередніх відколів.

Відщепи, відколоті з таких нуклеусів, мали укорочені пропорції і відзначались масивністю та нестабільністю форми.

Розвиток й удосконалення техніки розщеплення каменя призвели до появи в ашельську епоху нових типів нуклеусів. Значним кроком уперед було винайдення дископодібного, або радіального, нуклеуса (рис. 3). На відміну від кубо- і кулеподібних ядрищ з їхніми безсистемними різнонаправленими відколами оббивки, зняття відщепів з дископодібних нуклеусів здійснювалось більш цілеспрямовано: від країв за радіусом до центру, внаслідок чого нуклеус набував здебільшого округлих, дископодібних обрисів. Нова форма нуклеуса давала можливість економніше і з більшим успіхом використовувати сировину. Все ж таки відщепи, відколоті від дископодібних ядрищ, значною мірою зберегли масивність й укорочені пропорції, форма їх лишилася випадковою, а обриси — неправильними, ламаними.

Тому справжнім переворотом у первісній техніці обробки каменя була поява в ашелі так званих протопризматичних (паралельних) та левалуазьких нуклеусів[16].

Рис. 3. Дископодібний нуклеус з поселення Королеве (ашель).

Протопризматичні нуклеуси (рис. 4) використовувалися для відщеплення відколів у паралельному напрямку й були провісниками більш досконалої призматичної техніки пізнього палеоліту. Відколи з них мали відносно правильні прямокутні або трикутні обриси й відзначалися видовженими пропорціями. В тих випадках, коли довжина таких відколів вдвічі й більше перевищувала ширину, їх називали пластинами. В багатьох випадках ранньопалеолітичні пластини не можна відрізнити від пізньопалеолітичних.

Рис. 4. Протопризматичний нуклеус з поселення Королеве (ашель).

Третій різновид ранньопалеолітичної техніки обробки каменя — левалуазька — ґрунтується на застосуванні нуклеусів зі спеціальним чином оформленою робочою поверхнею, з якої за один робочий цикл знімався лише один відщеп із заздалегідь запланованою первісним майстром формою: округлою, овальною, трикутною, прямокутною (рис. 5).

Рис. 5. Левалуазький нуклеус (праворуч) та знятий з нього відщеп (ліворуч). Королеве (мустьє).

Усі три різновиди ранньопалеолітичної техніки розщеплення каменя — примітивна (безсистемно-радіальна), протопризматична (паралельна) та левалуазька — представлені на українських ангельських пам’ятках. Їхня еволюція від ще досить недосконалих до все більш розвинутих зразків протягом тривалого часу в межах ангельської та мустьєрської епох добре простежується на багатошаровому поселенні Королеве.

Зняті з ранньопалеолітичних нуклеусів відколи-заготовки широко застосовувалися для виготовлення різноманітних знарядь праці. Олдувайські й ранньоашельські відщепи використовувалися в роботі ще додатково необробленими, в тому вигляді, в якому були відокремлені від нуклеуса або ж отримані в процесі виготовлення чоперів та рубил. Але вже в цей час робляться спроби підправити краї відколів-заготовок, зробити їх менш зигзагоподібними, міцнішими, а отже, придатнішими для роботи. З цією метою краї відщепів додатково оформлювалися дрібними відколами — так званою ретушшю. Відмінною особливістю олдувайської й ранньоашельської ретуші є її нерегулярність. Робочий край знаряддя рідко буває оброблений ретушшю суцільно, й між ретушованими ділянками залишаються більш чи менш необроблені проміжки. До того ж ретуш звичайно не змінювала форми відщепу, а лише дотримувалася його обрисів, усуваючи окремі нерівності й зміцнюючи лезо. Тому найдавніші ранньопалеолітичні знаряддя, виготовлені з відщепів, здебільшого не мають сталої форми, обриси їх випадкові. У пізніший ангельський час ретуш стає більш регулярною й старанною, формотворчою. Із застосуванням ретуші оформились провідні типи ранньопалеолітичного інвентарю — скребла й ножі. Скребла (рис. 6) мали масивний крутий робочий край, придатний, головним чином, для скобління. У ножів (рис. 7) було гостре лезо, яке давало змогу також різати. Застосовувалися скребла й ножі для розчленування туш забитих тварин, обробки шкір, виготовлення знарядь з дерева. Скреблам і ножам типологічно близькі так звані зубчасті знаряддя, які використовувалися як ножі і пилки для обробки дерева. Ангельські скребла, ножі й зубчасті знаряддя були досить різноманітними й розрізнялися за кількістю й формою робочих країв та характером їхньої обробки.

Певне місце в ангельському виробничому інвентарі посідали так звані виїмчасті знаряддя, або скобелі, з однією або кількома виїмками, ретушованими або ні, на робочих краях. Застосовувалися вони для обробки дерева, насамперед для загострення кінцівок рогатин, списів та дротиків. В ангельський час з’являються і кам’яні наконечники дротиків та списів. Мали вони листоподібну форму й були оброблені ретушшю з одного або ж обох боків. Виразні зразки таких наконечників знайдено в пізньоашельських горизонтах поселення Королеве (рис. 8).

Удосконалення прийомів первинного розщеплення каменя й вторинної обробки знарядь праці продовжувалось у мустьєрську епоху й засвідчено в Україні масовими матеріалами сотень пам’яток — печерних і просто неба.

Протягом мустьєрського часу в кам’яному інвентарі окремих груп населення утримувалися знаряддя, виготовлені в техніці двобічної обробки, але тепер вони вироблялись переважно з відщепів і дуже рідко були представлені типовими ручними рубилами.

Розвиток техніки розщеплення каменя в мустьєрську епоху відбувався по тих самих головних лініях, які вималювалися ще в попередній ангельський час. Радіальні, протипризматичні та левалуазькі ядрища стають більш досконалими, розміри їх зменшуються, робочі поверхні й відбивні площадки обробляються старанніше. Відповідно більш розвинений вигляд мають і відколи з цих нуклеусів. Витонченішою й різноманітнішою стає вторинна обробка відщепів та пластин при виготовленні знарядь праці.

Прогрес у техніці розколювання каменя та вторинної обробки відколів дозволив диференціювати набір інструментів, зробити його більш різноманітним та стандартним, а самі знаряддя продуктивнішими, придатнішими для виконання різних робіт. Характерним знаряддям мустьєрського виробничого інвентарю поряд зі скреблами, ножами, зубчастими й виїмчастими виробами були так звані гостроконечники (рис. 9). Вони були виготовлені з відщепів, мали два оброблені ретушшю краї, що сходилися на кут, утворюючи гострий кінець.

Гостроконечники застосовувалися для виконання різних робіт, головним чином для розкраювання туш тварин, різання, проколювання й використовувалися здебільшого без додаткових пристосувань, просто затиснутими в долоні. Згодом, однак, нижній тупий кінець їх починають стоншувати дрібними відколами. Такі гостроконечники могли використовуватися в роботі вставленими в спеціальні дерев’яні або кістяні руків’я чи як наконечники списів і дротиків.

Усе частіше в мустьєрському виробничому інвентарі можна побачити знаряддя пізньопалеолітичних типів — скребки, проколки, долота,