read-books.club » Публіцистика » Убивство у Мюнхені. По червоному сліду 📚 - Українською

Читати книгу - "Убивство у Мюнхені. По червоному сліду"

109
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Убивство у Мюнхені. По червоному сліду" автора Сергій Миколайович Поганий. Жанр книги: Публіцистика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 9 10 11 ... 104
Перейти на сторінку:
спіймали у статусі командира групи «британських шпигунів» – навряд чи справа для нього закінчилася б табором. Не піди Матвієйко на співпрацю – його, поза сумнівом, розстріляли б.

Отже, Матвієйко відкрився радянським спецслужбам. Емісар Бандери мав стати ключовою фігурою в радіогрі МДБ з британською розвідкою і націоналістами-бандерівцями. Він мав працювати під контролем МДБ і під диктовку відправляти радіограми в Лондон і Мюнхен. У його повідомленнях була дещиця правди і маса дезінформації для британців і Бандери. Матвієйко доповідав про вигадані успіхи і справжні проблеми українського підпілля, яке у вигляді організованого руху доживало свої останні дні. Британці й Бандера інформували Матвієйка – читай МДБ – про заплановані висадки.

Радіогра почалася всерйоз наприкінці червня 1951 року, через місяць після того, як його заслали, і три тижні, як спіймали. МДБ створило підставну партизанську групу, яка поширювала чутки, що з ними є особистий посланець Бандери. Вони створили базу, з якої Матвієйко й передаватиме радіограми за кордон. Протягом року МДБ надіслало 32 радіограми у британський центр в Кельні і отримало 29 радіограм з інструкціями з Лондона.

Британці й бандерівці були дуже задоволені: нарешті спорадичні, через кур’єрів, контакти з рухом опору стали регулярними. Вони отримували, судячи з усього, достовірну, хай і не першокласну інформацію. Радянські спецслужби тріумфували. МДБ отримало унікальну нагоду дізнаватися про плани ворога, годувати його дезінформацією, шкодити йому прямо в центрі. Радянській розвідці так і не вдалося переконати Бандеру приїхати до Матвієйка до України, але дезінформацією вона поглибила розкол між різними націоналістичними фракціями[38].

Прибуття Матвієйка до України, його свідчення, інформація, отримана в радіо грі, підтвердили, що організація Бандери відіграє важливу роль у боротьбі, яку вели залишки УПА в Західній Україні. Допитуючи Матвієйка, Судоплатов звертав особливу увагу на звички Бандери, умови життя, адреси, маршрути, зв’язки в українській еміграції. Матвієйко керував службою безпеки й особистою охороною Бандери, тому добре знав його вдачу. Він розповів Судоплатову, що люди Бандери крадуть гроші організації й уникають відповідальності, бо особисто віддані Бандері. В українському підпіллі за таке розстрілювали на місці, але в Мюнхені це сходило з рук. Матвієйко також вважав, що Бандера відправив його в Україну хитрістю: сказав, що вони поїдуть разом, і не лишив керівникові безпеки вибору – той мусив супроводжувати шефа. Матвієйко підозрював, що за відмовою британців закинути Бандеру в Україну стоять інтриги провідника[39].

Завдяки Матвієйку, закордонні оперативники МДБ отримали нові дані, що мали допомогти їм знайти і ліквідувати Бандеру, і Богдан Сташинський, новачок у спецслужбі, відіграє важливу роль у цих планах.

Влітку 1952 року, після того як Сташинський прослужив у спецзагоні близько року, його перевели у Київ для навчання у спецшколі МБД і підготовки до роботи за кордоном. Сташинський, очевидно, виявився добрим агентом. Начальство характеризувало його як «дисциплінованого, сміливого, кмітливого та ініціативного». Він мав кращу освіту, ніж товариші по службі, – більшість із них були сільськими хлопцями, які нічого в житті не бачили, крім гір, і не знали міського життя. Мало в кого був атестат про середню освіту. Навіть серед офіцерів МДБ і оперативників під прикриттям вищу освіту мали всього 13 відсотків особового складу, менше половини мало закінчену середню освіту. Сташинський з кількома курсами інституту за плечима був радше винятком.

