Читати книгу - "Вірші про війну, Стружик Лев"

Коли закінчиться війна,
Я хочу повернутись додому.
Коли закінчиться вона,
Я хочу зустрітися з рідними.

Вони лишилися в рідному місті,
Якому я постійно жив, — Ізюмі.
Допоки страх заполонив вулиці,
Допоки кулі свистіли над дахом...

Мир настав — так кажуть тепер.
Нарешті ми зустрілися — обійми!
І воїни, які вижили, повернулися,
Зі сльозами в очах, але живі...

І діти до своїх батьків прибігли,
І жінки впізнали чоловіків у натовпі.
І бабусі простягли руки до внуків,
А дідусі молились мовчки...

Усе стало на свої місця —
Життя повертається, як весна.
Сміх наповнює колись пусті оселі,
Тепер вікна не тремтять від вибухів...

Сподіваюся, що мир буде тихим,
Не раптовим і крихким, як скло.
Хай буде вічним, мов молитва,
Щоб не повернулося знов зло.

Хай буде спокійним, як ніч над рікою,
Де зорі пильнують наші сни.
Нехай ніколи більше не буде тривог,
І небо залишиться синім завжди...

Бо ми пережили надто багато,
Щоб знов усе почати спочатку.
Тож хай цей мир — назавжди,
Хай війна відійде у тінь навіки.

І в Ізюмі, й у Києві, і в Маріуполі
Люди знову відчують весну.
І серце заб’ється не від страху —
А від радості: "Ми живемо! Ми змогли!"

Кінець