Читати книгу - "Як я святкував своє тринадцятиліття, Стружик Лев"

27 серпня 2021 рік. Ранок. Нарешті, наступало моє день народження. Найкращий день, в який завжди дарять подарунки, а ще краще: торт! Смачний шоколадний торт! М-м-м... Обожнюю його! Але наша розповідь зовсім не про торти. І ось, що було далі. Зараз усе вам розповім.

Було лише шість годин ранку. Я ще спав. Уві сні я чув дивні звуки, наче хтось ходить у мене в кімнаті. Я подумав, що мені це почулося, і тому продовжував спати далі.

Настала вже восьма година ранку. Я продовжував іще спати, але вирішив усе ж таки встати, бо ті шурхотіння туди-сюди вже зовсім мені набридли. Я прокидаюся. Нічого дивного. Усе як і було, так й ставало усе раніше за горщик меду. Я потім згадую, що у мене сьогодні день народження, і я встаю та спішу на кухню.

Тільки-но я зробив крок, і я побачив справжній шоколадний ТОРТ, зі свічками, на яких зображено цифри: 1 і 3. 13! Мені сьогодні виповнюється тринадцять років! Ю-ху! Як добре святкувати це свято, бо це не просто свято, а сюрприз для найулюбленішого сина у світі!

Я був у захваті від свічок та шоколадного торта. Мама сказала мені:

— Загадай бажання!

Це означає, що я повинен загадати те бажання, яке обов'язково виповниться, але мовчки, не виговорюючи його, інакше воно не здійсниться. Треба його загадувати у своїх думках, а потім ці думки "видихнути" у свічки, які понесуть після себе дим, який принесе те бажання, яке ти побажав.

Я так і зробив: задмухав свічки, і усі зраділи, навіть моя молодша сестра. Мама оголосила свято відкритим, і надрізала мені шматок торта, який спокійно та радісно з'їв з чаєм. Потім, прийшла на дванадцять годин ранку бабуся і подарувала мені два блокноти: малий з дельфіном та великий з телефоном та олівцем. Я їй подякував за такі веселі подарунки.

А мама мені подарувала після того, як я з'їв торта, мій улюблений комікс з улюбленими героями відомої у світі гри "Рослини проти Зомбі. Армагазон. Том 1". Я такий був радий, що просто обійняв свою матір і подякував їй. От тепер, це справжнє свято мого день народження!

О п'ятій годині вечора, ми зібралися поїсти у ресторані "Їж суши", де годували не тільки сушами, а й піцою. Туди мама взяла з собою свого брата: нашого дядька-механіка, який не відмовився піти з нами та підтримати моє день народження. Тому, ми гуртом пішли до ресторану: наїдатися піци та суш.

Перед тим, як піти до ресторану, ми вирішили спочатку зайти до магазину "Полюшко" (раніше "Брусничка"). Купили дещо там, та й все. А я захотів купити "Кіндер Сюрприз", але мама сказала, що купимо його вже у ресторані. Але вона мені його не купила: лише сестрі купила яйце з іграшкою. Не знаю навіть, чому вона його не купила мені його. Можливо, забула, або передумала, чи щось таке. Продовжимо.

Ось, ми на місці. Ресторан "Їж суши" запрошує нас — ізюмчан, попоїсти смачних та свіжих суш! А ще піци, звісно. Мама вже раніше забронювала столик, тому сівши на нього, ми почали розважатися та веселитися!

Піцу нам одразу принесли через п'ять хвилин. А суші трохи раніше: через три хвилини, замовляла собі мама. Я їх не люблю із-за наявності риби, тому й не їм їх. А одразу взявся за поїдання піци та випивання смачного апельсинового соку. Це був мій найулюбленіший сік у світі! Свіжий, насичений, вітамінізований вітаміном А! Продовжимо.

Після ресторану, мама вирішила прогулятися до парку, і пішли ми усі гуртом туди. Там були тренажери, гірки, гойдалки та інші "величезні іграшки". Ми зупинилися біля тренажерів, щоб трохи відпочити та порозважатися, бо тут завжди побувало дуже мало людей.

Вирішив почати з високих палок. Як підтягнуся... Е-е-ех-х-х... Так й не підтягнувся, бо моя сила зовсім слаба. Я лише вмію підіймати предмети від звичайного камінця, до 10-річної дитини. Тягнувся, тягнувся на цих палицях... І впав, що вирішив зробити присідальну перерву.

Присідати тут можна лише на земних палицях. Я спробував, але це було ТАААК ВАЖКО!!! ТАААК ТЯЖКО!!!... І вирішив все це кинути, і побавитися з молодшою сестрою. Ми їхали на "величезній машині", яка насправді була також дитячим тренажером, можна по ньому лізти як по клітці. Цілі хвилини веселилися, балувалися, але згодом мама покликала нас іти додому, і ми пішли раді додому.

Нарешті, ми вдома. Я отримав багато подарунків від своїх рідних, повеселився як слід, поїв піци, випив соку, та погуляв весело! З такими втомленими пригодами, я улігся спати, і тепер ніколи не забуду цей день.

„Мабуть, моє бажання колись здійсниться,” — подумав я, і поринув у свій глибокий сон.

Так і закінчилася ця історія.

Кінець