read-books.club » Дитячі книги » Летючий корабель, російська казка 📚 - Українською

Читати книгу - "Летючий корабель, російська казка"

27
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Летючий корабель" автора російська казка. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Летючий корабель, російська казка» була написана автором - російська казка, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Дитячі книги".
Поділитися книгою "Летючий корабель, російська казка" в соціальних мережах: 

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати

Жили собі дід і баба. У них було троє синів – двоє старших розумом зажили слави, а молодшого всі дурником називали. Старших баба любила – вдягала чисто, годувала смачно. А молодший у драній сорочці ходив, чорну скоринку жував.

– Йому, дурнику, все одно: він нічого не мислить, нічого не розуміє!

Якось дійшла до того села новина: хто збудує цареві корабель, щоб і морем ходив, і понад хмарами літав, за того цар свою дочку віддасть. Вирішили старші брати спробувати щастя.

– Відпустіть нас, батьку й ненько! Мо’, котрийсь із нас царевим зятем стане!

Зібрала мати старших синів, напекла їм у дорогу пирогів білих, насмажила-наварила курятини й гусятини:

– Ідіть, синочки!

Пішли брати до лісу, стали дерева рубати й пиляти. Багато нарубали-напиляли. А що далі робити – не знають. Стали вони сперечатись і лаятись, тільки й дивись, що один одному в чуба вчепляться.

Підійшов до них якийсь дідок і питає:

– Через що, парубки, сваритесь? Може, і я вам яке слово на користь скажу?

Накинулись обидва брати на старого – слухати його не стали, поганими словами облаяли і геть прогнали. Пішов дідок.

Посварилися брати ще, з’їли всі свої запаси, що їм мати дала, і повернулися додому ні з чим… Як прийшли вони, почав молодший проситися:

– Відпустіть тепер мене!

Стали мати й батько його відмовляти:

– Куди тобі, дурню, – тебе вовки дорогою з’їдять!

А дурень усе своє править:

– Відпýстите – піду, і не відпýстите – піду!

Бачать батько й мати – ніяк його не переспориш. Дали йому в дорогу окраєць чорного сухого хліба і випровадили з дому.

Взяв дурник із собою сокиру і вирушив до лісу. Ходив-ходив по лісу і вгледів високу сосну – верхівкою хмар сягає, а обхопити її можна хіба втрьох.

Зрубав він сосну, почав од гілок очищати. Підійшов до нього дідок.

– Здрастуй, – каже, – синку!

– Здрастуйте, дідусю!

– Що це ти, синку, робиш, навіщо таке велике дерево зрубав?

– Та ось, дідусю, цар обіцяв віддати свою дочку заміж за того, хто йому летючий корабель збудує, я й будую.

– А хіба ти зможеш такий корабель змайструвати? Це діло непросте, певно, й не впораєшся.

– Просте не просте, а спробувати треба: мо’, впораюсь. Ось і ви до речі підійшли: старі люди досвідчені, багато знають. Може, ви мені щось і порадите.

Дідок каже:

– Ну, коли просиш поради, слухай: візьми свою сокиру і обтеши цю сосну з боків. Ось так!

І показав, як треба обтесувати.

Послухав хлопець старого – обтесав сосну так, як той показав. Обтесує він, дивується: сокира сама так і ходить, так і ходить!

– Тепер, – каже дідок, – оброби сосну з кінців. Ось так і ось так!

Дурник дідові слова повз вуха не пропускає: як старий показує, так він і робить. Закінчив роботу, дід похвалив його і каже:

– Ну, тепер не гріх відпочити і підживитися трохи.

– Ех, дідусю, – каже дурник, – для мене їжа знайдеться. Оцей окраєць черствий. А вас же чим пригостити? Ви, певно, і не вгризете мого гостинця.

– Ану, синку, – каже дідок, – дай-но свій окраєць!

Дурник подав йому окраєць. Дідок узяв його в руки, подивився, помацав і каже:

– Не такий уже й черствий твій окраєць!

