Читати книгу - "Скарб, Олег Шелепало"

Жили собі під землею два ведмедики, Тасик і Басик. Це були великі коричневі комахи з дужими передніми лапками. Ними вони рили нірки, шукаючи поживу.

Ведмедики ніколи не сварилися і завжди ділилися всім, чим могли.

Якось Басик прибіг до друга своєю ніркою дуже збуджений.

– Що трапилося? – запитав Тасик, неохоче відірвавшись від смачного корінця якогось куща.

– Я про таке дізнався! Про таке!

– Та кажи вже, бо луснеш від хвилювання. Тоді я нічого не знатиму.

– Десь тут у лісі заховано скарб. Хто його знайде і викопає, стане найщасливішим у світі.

– Скарб – добре діло, – статечно відповів Тасик, – тільки шукати довго. А от оса Сколія, не копаючи, знаходить під землею личинок різних жуків і відкладає на них яйця. За якусь частку скарбу вона може допомогти й нам?

– Не знаю, – засумнівався Басик, – Я краще на свої лапи покладатимуся.

– Як хочеш, – мовив Тасик, – а я таки піду до оси.

Отож Басик своєю ніркою побіг копати, а Тасик виліз на поверхню і поповз до Сколії.

Оса вислухала ведмедика і погодилася. Одразу й рушили.

Сколія, кружляючи, летіла попереду, а Тасик чимчикував за нею. Та ось оса описала коло і сіла на траву:

– Копай тут.

Тасик зрадів і нумо розгрібати землю. Та наштовхнувся не на скарб, а на гроно личинок.

– Що це? – спитав здивовано.

– Личинки, – спокійно відказала оса. – Я так звикла їх шукати, що ненароком сплутала зі скарбом.

Вона відклала яйце, дбайливо загорнула його землею і рушила далі.

Невдовзі Сколія вдруге приземлилася.

– Ось де твій скарб.

Ведмедик – до роботи. Але й тут були личинки.

– Ой! – пискнула оса. – Знову помилилася. Та вже за третім разом напевне знайду.

Проте й цього разу вона не забула відкласти яйце. А скарбу ні за третім, ні за десятим разом знайти їй так і не вдалося.

– Ну, от і все, – нарешті стомлено промовила оса.

– Що “все”? – не зрозумів Тасик.

– Я відклала всі яйця.

– А скарб!?

– Ти ж бачиш, я навчена шукати тільки личинок. Скарби – не вмію. Дякую тобі за допомогу, я б і за тиждень не впоралася, – і полетіла своєю дорогою.

Тасик, понуро схиливши голову, поплентався додому. А біля входу до нірки його вже чекав Басик. Він теж цілий день працював. Але йому пощастило більше, і він таки натрапив на скарб.

Басик не дорікав другові. Він просто віддав йому половину своєї знахідки. Сказано ж: друзі!