Читати книгу - "Альтернатива, Тена Дітна"

Коли зі мною -

це реальне диво.

Коли не поруч –

Все альтернатива…

- Уляно, біжи скоріше! За три хвилини вже Новий рік!

Дивно це все… Незвично.

Раніше мені ніколи не доводилося стикатися з таким.

Про традицію написати бажання на папері, спалити його, кинути в келих та випити вміст, я чую вперше. Вперше спостерігаю за цим на власні очі. Дівчата в останній момент про неї згадали, а зараз гарують по квартирі в пошуках паперу та олівця, швидко щось пишуть по черзі, згортають, перемовляються, сміються та не поспішають приєднатися до нас із хлопцями.

Зберігаю на обличчі посмішку, яку натягнув на себе та намагаюся втримати вже кілька годин поспіль.

Я так і не зміг додзвонитися. Кілька разів телефонував. Кожного разу марно. Дзвінок у минуле так і не відбувся…

Дівчата галасливою зграйкою підлітають до столу. Одразу стає гамірно. До Нового року хвилина. Ми всі голосно починаємо рахувати.

- Десять…

Мені до рук всовують запальничку.

- Дев’ять…

Вона тримає своє бажання згорнутим.

- Вісім…

Я чиркаю запальничкою.

- Сім…

Папір спалахує, швидко займається та згорає.

- Шість…

Дивлюся, наче причарований, як її бажання перетворилося на попіл.

- П'ять…

Попіл опадає та вкриває всю поверхню рідини, яка на третину заповнює келих.

- Чотири…

Уляна похитує келихом, аби попіл перемішався з рідиною.

- Три…

Рідина виглядає брудною. Частинки «бажання» залишаються на стінках келиху.

- Два…

Вона поспіхом п’є цю жахливу суміш.

- Один…

Обіймає мене за шию рукою, в якій тримає келих, іншою витирає губи.

- З Новим роком!!!

Цілує мене в губи. Відчуваю присмак попелу. В роті трохи гірчить.

Мабуть, це присмак мого бажання, яке я так і не встиг загадати.

Одного. Нездійсненного.

- Я встигла! Гордію! Я встигла! Моє бажання здійсниться! – вона радіє, плескає в долоні та ледь не стрибає.

Осушаю і я свій келих. Смикаю за мотузку великої хлопавки. Чую виски та радісні крики поруч. Підпалюю наші з Уляною бенгальські вогники. Обіймаю її…

- Ти навіть не уявляєш, яке бажання я загадала… - заглядає мені в очі, обіймаючи за шию. – Ти ж здійсниш його, правда? – зазирає своєю блакиттю в мою.

- Ти ж встигла… - що я намагаюся роздивитися вглибині її очей? Що я там намагаюсь побачити та віднайти? В мілині глибину? В блакитних знайти карі?

- Скажи, що ти мене любиш! – вибагливо дує губи. – Ти ж мене любиш?

- У-гу… - відповідаю на поцілунок.

Дівчата кличуть її танцювати. Вона тягне за собою й мене. Обіцяю, що невдовзі приєднаюся до них.

Виходжу на лоджію й знову роблю спробу зателефонувати, почути сигнал та голос. Зв’язок з абонентом відсутній… Втрачений…

- Ти знову ховаєшся від мене? Пішли танцювати! Там всі танцюють!

Ми йдемо танцювати, жартувати, лунають побажання та сміх, які перериваються звуками хлопавок, дзвоном тарілок, келихів та приборів.

Наша компанія поводиться доволі гучно. Всі добре знайомі та на одній хвилі. Ми часто збираємося разом. Всі свої…

Телефоную батькам, вітаю їх з Новим роком. Вони передають вітання Уляні та друзям. Пропонують нам з Уляною приїхати завтра на обід. Нічого їм не обіцяю…

Знову набираю номер… Знову марно…

Після Нового року не сталося дива.

Знову вдягаю посмішку та гарний настрій та приєднуюсь до всіх.

Ніч пролітає швидко. Прощаємося зі всіма, проводжаю Уляну додому. Цілуємося в під’їзді. Вітаюся з її батьками, коли вона заходить додому.

Поки чекаю таксі, розбиваю сніжні грудки носками своїх кросівок. Намагаюсь проганяти думки, які збиті в голові в такі самі грудки. Їх там накопичилося багато. Позбавитися від них, або розбити не вдається. Цей Новий рік був іншим. Той, що закінчився, залишив по собі не надто приємні спогади. Але зустрічали ми його разом та з моїми батьками.

Вона була в сукні, що своїм легким мерехтінням збирала світло гірлянд, а тканина трохи холодила пучки пальців. Вона була схожа на мрію, що здійснилася. Я за столом непомітно для батьків весь час намагався торкатися її. А вона тепло мені посміхалася. Вона відмовилася від шампанського й пила тільки сік. Батьки наполегливо розпитували та дивилися підозріло. Я під столом тримав її за руку та заспокійливо погладжував.

Її карі тонули в моїй блакиті. Я був її небом. І з нею втрачав землю під ногами.

Цього мені теж не вистачає…

«Ти загадала бажання?», - запитав її, обіймаючи, коли залишилися наодинці.

«Хочу, аби ми були щасливими», - відповіла перед тим, як я її почав цілувати.

«Кажуть, що нікому не потрібно розповідати, бо не здійсниться… Не боїшся?», - я здогадуюсь, що відповість, але все одно запитую.

«Не боюсь… Ти ж знаєш, що я в це не вірю. Все залежить тільки від нас. А ти що загадав?» - вона втомлена, але її очі сяють.

«Я загадав тебе»… І я знову її цілував.

І не було жодного гіркого присмаку від спалених бажань.

ВОНА ніколи не спалювала бажань.

Їх спалив я…

«Після Нового року», - здається, так відповіла вона…

Можливо, вона вже повернулася…

Приїжджаю додому, батьки вже прокинулися. Запитують, як ми відсвяткували. Знову вдягаю посмішку та бадьоро відповідаю на питання.

Лягаю спати та сподіваюсь побачити уві сні те, що хотів би бачити в своїй реальності.

В реальності я сам обрав альтернативу…  

Десять…

Беру в руки телефон.

Дев’ять…

Знаходжу контакт.

Вісім…

Набираю номер.

Сім…

Перший гудок.

Шість…

Другий.