І подав його дурнику. Взяв дурник окраєць – очам своїм не вірить: перетворився окраєць на м’який білий коровай.

Як поїли, старий і каже:

– Ну, тепер будемо вітрила чіпляти.

І дістав з-за пазухи відріз полотна. Дід показує, дурник старається, на совість усе робить – і вітрила поставлені.

– Сідай тепер у свій корабель, – каже дід, – і лети, куди тобі треба. Та дивись, пам’ятай мій наказ: дорогою бери у свій корабель усякого, кого зустрінеш!

Ту т вони і попрощались. Старий своєю дорогою пішов, а дурник на свій корабель сів, вітрила розправив. Надулись вітрила, піднявся корабель у небо, полетів швидше сокола. Летить трохи нижче хмар ходячих, трохи вище лісів стоячих…

Летів-летів дурник і бачить: лежить на дорозі чоловік – вухом до сирої землі припав. Спустився він і каже:

– Здрастуйте, дядечку!

– Здоров, парубче!

– Що це ви робите?

– Слухаю я, що на тому кінці землі діється.

– А що ж там діється, дядечку?

– Співають-заливаються там пташки голосисті, одна від одної краще!

– Який же ви слуховитий! Сідайте до мене в корабель, полетимо разом.

Слухайло не став відмовлятися, сів на корабель, і полетіли вони далі.

Летіли-летіли, бачать: стрибає чоловік на одній нозі, а друга до вуха прив’язана.

– Здрастуйте, дядечку!

– Здоров, парубче!

– Чого це ви на одній нозі стрибаєте?

– Та якщо я другу ногу одв’яжу, то за три кроки весь світ переступлю!

– Он який ви прудкий! Сідайте до нас.

Скороходець відмовлятися не став, заліз у корабель, і полетіли вони далі. Багато чи мало пролетіли, дивляться: стоїть чоловік із рушницею, приціляється. А в що налучається – хтозна.

– Здрастуйте, дядечку! В кого ви приціляє-тесь – ні звіра, ні птаха не видно?

– Ич, які ви! Та я й не стану близько стріляти. Приціляюся я в тетерука, що сидить на дереві миль за тисячу звідси. Отака стрільба мені до душі!

– Сідайте з нами, полетимо разом!

Сів і Стрілько, і полетіли всі вони далі. Летіли вони, летіли і бачать: іде чоловік, несе на спині величезний лантух хліба.

– Здрастуйте, дядечку! Куди йдете?

– Іду роздобути собі хліба на обід.

– Навіщо ж вам іще хліб? У вас і так повний мішок!

– Та що тут! Цього хліба мені на один зуб. А щоб насититись, мені треба у сто разів більше!

– Он як! Сідайте до нас у корабель, полетимо разом.

Сів і Ненажера в корабель, полетіли вони далі. Над лісами летять, над полями летять, над річками летять, над селами й хуторами летять. Дивляться: ходить чоловік біля великого озера, головою хитає.

– Здрастуйте, дядечку! Що це ви шукаєте?

– Пити хочу, от і шукаю, де б напитися.

– Та к перед вами ж ціле озеро! Пийте, скільки влізе!

– Цієї води мені на один ковток.

Здивувався дурник, здивувалися його товариші й кажуть:

– Не горюй, знайдеться і для тебе вода. Сідай із нами на корабель, полетимо далеко, буде тобі багато води!

Випивайло сів на корабель, і полетіли вони далі. Скільки летіли – невідомо, аж бачать: іде чоловік до лісу, а за плечима в нього в’язка хмизу.

– Здрастуйте, дядечку! Скажіть нам: навіщо ви в ліс хмиз тягнете?

– А це не простий хмиз. Коли розкидати його, враз ціле військо з’явиться.

– Сідайте, дядьку, з нами!

І цей сів до них. Полетіли вони далі.

Летіли-летіли, дивляться: іде дід, несе околот соломи.

– Здрастуйте, дідусю, сива голівонько! Куди це ви солому несете?

– В село.

– А хіба в селі соломи нема?

– Соломи багато, а такої нема.

