Читати книгу - "Коза Дорота, білоруська казка"

Були собі дід і баба. І не було у них ніякої худоби. Пішов дід у ліс. Як стукне по березі – вискочила коза біла. Взяв він її за роги й привів додому.

– Ну, бабо, йди доїти!

Вона злізла з печі, подоїла козу, загнала в хлів. Наступного дня знову дід пішов у ліс. Як стукне по горобині вискочила коза ряба. Взяв він її за роги й привів додому.

– Ну, бабо, йди доїти!

Баба злізла з печі, подоїла козу, загнала в хлів. На третій день знову дід пішов у ліс із сокирою. Як стукне по осиці вискочила коза сива. Взяв він її за роги й привів додому.

– Ну, бабо, йди доїти!

Баба злізла з печі, подоїла козу і в хлів загнала. На четвертий день знову дід узяв сокиру й пішов у ліс. Як стукне по ялині – вискочила коза чорна. Взяв він її за роги й привів додому.

– Ну, бабо, йди доїти!

Баба злізла з печі, подоїла козу, загнала в хлів. Тоді на другий день посилає дід старшу дочку пасти кіз. Вона погнала кіз у ліс. Пасла-пасла по моховинню, по болотах, увечері жене додому. А дід став у воротах і питає у кіз:

– Кізоньки мої милі, чи пили ви, чи їли?

А кози кажуть:

– Ні, ми не їли й не пили: по кленовому листочку з’їли, по наперсточку води випили.

Розгнівався дід на дочку, під піч підкинув, ступою закотив. сковородою завісив. На другий день виряджає дід другу дочку пасти кіз. Погнала вона їх у ліс, пасла-пасла по моховинню, по болотах. Вони наїлися, як діжки.

Увечері напоїла й жене додому. А дід забіг наперед до них і питає:

– Кізоньки мої милі, чи пили ви, чи їли?

– Ні, діду, не їли ми й не пили, тільки з’їли по кленовому листочку й по наперсточку води випили.

Розгнівався дід на дочку, під піч ногою заштовхнув, ступою закотив, сковорідкою завісив, соломкою підпалив. На третій день посилає третю дочку пасти кіз. Погнала вона їх у ліс, пасла-пасла по моховиннях, по болотах. Вони наїлися, як діжки. Ввечері напоїла й жене додому. А дід забіг наперед до них і питає:

– Кізоньки мої милі, чи пили ви, чи їли?

– Ні, діду, не їли ми і не пили, тільки з’їли по кленовому листочку й по наперсточку води випили.

Розгнівався дід на дочку, під піч підкинув, ступою закотив, сковородою завісив. На четвертий день погнала кіз баба. Погнала вона їх у ліс, пасла-пасла по моховиннях, по болотах. Вони наїлися, як діжки. Увечері напоїла й жене додому. А дід забіг наперед до них і питає:

– Кізоньки мої милі, чи пили ви, чи їли?

– Ні, діду, не їли ми і не пили, тільки з’їли по кленовому листочку й по наперсточку води випили.

Розгнівався дід на бабу,

під піч підкинув, ступою закотив, сковорідкою завісив, соломкою підпалив. На п’ятий день уже дід сам погнав пасти кіз. Пас-пас по моховиннях, по болотах. Наїлися, напилися, увечері жене додому. А сам забіг наперед і питає:

– Кізоньки мої милі, чи наїлися, чи напилися?

– Ні, діду, не наїлися, не напилися, тільки з’їли по кленовому листочку й по наперсточку води випили!

Дід розгнівався. Узяв загнав їх у хлів, а сам пішов у хату по

ножа. Прийшов з ножем у хлів, піймав одну козу і почав лупити. Лупив-лупив, ніж затупив. Пішов у хату гострити ніж, а коза одірвалася і побігла. Бігла-бігла, прибігла у ліс. Чики-брики, і потрапила в лисячу нору. А лисиці нема вдома. Приходить лисиця: – Хто тут є у моїй норі?

– Я, коза Дорота, півбока порота. Як вистрибну рогами заколю, з’їм!

Лисиця сидить і плаче. Біжить заєць.

– Чого ти, кумонько-голубонько, плачеш?

