Читати книгу - "Король Космічних Ковбасок, Герцог Фламберг"

Сонце, пробиваючись крізь забруднені ілюмінатори "Перепелиці", вдарило Дмитру Корчу прямо в очі. Він поморгав, намагаючись розігнати сонливість. Голова гула, як старий двигун, а в вухах дзижчало так, що здавалося, ніби всередині корабля розвелося ціле роїще космічних бджіл. Дмитро зі стогоном підвівся з крісла пілота, його тіло, більше схоже на м'який бублик, ніж на мускулисту фігуру космонавта, скрипіло і хрустіло від кожного руху.
"Перепелиця" - його вірний, але досить пошарпаний корабель - була справжнім музеєм космічного сміття. Іржаві панелі пульту світилися тьмяним світлом, а провода, наче гігантські павутинки, обпліталі все навколо. Корабель був справжнім пазлом, зібраним з усього, що Дмитро зміг знайти на звалищах і космічних станціях. Але саме ця еклектика робила "Перепелицю" унікальною.
"Стара кобила, але все ще тримається," - пробурмотів він, погладжуючи поіржавілу панель. Штучний інтелект корабля, голос якого нагадував скрипучий голос старого робота, відгукнувся:
 – ШІ: Готовий до старту, капітане. Але радив би перевірити систему охолодження двигуна. Останнім часом вона працює з перевантаженням.
 – Дмитро: Та нічого, старий друже, ще послужить. Сьогодні у нас особлива місія.
Дмитро подивився у вікно. Перед ним розкинувся безмежний космос. Мільярди зірок сяяли, як діаманти, на чорному оксамиті, мерехтіли мільйонами відтінків. "Сьогодні ми знайдемо наше щастя, "Перепелиця". Сьогодні ми станемо багатими!"
Дмитро увімкнув двигуни, і корабель здригнувся, відриваючись від невеликої космічної станції, де Дмитро підзарядив батареї. Попереду його чекала забута станція, про яку ходили легенди. Кажуть, там заховані скарби, достатні для того, щоб купити цілу галактику морозива. Уяві Дмитра вже вимальовувалися гори золота, скрині з дорогоцінним камінням і стоси старих гаджетів, які можна було б продати або обміняти на щось корисніше.
Поки "Перепелиця" мчала крізь космос, Дмитро намагався пригадати все, що знав про станцію. За його інформацією, вона була побудована ще до Великої Космічної Війни, і з того часу про неї ніхто нічого не чув. Легенди розповідали про незвичайні технології, які там використовувалися, і про скарби, які там заховали.
Дмитро подивився на своє відображення в іржавому дзеркалі. Його обличчя було почервонілим від сонця і вкрите дрібними зморшками. Він був не молодий, але в його очах все ще горіло бажання до пригод. Адже життя космічного пірата – це вічний пошук скарбів, небезпечних пригоди і, звичайно ж, уникнення зустрічі з галактичними поліцейськими, які завжди готові заарештувати його за безліч дрібних правопорушень.
×××
Дзвінкий сигнал тривоги пронизує тишу кабіни, змушуючи Дмитра підскочити з крісла. Сонливість миттєво випаровується, змінюючись на гостру тривогу. Поглянувши на пульт управління, він бачить червоне миготливе світло, що сповіщає про наближення небезпеки. Серце починає стукати в такт з гулом двигунів, нагадуючи про нещодавню сутичку з космічними піратами.
"Перепелиця", його вірна "кобила", вібрує від напруги. Іржаві панелі пульту світяться тьмяним світлом, а провода, наче гігантські павутинки, обплітають все навколо. Корабель – це більше, ніж просто засіб пересування, це його домівка, його фортеця в безмежному космосі.
"Що там у нас, стара?" – звертається Дмитро до штучного інтелекту корабля, голос якого нагадує скрипучий голос старого робота.
 - ШІ: Невідомий корабель наближається зі швидкістю світла, капітане. Його сканування неможливе через перешкоди.
Дмитро стискає підлокітники крісла. Адреналін вирує в крові, змушуючи кожну клітину тіла працювати на межі можливостей. Він поглядає у вікно, за яким розкинувся безмежний космос. Мільярди зірок, як діаманти, розсипані на чорному оксамиті, мерехтять мільйонами відтінків. Але зараз його не цікавить ця космічна краса. Зараз його життя залежить від того, наскільки швидко він зможе прийняти рішення.
– Дмитро: Курс – на астероїдне поле! Максимальна швидкість!
"Перепелиця" здригається, відгукуючись на команду. Корабель кидається вперед, маневруюючи між астероїдами, як гігантський жук. Дмитро чує, як скрипить метал, як тріщать панелі під навантаженням. Але він не звертає на це уваги, його погляд прикутий до радара.
Невідомий корабель наближається. Його силует чітко видно на екрані. Великий, озброєний до зубів, він нагадує космічного хижака, готового роздерти свою здобич на шматки.
"Чортово лезо!" – виривається з уст Дмитро. Він з усіх сил намагається уникнути переслідувача, але той не відстає. Лазерні промені розсікають космос, перетворюючи його на яскраве світлове шоу.
Серце Дмитра стукало в такт гулу двигунів, нагадуючи відчайдушний барабанний бій. Погляд його сканував космічний простір, шукаючи хоч найменшої щілини, хоч натяк на порятунок. Адреналін вирував у венах, наповнюючи його тіло гарячою, липкою енергією. Кожна клітинка його тіла була напружена до межі, готова до будь-якого повороту подій. Він відчував себе маленькою мишкою, загнаною в кут велетенським котом, готовим розправитися з нею в будь-яку мить.