– А яка ж вона у вас?

– А от яка: розкидаєш її спекотним літом – враз стане холодно: сніг випаде, мороз затріщить.

– Коли так, ваша правда: в селі такої соломи не знайдеш. Сідайте з нами!

Холодило заліз зі своїм кулем у корабель, і полетіли вони далі.

Летіли вони, летіли і прилетіли до царського палацу. Цар саме обідав. Побачив він летючий корабель і послав своїх слуг:

– Ідіть запитайте, хто на тому кораблі прилетів – які заморські царевичі та королевичі?

Слуги побігли до корабля і бачать – сидять у кораблі прості мужики. Не стали царські слуги й питати, хто вони такі й звідки прилетіли. Повернулись і доповіли царю:

– Та к і так! Нема на кораблі жодного царевича, нема й королевича, а все чорна кістка – мужики прості. Що накажете з ними робити?

«За простого мужика нам доньку віддавати негоже, – думає цар. – Треба від таких женихів позбавитись».

Спитав він у своїх придворних, князів і бояр, що тепер робити, як бути.

Вони й порадили:

– Треба всякі важкі завдання придумати, щоб він їх не виконав. Отоді й дамо йому відкоша.

Зрадів цар, зразу послав слугу до дурника з таким наказом:

– Хай жених дістане нам, поки наш царський обід не закінчився, живої та мертвої води.

Задумався дурник:

– Що ж тепер робити? Я й за рік, а може, й за весь вік свій не знайду такої води.

– А я навіщо? – каже Скороходець. – Вмить за тебе справлюсь.

Відв’язав ногу від вуха і побіг за тридев’ять земель у тридесяте царство. Набрав два глечики води живої і мертвої, а сам думає: «Часу лишилося ще багато, посиджу-но я трохи – встигну вчасно повернутися!».

Сів під густим розкидистим дубом та й задрімав…

Царський обід закінчується, а Скороходця все нема.

Спохмурніли всі на летючому кораблі – не знають, що й робити. А Слухайло припав вухом до сирої землі, прислухався й каже:

– Он який сонько-дрімко! Спить собі під деревом, хропе на все горло!

– От я його зараз збуджу! – каже Стрілько. Схопив він свою рушницю, прицілився і вистрілив у дуба, під яким Скороходець спав. Посипалися з дуба жолуді – просто на голову Скорохідцеві. Прокинувся той:

– Лишенько! Я ж заснув!

Схопився і вмить приніс глечики з водою:

– Ось, маєте!

Встав цар з-за столу, глянув на глечики й каже:

– А може, ця вода несправжня?

Упіймали півня, відірвали йому голову і покропили мертвою водою. Голова вмить приросла. Покропили живою водою – півень на ноги скочив, крилами залопотів, «Ку-ку-рі-ку!» заспівав.

Сердито стало цареві.

– Ну, – каже він дурникові, – це моє завдання ти виконав. Загадаю тепер друге! Якщо ти такий вправний, з’їж зі своїми сватами за раз дванадцять волів смажених і стільки хліба, скільки в сорока печах спечено!

Засмутився дурник, каже своїм товаришам:

– Та я й однієї хлібини за день не з’їм!

– А я навіщо? – каже Ненажера. – Я і з волами, і з хлібом сам упораюсь. Ще й мало буде!

Велів дурник передати цареві:

– Тягніть волів і хліби. Будем їсти!

Привезли дванадцять волів смажених і стільки хлібин, скільки в сорока печах спечено. Ненажера давай волів наминати – одного за одним. А хлібини так у рота і вкидає хлібину за хлібиною. Усі вози спорожніли.

– Давайте ще! – кричить ненажера. – Чому так мало приготували? Я тільки розсмакував!

А в царя більше ні волів, ні хлібів нема.

– Тепер, – каже він, – новий вам наказ: випити за раз сорок бочок пива, кожна бочка по сорок відер.

– Та я й одного відра не вип’ю, – каже дурник своїм сватам.