Пропозицію переїхати до Києва на навчання він, очевидно, прийняв з полегшенням – більше не треба було зраджувати родину і ризикувати життям у сутичці з повстанцями. Він погодився, почав підготовку, і траєкторії його життя і життя Степана Бандери почали зближатися.

5. На вулицях Мюнхена

Холодна війна розгоралася, головним ворогом Радянського Союзу вважалися Сполучені Штати, але лінія фронту у цій війні проходила по Європі, зокрема по Німеччині. Радянський Союз прагнув розгорнути широку розвідувальну мережу за кордоном і готував для цього кадри[40].

Два роки в Києві Богдан вивчав шпигунське ремесло – фотографія, водіння, стрільба, конспірація, стеження, прийоми самооборони. Готуючись до роботи в Німеччині, він вивчав німецьку мову з репетитором, польську й неодмінно історію партії. Після випуску влітку 1954-го Сташинському видали документи на інше ім’я, потім на ще одне.[41].

Тепер він офіційно працював у КДБ, у березні 1954-го службу перейменували, і саме під цією абревіатурою вона стане відомою на весь світ. Після смерті Сталіна у березні 1953-го, боротьбу за владу в Кремлі виграв Микита Хрущов, колишній перший секретар Української СРСР. Він заручився підтримкою Політбюро і знешкодив свого головного конкурента Лаврентія Берію, керівника держбезпеки. У липні 1953 року Берію заарештували, а у грудні розстріляли. В опалу потрапили й люди Берії, зокрема генерал Павло Судоплатов, що кілька років він просидів у в’язниці. Роль суперубивці лишилася в минулому, завдання ліквідувати Бандеру дісталося новому поколінню чекістів та їхніх агентів. Саме до цього покоління належав Сташинський, він тепер мав протидіяти антирадянській українській еміграції за кордоном.

Шлях Сташинського з України в Німеччину вів через Польщу. Богдан перетнув радянсько-польський кордон на західній Львівщині влітку 1954 року. Прикордонники на одну годину відкрили кордон. Шлагбаум було піднято, і машина з Богданом і його куратором спокійно без перевірок перетнула кордон. Вони проїхали через усю країну в колишнє німецьке місто Штеттин, яке за рішенням Потсдамської конференції 1945 року відійшло Польщі. Кінцева зупинка – стародавнє померанське містечко Штаргард, чий середньовічний центр було вщент зруйновано під час війни. Місце німецького населення зайняли поляки, депортовані із Західної України і Білорусії, та українці, примусово переселені з прикордонних районів південно-східної Польщі, щоб позбавити УПА народної підтримки.

У Штаргарді Богдану видали нові документи. У Києві він жив під прізвищем Мороз, тепер він став Броніславом Качором. Його передали працівнику польських спецслужб, і п’ять місяців «Броніслав» вчив легенду, під якою він мав жити в Німеччині. Йозеф Леман, народився 4 листопада 1930 року в німецько-польській родині у Східній Польщі. Дата народження збігалася зі справжньою, тільки Сташинський був на рік старший. Леману придумали заплутану біографію, до переїзду у Східну Німеччину він жив в Україні і Польщі. Це мало пояснити акцент – рідною мовою для нього була українська і польська. У Польщі Богдан відвідав місця, де нібито жив Леман. Коли Сташинський досконало засвоїв свою нову біографію і побачив «знайомі» місця, чекісти переправили його у Східну Німеччині. Вночі він перейшов кордон по мосту через Одер. Сташинський здав документи на ім’я Броніслава Качора і став Йозефом Леманом.

Саме на кордоні зі Східною Німеччиною Сташинський вперше зустрівся зі своїм новим куратором, той відрекомендувався старшим лейтенантом Сергієм Олександровичем Деймоном. Насправді Сергія Деймона звали Олексій. Він був не старшим лейтенантом, а майором Шостого

1 ... 9 10 11 ... 104
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Убивство у Мюнхені. По червоному сліду», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Убивство у Мюнхені. По червоному сліду"