І ось, коли здавалося, що все закінчено, що кінець неминучий, доля піднесла йому дивний подарунок. Його вірна "Перепелиця", пошарпана і побита, але все ще жива, застрягла у вузькій щілині між двома астероїдами. Космічний вовк, який переслідував його, гальмував, випускаючи розчарований стогін, схожий на рев розлюченого звіра. Він не бажав ризикувати своїм кораблем заради такої дрібної здобичі, як "Перепелиця".
Дмитро витер піт зі чола, що стікав по обличчю довгими струмками. Серце все ще тремтіло, але в ньому вже не було паніки, лише полегшення, змішане з легким подивом. Він вижив. Він обдурив смерть. Але ця перемога була гіркою. Він був як мисливець, якого змусили стати здобиччю.
Поглянувши на пошкоджений корпус корабля, Дмитро усвідомив, що війна ще не закінчилася. Космос – це не місце для слабких. Тут виживає найсильніший. А він, хоч і вибрався з цієї сутички, все ще залишається вразливим.
×××.
Раптом, крізь щілину між астероїдами, Дмитро побачив її – ціль його подорожі. Стара космічна станція, іржава корона якої сяяла в променях далеких зірок, висіла в безмовному космосі. Легенди про неї розповідали про скарби, достатні, щоб купити цілу галактику морозива, і Дмитро відчув, як у його жилах закипає адреналін.
"Перепелиця", покірно відгукнувшись на його команду, почала повільно наближатися до станції. Чим ближче вони підлітали, тим детальніше Дмитро міг розгледіти її пошарпаний корпус, побитий мікрометеорами та віком. Іржаві шрами на її металевому тілі розповідали історії про безліч космічних битв і штормів, які їй довелося пережити.
Коли "Перепелиця" нарешті пришвартувалася до станції, Дмитро одягнув скафандр і вийшов у відкритий космос. Холодний вакуум обволік його, змушуючи відчути себе крихітною частинкою безмежного Всесвіту. Повільно він просувався вздовж корпусу станції, його руки ковзали по холодній, шорсткій поверхні.
Всередині станції панувала повна тиша, порушувана лише шелестом вентиляторів та тихим дзижчанням приладів. Пилюка, що висіла в повітрі, створювала ореол навколо кожного променя світла, роблячи атмосферу ще більш таємничою. Дмитро блукав по порожніх коридорах, відчиняючи одні двері за іншими.
І ось, у маленькій кімнаті, серед купи старих паперів і інструментів, він знайшов його – щоденник. Обкладинка була потерта і пожовкла, але літери на ній були чітко видимі. Дмитро відкрив його і почав читати.
Це був щоденник молодої дівчини на ім'я Аліса. Вона писала про свої мрії, про кохання, про життя на станції. Дмитро читав і відчував, як його серце, таке ж жорстке як старий болт, починає танути. Він закохався в дівчину, яку ніколи не бачив.
Серце, що ще кілька митей тому готове було вистрибнути з грудей від хвилювання, раптом сповільнило ритм. Він тримав у руках золотий кулон, що виблискував у променях штучного світла, як зірка в темній ночі. Цей маленький предмет став ключем до таємниці, що ховалася в стінах старої станції, таємниці, яка пов'язала його життя з життям дівчини, яка жила тут багато років тому.
Аліса. Ім'я звучало в його вухах як мелодія. Він уявляв її, молоду, повну мрій, з очима, що сяяли як зірки. Її слова, написані в щоденнику, торкнулися найпотаємніших струн його душі. Він читав про її мрії про далекі планети, про кохання, про життя, сповнене пригод. І чим більше він читав, тим більше розумів, що ця дівчина була схожа на нього більше, ніж він думав.
Але раптом, немов грім серед ясного неба, у свідомості Дмитра пролунала істина, що розбила його романтичні мрії на дрібні осколки. Останній запис у щоденнику Аліси розповідав про її коханого, "Лінивця". І це був не хто інший, як Жирний Кіт, його заклятий ворог, з яким вони десятиліттями боролися за найкращі звалища у Всесвіті.
Дмитро відчував, як його серце стискається від зради. Як так могло статися? Як дві людини, які ненавиділи одна одну з дитинства, могли кохати одну і ту ж жінку? Ця думка його просто розривала на шматки.
Він уявив їхні зустрічі, їхні поєдинки, їхні взаємні образи. І раптом зрозумів, що все це було лише грою. Вони обидва ховали за маскою ворожнечі якісь інші почуття, можливо, набагато глибші.
"Як же так?" – прошепотів він, дивлячись на золотий кулон, що виблискував у його руці. Цей маленький предмет, який мав стати символом його перемоги, раптом перетворився на символ його поразки.
Дмитро довго сидів у тиші, заглибившись у свої думки. Він не знав, що робити далі. Помститися Жирному Коту? Або спробувати зрозуміти його? Можливо, вони могли б знайти спільну мову, адже їх об’єднувала спільна робота.
Він підвівся і почав ходити по кімнаті, роздумуючи. Здавалося, все його життя перевернулося з ніг на голову. Він стояв посеред старої станції, оточений іржею та пилом, тримаючи в руках золотий кулон, і не знав, куди рухатися далі. Але одне він знав точно – ця пригода тільки починалася, і вона буде набагато складнішою, ніж він спочатку думав.
"Перепелиця", – промовив він, звертаючись до свого корабля, – "Ми маємо багато роботи попереду".