– Те ж мені горе! – відповідає Випивайло. – Та я сам у них усе пиво вип’ю, ще й мало буде!

Прикотили сорок бочок-сороківок. Стали черпати пиво відрами та подавати Випивайлу. Він як ковтне – відро й порожнє.

– Що це ви все мені відрами підносите? – каже Випивайло. – Та к ми цілий день проваландаємося!

Підняв він діжку й спорожнив її за раз, не дихнувши. Підняв другу діжку – і та відкотилася. Та к усі сорок діжок і вихилив.

– Чи нема, – питає, – ще пивця? Не вгамував спрагу! Не промочив горло!

Бачить цар: нічим дурника не візьмеш. Вирішив згубити його хитрістю.

– Гаразд, – каже, – віддам за тебе свою дочку, готуйся до весілля! Тільки перед цим сходи в баню, вимийся-випарся добряче.

І наказав топити баню. А баня була вся чавунна.

Три доби баню топили, до червоного розжарили. Вогнем-жаром так і пашить, за п’ять сажнів до неї не підійти.

– Як митися? – каже дурник. – Згорю ж живцем.

– Не сумуй, – відповідає Холодило. – Я з тобою піду!

Побіг він до царя, питає:

– Чи не дозволите мені з женихом у баню сходити? Я йому соломки підстелю, щоб п’яти не покаляв!

Цареві що? Він дозволив: «Що один згорить, що двоє!».

Привели дурника з Холодилом у баню, зачинили там. А Холодило порозкидав у бані солому – і стало холодно, стіни інеєм узялися, в чавунах вода замерзла.

Скількись часу минуло, відчинили слуги двері. Дивляться, а дурник живий-здоровий, і дідок теж.

– Ех ви, – каже дурник, – та у вашій бані не паритись, а хіба на санчатах кататися!

Побігли слуги до царя. Доповіли: так, мовляв, і так. Заметушився цар. Не знає, що й робити, як від дурня позбутися.

Думав-думав і наказав йому:

– Вишикуй уранці перед моїм палацом цілий полк солдат. Вишикуєш – віддам за тебе дочку. Не вишикуєш – геть прожену!

А в самого на думці: «Звідки простому мужику військо дістати? Вже цього він виконати не зможе. Тут ми йому тришия дамо!»

Почув дурник царський наказ – каже своїм сватам:

– Виручали ви мене, браття, з біди не раз і не два… А тепер що робитимемо?

– Нема чого засмучуватись! – каже дідок із хмизом. – Та я хоч сім полків з генералами поставлю! Іди до царя, скажи – буде йому військо!

Прийшов дурник до царя.

– Виконаю, – каже, – твій наказ, тільки востаннє. А якщо відмовлятимешся – нарікай на себе!

Рано вранці дідок із хмизом покликав дурника і вийшов із ним у чисте поле. Розкидав він в’язку, і з’явилося незчисленне військо – і піше, і кінне, і з гарматами. Сурмачі у сурми сурмлять, барабанщики в барабани б’ють, генерали команди подають, коні землю копитами гребуть… Дурник попереду став, до царського палацу військо повів. Зупинився перед палацом, наказав гучніше в сурми сурмити, сильніше в барабани бити.

Почув цар, визирнув у віконце, з переляку сполотнів. Наказав він воєводам своє військо виводити, на дурня війною йти.

Вивели воєводи царське військо, стали в дурня стріляти й гатити. А дурневі солдати стіною йдуть, царське військо мнуть, як траву. Злякалися воєводи і побігли назад, а за ними слідом і все царське військо.

Виліз цар із палацу, на колінах перед дурником рачкує. Просить дорогі дари прийняти та з царівною швидше вінчатися.

Каже дурник цареві:

– Тепер ти нам не наказ! У нас свій розум є!

Прогнав він царя і велів ніколи в царство те не повертатися. А сам із царівною одружився.

– Царівна – дівка молода й добра. Вона ні в чому не винна!

І став він у тому царстві жити, усякі справи вершити.

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Летючий корабель, російська казка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Летючий корабель, російська казка"