read-books.club » Дитячі книги » Цікавий промінець, Юрій Ярмиш 📚 - Українською

Читати книгу - "Цікавий промінець, Юрій Ярмиш"

107
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Цікавий промінець" автора Юрій Ярмиш. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Цікавий промінець, Юрій Ярмиш» була написана автором - Юрій Ярмиш, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Дитячі книги".
Поділитися книгою "Цікавий промінець, Юрій Ярмиш" в соціальних мережах: 

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати

Цікавий промінець, що тільки-но прилетів од сонечка, зазирнув у мале віконце. За віконцем було темно і, здається, порожньо.

І раптом – фр-р!

Щось стрибнуло, блимнувши двома зеленими вогниками, і щось – крак! – упало й розбилося...

– Хто тут? – спитав тонким голосом Промінець, вдивляючись у темний куток.

– Фр-р! Це я–Кіт!

Зелені вогники визирнули з пітьми. Виявилося, це очі.

– А ти хто?

– Я – Промінець! Що ти робиш тут, Коте?

– Стережу комору од хитрого Мишеняти. В коморі ж є кільце смачної ковбаси!

– Який ти дбайливий! – з повагою сказав Промінець.– А чом ти увесь чорний, а писок у білому?

Кіт облизнувся і хитро примружив зелене око:

– Це я перевіряв, чи добру сметану купила господиня... А тобі яке діло? – схопився Кіт і вигнув трубою пухнастого хвоста.– До комори чужим не можна заходити!

– Вибач,– зніяковів Промінець і шугнув у віконце. Перелетів через двір і за мить опинився на Дереві.

Гей, як добре було гратися зеленим листячком, стрибати з гілки на гілку! Кожен листок хотів, щоб і його помітив Промінець.

– Який теплий Промінчик! – раділо Дерево.– Щойно тільки дощик накрапав, а вже й сонечко визирнуло. Нічого в світі кращого немає, як дощик і сонечко. Я знову зеленію і росту!

«Що воно таке – дощик? – подумав Промінець.– Це було, мабуть, до мого народження. Через те я й не знаю, що таке дощик!» І майнув з Дерева на купу землі й гілочок.

Раптом купа, заворушилася, і звідти визирнули якісь малі чорні комахи з вусиками. Вони пильно глянули на мокрі дерева, на Промінець, порадилися між собою і гукнули до когось: Виходьте! Дощик перестав. Сонячний Промінець кличе до роботи.

«Дивно як,– подумав Промінець.– Я не кликав... Я мовчав. І чому зеленому листячку дощик подобається, а цим комахам – ні?»

– Хто ви такі? – спитав Промінець.

– Мурахи! – гордо відказала одна комашка.

– До роботи, ставайте до роботи! – гомоніли мурашки й розбігалися на всі боки. За хвилину хто тягнув до своєї хатки-купи величезну билину, хто жука, а хто котив з-під землі на сонечко білі кульки, в яких сиділи малі мурашата.

Це було так весело, що Промінець подумав: «Треба й мені пошукати якоїсь роботи».

– Пробачте, як вас звуть? – чемно спитав Промінець.

Комашка розплющила очі, солодко позіхнула й розправила гарні крильця:

– Я – Бабка!

– Виходьте із схованки, дорога Бабко! – сказав Промінець.– Дощик уже перестав!

Бабка визирнула з-під куща:

– Ой, як хороше всюди! Це тому, що всі раді мені. Я – дуже гарна.

Вона злетіла високо – вище дерева, вище будинку.

Бабка була й справді така гарна, що Промінець і собі полетів за нею. А внизу бігали малята. Вони кричали:

– Яка гарна Бабка!

– А Промінець іще кращий!

Бабка почула це й насупилась. Вона не любила, коли хвалили інших.

Але тут вона помітила внизу квіти й зраділа:

– Вони майже такі гарні, як я. Це, мабуть, м°ї родичі. Полечу до них.

І Бабка опустилась на найкращу квітку.

Промінцеві хотілось ще погратися з Бабкою, але йому не подобалось, що вона так хизується своєю вродою.

І Промінець згадав, що мав знайти собі роботу...

Аж ось він побачив попереду багато-багато дерев.

Це був сад.

Посеред дерев, де рясніли стигло-червоні яблука, темно-сині сливи, жовті груші, стояв невеличкий будиночок під череп’яним дахом.

Крізь гілки крислатої яблуні Промінець зазирнув у вікно...

У кімнаті біля вікна стояв стіл. За столом сидів Сивий Чоловік і щось писав.

– Промінець! – зрадів він.– Гляньте-но. Промінець! А я й не помітив, як дощик ущух.

– Скажіть, будь ласка, а що таке – дощик? – спитав Промінець.

І Сивий Чоловік сказав:

– Це коли хмарка дарує землі чисті прохолодні краплі і від них усе росте... А тепер, Промінчику, розкажи мені, де ти був, що робив?

Промінець став згадувати:

– Спершу я познайомився з Котом, що стеріг кільце ковбаси... Потім з мурахами. А вони сказали, що я кличу їх до роботи. Хоч я мовчав... Іще грався з гарною Бабкою. Але мені соромно. Усі щось роблять, тільки я – ні...

Сивий Чоловік усміхнувся:

– Який ти щиросердий, Промінчику, і який теплий! Скачи-но краще мені на щоку. Який ти ласкавий! Ось чому тобі радіють усі. Оце і є твоя робота.

Сивий Чоловік заплющив очі. А коли розплющив, то побачив, що Промінець уже грається, танцюючи по білих аркушах на столі.

Потім він ковзнув по стелі, стінах, по книжках, злетів на кришталеву вазу з квітками...

І Чоловік сказав:

– Лети, лети, Промінчику. Лети далі. Ти ж тепер назавжди залишишся в моїй казці. І, може, комусь стане тепло й радісно від неї...

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Цікавий промінець, Юрій Ярмиш», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Цікавий промінець, Юрій Ярмиш"