Читати книгу - "Сестричка Оленка і братик Іванко, російська казка"

Жили собі дід і баба, у них була дочка Оленка і синок Іванко.

Дід із бабою померли. Лишилися Оленка з Іванком самі-самісінькі.

Пішла Оленка на роботу і братика із собою взяла. Ідуть вони далекою дорогою, широким полем, і захотілося Іванкові пити.

– Сестричко Оленко, я пити хочу!

– Зачекай, братику, дійдемо до колодязя.

Ішли-ішли – сонце високо, колодязь далеко, спрага доймає, піт виступає. Стоїть коров’яче копитце повне водиці.

– Сестричко Оленко, сьорбну я з копитця!

– Не пий, братику, телятком станеш!

Братик послухався, пішли далі.

Сонце високо, колодязь далеко, спрага доймає, піт виступає. Стоїть кінське копитце повне водиці.

– Сестричко Оленко, нап’юся я з копитця!

– Не пий, братику, лошатком станеш!

Зітхнув Іванко, знову пішли далі.

Сонце високо, колодязь далеко, спрага доймає, піт виступає. Стоїть козяче копитце повне водиці.

Іванко каже:

– Сестричко Оленко, не можу більше: нап’юсь я з копитця!

– Не пий, братику, козликом станеш!

Не послухався Іванко й напився з козячого копитця.

Напився і став козликом…

Кличе Оленка братика, а замість Іванка біжить за нею біленький козлик.

Залилася Оленка слізьми, сіла під стіжок – плаче, а козлик біля неї скаче.

У той час їхав повз них купець:

– Чого, красна дівчино, плачеш?

Розповіла йому Оленка про свою біду.

Купець їй каже:

– Виходь за мене заміж. Я тебе вберу в золото-срібло, і козлик з нами житиме.

Оленка подумала, подумала і вийшла заміж за купця. Стали вони жити-поживати, і козлик із ними живе, їсть-п’є з Оленкою з однієї чашки.

Якось купця не було вдома. Коли це приходить відьма: стала під Оленчине віконце і так ласкаво почала кликати її купатися на річку.

Привела відьма Оленку на річку. Накинулася на неї, прив’язала Оленці на шию камінь і кинула у воду.

А сама обернулась Оленкою, вбралася в її плаття і прийшла до її оселі. Ніхто відьму не впізнав. Купець повернувся – і той не впізнав.

Самому козлику все було відомо. Похнюпив він голову, не п’є, не їсть. Уранці й увечері ходить по бережку біля водиці й кличе:

Оленочко, сестриченько!..

Виплинь, виплинь на бережок...

Дізналася про це відьма і стала просити чоловіка – заріж та й заріж козлика…

Купцеві шкода було козлика, звик до нього. А відьма так причепилася, так умовляє, – нічого не вдієш, купець погодився:

– Ну, заріж його…

Веліла відьма розкласти багаття високі, гріти казани чавунні, гострити ножі булатні.

Козлик довідався, що йому недовго жити, й каже названому батьку:

– Перед смертю пусти мене на річку сходити, кишечки прополоскати.

– Ну, сходи.

Прибіг козлик на річку, став на бережку і жалібненько закричав:

Оленочко, сестриченько!

Виплинь, виплинь на бережок.

Багаття горять високії,

Казани киплять чавуннії,

Ножі гострять булатнії,

Хочуть мене зарізати!

Оленка з річки йому відповідає:

Ой, братику Іваночку!

Важкий камінь на дно тягне,

Шовкова трава ноги сплела,

Жовті піски на груди лягли.

А відьма шукає козлика, не може знайти і посилає слугу:

– Піди знайди козлика, приведи його до мене. Пішов слуга на річку і бачить: по берегу бігає козлик і жалібненько кличе:

Оленочко, сестриченько!

Виплинь, виплинь на бережок.

Багаття горять високії,

Казани киплять чавуннії,

Ножі гострять булатнії,

Хочуть мене зарізати!

А з річки йому відповідають:

Ой, братику Іваночку!

Важкий камінь на дно тягне,

Шовкова трава ноги сплела,

Жовті піски на груди лягли.

Слуга побіг додому й розповів купцеві про те, що чув на річці. Зібрали людей, пішли на річку, закинули сіті шовкові й витягли Оленку на берег. Зняли камінь із шиї, скупали її в джерельній воді, одягли в пишне плаття. Оленка ожила і стала гарніша, ніж була.

А козлик на радощах тричі перекинувся через голову і обернувся хлопчиком Іванком.

Відьму прив’язали до конячого хвоста і пустили в чисте поле.