Читати книгу - "Час великої гри. Фантоми 2079 року"

— Вони ґвалтували її, вона спочатку пручалася, кричала, але вони вливали в неї горілку й вона сп'яніла й почала сміятися, потім… потім… їй це сподобалось й вона стогнала від радості…

— Припини, — сказав Фавн, якому стало млосно від цієї розповіді. — В чому твій гріх?

— Пробач, отче… Гріх мій у тому що, коли почалося повстання, ми спалили будинок Крейди, повісили його осавулів… Сам він утік. А дітей залишив.

— І що далі?

— Ніхто цього не знає. Тільки я й ти.

— Що ти накоїв?

— Я замкнув кімнату, в якій залишилися малі діти Крейди. І вони згоріли. Якби ти почув, як вони кричали…

Микита застогнав ще сильніше, потім, схлипуючи, почав шукати щось по кишенях мокрими від сліз руками. Тривало це довго, і Фавн не знав, як заспокоїти свого рятівника. Нарешті Микита знайшов, що шукав.

— Ось, — на його долоні лежав невеличкий ключ. — Цим ключем я їх замкнув.

Дихав важко, але слова його звучали тепер спокійно — ні сліз, ні схлипувань.

— Не знаю, що з ним робити. Візьми, брате, врятуй мене від цієї змори, — Микита простягнув ключ Фавну. Той взяв, вагаючись, ключ й прошепотів:

— Боже, прости гріх смертний брату Микиті. Йди й молися, брате. Проси прощення. Це на все твоє життя. Не я відпускаю твої гріхи, а Бог. Проси в нього. Я лишень слабка людина.

Фавнові стало зле, його почала бити пропасниця, наче знову Чорний Мор повернувся до нього. Він ліг на своє жорстке ліжко, накрився маскхалатом Бьорна Ульванга — легеньким, майже невагомим, але теплим — таким що захищав бійця від найлютішого морозу й chill–фактора — крижаного арктичного вітру, й довго лежав навзнак, з відкритими очима, не розуміючи, хто він, як опинився в цій печері і що цим чужим людям, які оточують його, потрібно від нього. Можливо, він найбільший грішник серед них.

14

Дивно, але всі, хто висповідалися в Фавна, відчували раптову полегшу, навіть ейфорію, наче новий капелан радикально зцілював душевні рани братчиків, знімав біль кривавих спогадів й жахіть, через які за останні роки перейшли ці люди. Після перших сповідей до Фавна вишикувалася черга братчиків, але він обмежив сеанси самовикриттів, посилаючись на стан здоров'я, усамітнився і заглибився у читання Біблії. Слава про Фавнові здібності вийшла за межі казарми, адже всюди — і в Трипіллі, і в Щербаківці, і в Халеп'ї чи Витачеві, в Обухові і в Кагарлику не кажучи вже про Козин і Кончу — в братчиків залишилися батьки, родичі, жінки, коханки, повії, куми, свати й друзяки. І багато цих людей з–поза братства забажали і собі піти на сповідь до отця Фавна. Ті, кому вдалося побувати в бліндажі, підтвердили чудодійну душозміцнюючу силу сповідей. Слава про отця Фавна покотилася по всій окрузі — стали його називати Фавном–цілителем. Фавном Печерським, навіть святим відлюдником почали величати самопроголошеного отця.

Завдяки сповідям Фавн дізнався не тільки про великі і малі гріхи цих людей, про тих демонів, що терзали їхні душі; йому також поступово відкривалися й ті підспудні речі, що завжди супроводжують, як лишайник дерево, будь–яку справу — найшляхетнішу, будь–яку організацію — навіть найсправедливішу. Фавнові ставали відомі в деталях дедалі більше нових і нових таємниць функціонування братства — цього складного механізму самопорятунку народу у годину руїни.

Кілька енергійних людей, на чолі яких стояли Чміль та Мармиза, бачачи безвладдя, спустошення й розгул бандитизму створили братство, яке почало наводити порядок (це означало — розстрілювали безжально кожного затриманого на місці злочину бандита й мародера). До братства потяглися добровольці, які кров'ю підписали його статут. Братство давало надію на виживання від голоду ощадливо розподіляючи серед братчиків запаси харчів, знайдених на продовольчих складах. В особі Чміля та його побратимів поєднувалися адміністративна влада округи, суд, каральні органи та збройний захист людей. Виявилося, що братчиків було набагато більше, ніж два десятки, як спочатку думав Фавн, — понад три сотні членів братства жили в поблизьких селах і, маючи зброю, при потребі брали участь у збройних акціях. Селяни, повіривши у справедливість братства, почали допомагати їжею та кіньми. Будь–яка партійна діяльність заборонялася, ніякої виборної демократії не передбачалося. Гаслом братства було:

ЗЕМЛЯ. ВОЛЯ. УКРАЇНА.

Братство нікому не підпорядковувалося, лише інколи координувало свої дії з Києво–Могилянським братством — сотенний Чміль знав там кількох людей і довіряв їм.

Разом з тим, сповідальники розповідали й про менш патетичні справи, про побутовий низький дріб'язок, в який були занурені деякі братчики. Так, люди, які відповідали за харчоблок та запаси їжі, не завжди по справедливості ділили їх, віддаючи по блату частину харчів своїм родичам. Начальник харчового постачання братчик Кирило, золотозубий колишній власник продовольчого магазину в Богуславі, утримував двох коханок у різних селах, ще й підгодовував дружину та численну рідню. Один зі сповідальників розповів, що Кирило скуповує на чорному ринку у киян, тих, які вціліли після Вибуху й переселилися до сіл, золото і коштовності, розраховуючись борошном й м'ясом, що належали братству. Ось чому, коли під час спільної молитви і вечері Фавн запропонував організувати сиротинець при братстві, щоб підгодовувати голодних сиріт, Кирило різко заперечив, кажучи, що братчики самі ледве зводять кінці з кінцями. Чміль підтримав Фавна, чим викликав велике невдоволення Кирила і двох його найближчих посіпак.

За склад зброї, що дістався братчикам від залишків бригади «Батурин», відповідав сержант Мармиза. Але й тут не все було гладко, бо велика партія штурмових автоматів–коротунів НК–МР 5/11 з китайськими набоями безслідно зникла зі складу, а згодом з'явилася у банді Мокрого, який тероризував дальні села. Фавн не розумів, звідки він знає про автомати НК–МР 5/11 і про бойові властивості саме китайських набоїв, коли побачив убитого братчика: черга з цього автомата прошила наскрізь скандинавську кольчугу, що її надів на себе братчик. Звичайні кулі таких кольчуг не пробивали. Розлючені братчики загнали бандита, який убив козака, до порожньої повітки і підпалили її. Він, задихаючись, виповз, кинув на сніг автомат і мішечок з золотом, благав пощадити, але Мармиза миттєво вихопив свій старий «Маузер» С-96 з великою червоною цифрою «9» на руків'ї й вистрілив бандиту в обличчя, знісши тому половину голови: на тій, що залишилась, можна було вивчати анатомію головного мозку, його лівої півкулі. Чміль лаявся, бо треба було спочатку бандита допитати, взнати, куди поділася банда Мокрого, хто їй допомагав,