– Як мені не плакати, коли в моїй норі хтось сидить.

– Ну, почекай, може, я вижену?

Прийшов до нори, питає:

– Хто тут у норі?

– Коза Дорота, півбока порота. Як вистрибну – рогами заколю, з’їм!

Заєць ізлякався і побіг у ліс.

Іде вовк.

– Чого ти, кумонько-голубонько, плачеш?

– Як же мені не плакати, коли в моїй норі хтось сидить.

– Ну, почекай, може, я вижену?

Прийшов до нори, питає:

– Хто тут у норі?

– Коза Дорота, півбока порота. Як вистрибну рогами заколю і з’їм!

Вовк ізлякався й побіг. Після вовка прийшов ведмідь, і він злякався кози.

Летить джміль.

– Чого ти, кумонько-голубонько, плачеш?

– Як же мені не плакати, коли в моїй норі хтось сидить. Заєць гнав – не вигнав, вовк гнав – не вигнав, ведмідь гнав не вигнав.

– Ну, ходім же, може, я вижену?

Вона привела його до нори, він питає:

Хто тут у норі?

– Коза Дорота, півбока порота. Як вистрибну – рогами заколю і з’їм!

А джміль заліз у нору, за луплений бік як укусить... Коза й вибігла з нори. Біжить-біжить, аж стоїть хатка на курячих ніжках, на баранячих ріжках, стоїть, туди-сюди повертається. Вона в тую хатку – й живе собі. Навела козенят там. Тоді сама пішла їжу шукати, замкнула козенят у хатці й сказала їм, щоб вони нікому не відчиняли, бо вовк поїсть... Пішла, наїлася й приходить.

– Козенятка, голуб’ятка, відчиніть! Несу горщик сиру, повне вим’я молока!

Вони відчинили, коза нагодувала їх і знову пішла.

– Глядіть же, нікому не відчиняйте, бо вовк із’їсть!

Почув вовк, що козенята мекають, підійшов до хатки і каже

грубим голосом:

Козенятка, голуб’ятка, відчиніть! Несу горщик сиру, повне вим’я молока!

А вони кажуть:

– Ні, ти не мати, а ти вовк, мати тоненько співає, а ти грубо. Тобі не відчинимо.

Вовк пішов до коваля і каже:

– Ковалю! Покуй мені язика!

– Клади!

Він поклав язика на колодку, а коваль узяв сокиру, як улупить по язиці обухом – язик і потоншав. Вовк тоді пішов до хатки й каже тоненьким голосом:

– Дітки, голуб’ятка, відчиніть! Несу горщик сиру, повне вим’я молока!

Вони відчинили, він і поїв їх, тільки одне сховалося у дровах. Прийшла мати і каже:

– Дітки, голуб’ятка, відчиніть! Несу горщик сиру, повне вим’я молока!

А козенятко боїться відчинити: воно думало, що вовк. Коза під стіну підкопалася і залізла в хатку.

– Козенятка, голуб’ятка, де ви?

Воно вискочило і каже:

– Вовк поїв тих!..

Вона взяла позбирала їхні кісточки, посушила, в ступі потовкла, вчинила млинці й послала зайця кликати вовка на поминки. Він побіг до вовка.

– Стук-грюк у вовчу хату!

– Чого?

– Послала коза кликати на поминки!

– Ну, почекай, тільки взуюся та помиюся.

Заєць і побіг. А коза каже:

– Ну, чи йде вовк?

– Казав, тільки взується та помиється.

– Ну, біжи по нього!

Заєць побіг.

– Стук-грюк!

– Хто там?

– Заєць!

– Чого?

– Послала коза на поминки кликати!

– Почекай, тільки одягнуся!

– Ну, хутчіш!

Ось вовк вийшов, і пішли вони. Прийшли в хатку. Коза подала млинець вовкові, він узяв. Коза питає:

– Чи смачно?

– Смачно, кумонько-голубонько!

– Ну, я смачнішого дам. Поклади руки на коліна, очі заплющ, рот роззяв, я тобі вкину млинця.

Вовк сів на порозі, очі заплющив, лапи поклав на коліна, рот роззявив, а коза розжарила сковороду та йому в пельку і вкинула. Ось тобі, вовче...