read-books.club » Дитячі книги » Дурна баба, Народні 📚 - Українською

Читати книгу - "Дурна баба, Народні"

120
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Дурна баба" автора Народні. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Дурна баба, Народні» була написана автором - Народні, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Дитячі книги".
Поділитися книгою "Дурна баба, Народні" в соціальних мережах: 

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати

Давно татари ходили. Закопали були єдному чоловіку бесаги з грішми у гній. Той чоловік пішов гній одкопувати і знайшов там бесаги з грішми. Заніс до хижі, а баба – дуже стара – позирає на нього та й каже:

– А що то, синку, ти несеш?

– Ой, бабко, то збіжжя.

Пішов, повісив бесаги у комору, а сам пішов у поле робити. Раз привезли гончарі горшки у село. Баба витяглася на вулицю і звідається в гончарів, за що горшки продають.

– Ой, бабко, хоч за яке збіжжя дамо горнець!

А баба на те каже:

– Там мій син давно у коморі збіжжя повісив. Коби ви мені за нього горнятко дали!

– Ану, бабко, де оте збіжжя?

Повела баба гончара в комору і показала бесаги з грішми.

– Ге, ото збіжжя!

А гончар:

– Ой, бабко, ми вам за се збіжжя усі горшки віддамо!

Баба зраділа, що син її похвалить. Гончар попозирав, що то гроші, взяв бесаги на плечі та поніс. А бабі горшки склав серед вулиці. Баба не знає, що з тими горшками діяти! Кілько дітей є в селі, всі коло баби збіглися: позирають, що баба буде з горшками діяти. Айбо там з єдного боку був пліт, і з другого боку пліт: баба дітям сказала, щоб горшки на кілля повісили – з єдного боку і з другого. Вже й горшків ніде вішати!

Тоді взяла баба палицю: до якого кілка підійде, так палицею і вдарить. Так побила усі горшки, лем череп’я зосталося. Йде баба звідти додому весела, та й каже кожному:

– Нич-єм не рада, лем тому, що собі дяку сповнила. Люди не будуть бідувати з горшками, а мій син – із збіжжям!

Прийшов син із поля, позирає – стілько череп’я на вулиці! Айбо баба убігла сперед нього та каже:

– Но, небоже, я нині стеряла те збіжжя, що ти повісив у коморі. Я віддала його за горшки, горшки не знала, де подіти, та й побила їх!

А син її саме годував великого вепра на солонину. Зарізав вепра, а баба якраз на печі сидить. Син солонину склав у бочку, а баба позирає й каже:

– А що ти, синку, там ховаєш?

– Ой, бабко, се я до весни ладжу.

А баба думала, що весна – то якийсь чоловік такий прийде. Син поніс на під сало, а сам пішов у поле.

Раз прийшов єден жебрак до баби, а баба звідається:

– Чи не ти, небоже, весна?

А той каже:

– Ой, я, бабко.

– Ой, та син тобі давно наладив сало на поду! Коби ти такий добрий був, та аби-сь собі взяв!

Увійшов жебрак на під, увидів, що то солонина, узяв на плечі та пішов. Баба ще здоровля попросила, що такий добрий був та взяв. Прийшов син із поля – каже баба:

– Но, синку, нині була весна.

Догадався син, позирає на під, айно сала не є.

– Куди пішов? – звідається в баби.

Баба махає рукою:

– Ге, отуди!

Біжить той чоловік, доганяє, а баба – чепак у руки, та й собі доганять. Айбо баба відстала ззаду на пасовиську. На пасовиську ріс великий осетник. А баба увиділа на тім осетнику – там череда ходила – гній і кличе сина, щоби вернувся. Син думав, що баба знайшла там сало, прийшов і каже:

– Та що треба?

– Йой, небоже! Як се, – каже, – корова тут лізла вгору по осетнику та гній лишила?

Прийшли додому баба й син її. Каже син своїй жоні:

– Заб’ю дурну бабу на смерть!

Жона йому каже:

– Дай їй спокій, не виглядай собі біду!

Та й не став бити бабу. Каже:

– Іду у світ: кедь найду таку дурну, як баба, то не заб’ю. А як не найду таку дурну, тоді як прийду, так і заб’ю.

Ходив він по світу всюди і в єдну п’ятницю прийшов до єдної корчмарки, а корчмарка пече халу на суботу. Той чоловік поклонився:

– Дай, Боже, здоровля!

Корчмарка каже:

– Дай, Боже, й вам здоровля! Сідайте чоловіче. А відки ви?

– Ой, я, бабко, з усього світу.

А корчмарка каже:

– Із того світу?

Той каже:

– Із того.

– А що наш Чмільо на тім світі робить?

– А що йому робити? Послав мене, аби ви йому послали кілько крейцарів на той світ, та ще якесь плаття, бо геть обдерся, каже, як пішов з дому.

Корчмарка взяла грошей, плаття, хліба, вшитко спакувала Чмільові на той світ. Узяв той чоловік бесаги й поніс. А корчмарка каже:

– Як йому оп’ять буде хибити грошей, най пошле, я йому оп’ять дам.

А тут і корчмар приїхав на коні. Каже йому жона:

– Мошку, скажу тобі новину. Наш Чмільо послав чоловіка з того світу по гроші. Може, і в тебе який крейцар є? Дав би Чмільові на той світ!

А корчмар, сердитий, скочив на коня й каже?

– Куди пішов? Чи давно пішов той чоловік?

Корчмарка каже:

– Недавно.

Сів корчмар на коня й доганяє того чоловіка. Увидів той чоловік, що його доганяє корчмар, – а там росла єдна верба крива, – кинув бесаги під ту вербу та припер вербу плечем. Корчмар прийшов до нього і звідається:

– Чи не видів отакого чоловіка?

– Ой, видів, айбо ти його не найдеш. Піди сюди, держи вербу, щоб не впала, а я з конем нараз його дожену.

Так корчмар і вчинив. Ізліз із коня, пішов до верби, підпер вербу плечем, аби верба не впала, а той чоловік каже корчмареві:

– Знаєш, кедь упаде верба, то прийду та заб’ю тебе на смерть!

Сів на коня, поїхав і не вернувся. А корчмар вербу держить. А верба була порохнява та усе скрипить. Корчмар позирає на небо: хмари йдуть, а йому здається, що то верба хилиться, – та й підпирає її, аби не впала. Так стояв там до вечора: як уже сонце зайшло, корчмар відскочив від верби й каже:

– Угу, падай!

А верба стоїть. Корчмар каже тоді сам собі:

– І жону так не обдурив, як мене обдурив!

А той чоловік із бесагами та з конем прийшов домів і каже жоні:

– Ой, найшов я ще дурнішу, як мама. Най живе, доки їй Бог судив!

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дурна баба, Народні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дурна баба, Народні"