Читати книгу - "Цар Плаксій та Лоскотон, Василь Симоненко"
- Жанр: Дитячі книги
- Автор: Василь Симоненко
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Дядько Лоскотон Але в тому диво-царстві, Зневажаючи закон, Жив у мандрах і митарстві Добрий дядько Лоскотон. Він приходив кожний вечір – Хай чи дощ іде, чи сніг – До голодної малечі І усім приносив сміх. Мав він вдачу теплу й щиру, Ще й лукавинку в очах. І була накидка сіра В Лоскотана на плечах. Лоскотливі мав він вуса І м'якенькі, наче пух. І м'яке волосся русе Розсипалося до вух. Він як прийде, залоскоче, То сміється, хто й не хоче. Тільки де він появлявся, Зразу плач там припинявся, І приходив до усіх Голосний та щирий сміх. Не любили Лоскотона Цар Плаксій і Плаксуни, Видавали заборони Проти лоскоту вони. І за дядьком Лоскотоном Із нагайками в руках Охоронці злих законів Полювали по хатах. Але дядько Лоскотон Не боявся цих заслон: Він ходив по всій країні І носив з собою сміх В розмальованій торбині, В пальцях лагідних своїх.
Арешт ЛоскотонаРозізливсь тоді Плаксій – Цар країни Сльозолий. Гнівно він гукнув із трону: "Гей, ледачі сльозівці! Хто впіймає Лоскотона, Буде муж моїй дочці! Хто його посадить в льох – Вибирай одну із трьох! Бо уже цей Лоскотон Скоро нам розвалить трон: Що тоді ми будем пити, Як не будуть плакать діти!" І завзяті сльозівці Понеслись у всі кінці, Щоб скарати по закону Баламута Лоскотона. Довго скрізь його шукали, У всі шпари заглядали, Перерили всі двори, Обходили всі бори, Час потратили дарма: Лоскотона скрізь нема, Бо його завжди і всюди Од ловців ховали люди. Опівночі Лоскотон, Коли всіх колише сон, Йшов собі в бідняцькі хати Їхніх діток розважати. Був тоді у Плаксія Лютий посіпака, Віроломний, як змія, Капітан Макака. Так хотілося йому Царським зятем стати, Що ні разу в ту зиму Не лягав і спати. Все ходив, усе він слухав І нарешті все рознюхав. На світанку Лоскотон, Насмішивши діток, У міцний поринув сон Між кленових віток. А лукавий капітан Підікрався змієм Й Лоскотонові аркан Зашморгнув на шиї. Руки вивернув назад, Міцно спутав ноги І мерщій у Плаксоград Рушив у дорогу…Весілля в палаціЛоскотона посадили За вузенькі грати, А в палаці порішили: – Час весілля грати…– Гей, зійшлися царенята І придворна свита Наречених шанувати, Сльози діток пити. До вінця веде жених Висохлу Нудоту, Та дивитися на них Зовсім неохота. Хоч Макака був бридкий, А вона ще гірша, Їм поет один гладкий Присвятив ще й вірша. Стільки там було хвальби, Так скрасив їх вроду – Навіть жаби від ганьби Булькнули у воду! Але цар ходив, пишався, Він із зятем цілувався, Похвалявся: "Ну, тепер Лоскотон, вважай, умер! Недоступним став для всіх Голосний та щирий сміх. Тож від радості стрибайте! Тож від радості ридайте! Ми тепер встановим скрізь Віковічне царство сліз!" Так розхвастався Плаксій – Цар країни Сльозолий.
Звільнення ЛоскотонаТа поки гуло весілля, То п'яниці вартові Напились якогось зілля Та й поснули у траві. А вночі йшли до в'язниці Батраки й робітники, Щоб звільнити із темниці Лоскотона на віки. Рознесли всі перепони, Гнули грати, мов прути: – Гей, веселий Лоскотоне, Це прийшли твої брати! Йди до нас, веселий брате, В нашу здружену сім'ю! Підем разом догравати Ми весілля Плаксію…Продовження весілляУ палаці кожен скаче Та від щастя гірко плаче, Ллються сльози, як ріка, – Бачте, радість в них така! Раптом цар упав на трон: – Ой, рятуйте – Лоскотом! – Всі відразу "ох!" та "ах!", Жах у кожного в очах. А веселий Лоскотон До царя стрибнув на трон І сказав йому якраз: – Насмієшся ти хоч раз!.. – Став царя він лоскотати, І Плаксій став реготати. Так сміявсь – аж заливався, Аж від реготу качався, Кулаками очі тер – Потім лопнув і помер. Ой, була ж тоді потіха – Цар Плаксій помер од сміху! З ним придворні одубіли, Бо сміятися не вміли. А цареві три сини, Три завзяті Плаксуни, Так сміялись-реготали, Що штани з них поспадали – Тож всі троє без штанів До чужих втекли країв. Три царівни теж навтьоки У чотири бігли боки. Кровопивці-сльозівці Стали п'явками в ріці, А Макака-забіяка З'їв себе із переляку. Так веселий Лоскотон Розвалив поганський трон. Сам же він живе й понині, Дітям носить щирий сміх В розмальованій торбині, В пальцях лагідних своїх. Схочеш сам піти в цей край, То маршрут запам'ятай: Треба йти спочатку прямо. Потім вправо завернуть, А тоді поміж дубами Поведе наліво путь. Після цього вже помалу Чимчикуй куди попало: Як од втоми не впадеш – В цю країну попадеш.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Цар Плаксій та Лоскотон, Василь Симоненко», після закриття браузера.