Читати книгу - "Як насолоджуватися життям і отримувати задоволення від роботи"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Після цього зауваження я наче прикіпів до місця. Воно змусило мене усвідомити, яким я був багатим. Так що я негайно вирішив змінитись і знову стати колишнім собою, саме так я і зробив».
Моїй подрузі Люсі Блейк довелось побувати на межі трагедії, перш ніж вона навчилася радіти тому, що має, а не шкодувати за тим, чого в неї не було.
Я познайомився з Люсі ще у школі журналістики при Колумбійському університеті, де ми проходили курс із написання коротких оповідань. Кілька років тому вона пережила найглибше потрясіння у своєму житті. Тоді вона мешкала у місті Тусон, штат Аризона. Вона кружляла... але ні, нехай краще вона сама розповість вам свою історію:
«Я кружляла у вихорі подій: вчилась грати на органі в Аризонському університеті, керувала міською логопедичною клінікою і давала уроки музики на ранчо „Дезерт Віллоу“, де я тоді мешкала. Я ходила на вечірки і на танці, їздила на кінні прогулянки під зорями. Та одного ранку я не змогла встати з ліжка. Серце! „Протягом року ви маєте дотримуватись постільного режиму“, — сказав лікар. Він навіть не був упевнений, що я коли-небудь одужаю.
Цілий рік у ліжку! Перетворитися на інваліда — можливо, навіть, померти! Мне охопив жах. Чому це все трапилось зі мною? Хіба я на це заслуговую? Я плакала і голосила. Я була розлючена і не знаходила собі місця від обурення. Але порад лікаря краще дотримуватись, тож я опинилась у ліжку. Мій сусід, містер Рудольф, художник, сказав мені: „Цілий рік, проведений у ліжку, зараз здається тобі трагедією. Але це не так. У тебе з'явиться час, щоб усе обміркувати та звикнути до себе. Впродовж наступних кількох місяців ти виростеш духовно більше, ніж за все своє попереднє життя“. Його слова заспокоїли мене, і я спробувала переглянути свої цінності. Я читала книжки, які мене надихали. Одного дня я почула, як радіокоментатор сказав: „Ви можете виразити тільки те, що міститься у вашій свідомості“. Раніше я вже чула подібні слова тисячу разів, але лише зараз вони проникли в мене і пустили коріння. Я вирішила думати лише про те, чим я хочу жити: про радість, щастя, здоров'я. Кожного ранку, щойно прокинувшись, я змушувала себе перебирати в пам'яті всі ті речі, за які я б мала бути вдячною. За те, що у мене нічого не болить. За мою маленьку дочку. За мій зір. За мій слух. За чудову музику по радіо. За те, що у мене з'явився вільний час на читання. За смачну їжу. За хороших друзів. Я була такою життєрадісною і до мене приходило так багато відвідувачів, що мій лікар був змушений повісити на дверях табличку, яка дозволяла заходити в мою палату лише одній людині за раз у визначені години.
З того часу минуло вже багато років. Сьогодні я веду активне, повноцінне життя. Я глибоко вдячна долі за той проведений у ліжку рік. Це був мій найщасливіший та найбільш плідний рік у Аризоні. Звичка щоранку дякувати за всі мої блага залишилася зі мною назавжди. Соромно зізнатись, але я навчилася жити по-справжньому лише тоді, коли злякалась, що можу померти».
Моя люба Люсі Блейк, ти засвоїла той самий урок, що й доктор Семюель Джонсон двісті років тому, хоча, можливо, сама цього не усвідомлюєш. «Звичка бачити хорошу сторону кожної події, — сказав доктор Джонсон, — коштує дорожче, ніж тисяча фунтів на рік».
Зауважте, що ці слова були висловлені не оптимістом від природи, а чоловіком, який за двадцять років пізнав, що таке душевні муки, голод і злидні, та зрештою став одним із найвидатніших письменників свого покоління і найуславленішим промовцем усіх часів.
Короткий вислів Логана Пірсалла Сміта містить глибоку мудрість: «В житті варто прагнути двох речей: перша — отримати те, що ти хочеш, і друга — насолодитися цим. Друга вдається лише наймудрішим».
Хочете дізнатись, як можна перетворити звичайне миття посуду на захопливу пригоду? Тоді прочитайте натхненну книжку про мужню Боргільд Даль. Вона називається «Я хотіла бачити».
Ця книжка написана жінкою, яка п'ятдесят років була майже незрячою. «У мене було лише одне око, — пише вона, — та й те все вкрите грубими рубцями, тож я була змушена дивитись крізь маленьку шпаринку в лівій частині ока. Я могла читати книжку, лише тримаючи її біля самого обличчя і сильно скошуючи око ліворуч».
Але Боргільд не хотіла, щоб її жаліли, не хотіла, щоб її вважали неповноцінною. В дитинстві вона хотіла гратись у класики з іншими дітьми, але не бачила розмітки. Тож після того, як інші діти розходились по домівках, дівчина лягала долілиць і повзала, притискаючись обличчям до землі, щоб побачити лінії. Вона запам’ятала кожен клаптик тієї ділянки, де вони гралися з друзями, і скоро стала експертом з усіх рухливих ігор. Вдома Боргільд читала книжки з великим шрифтом, тримаючи їх так близько біля очей, що її вії торкалися сторінок. Вона отримала два вчених ступені: бакалавра мистецтв університету Міннесоти та магістра мистецтв Колумбійського університету.
Боргільд починала викладати у крихітному селі Твін-Веллі, штат Міннесота, і доросла до звання професора журналістики та літератури в Августинському коледжі в місті Сіу-Фоллс, штат Південна Дакота. Жінка викладала там протягом тринадцяти років, читаючи лекції в жіночих клубах і ведучи радіопередачі про книжки та письменників. «В глибині моєї душі, — пише вона, — завжди жеврів страх суцільної втрати зору. Щоб подолати його, я намагалася радісно і весело ставитись до життя».
У 1943 році, коли Боргільд було п’ятдесят два, сталося диво: їй зробили операцію у відомій клініці Майо. Тепер жінка могла бачити значно краще, ніж досі. Перед Боргільд відкрився новий світ — хвилюючий і прекрасний. Тепер навіть звичайне миття посуду стало для неї захоплюючою пригодою. «Я граюсь із білою, пухкою мильною піною, — пише жінка. — Я занурюю в неї свої руки і набираю
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як насолоджуватися життям і отримувати задоволення від роботи», після закриття браузера.
