read-books.club » Дитячі книги » Казка про стару ляльку, Народні 📚 - Українською

Читати книгу - "Казка про стару ляльку, Народні"

143
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Казка про стару ляльку" автора Народні. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Казка про стару ляльку, Народні» була написана автором - Народні, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Дитячі книги".
Поділитися книгою "Казка про стару ляльку, Народні" в соціальних мережах: 

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати

У коморі жило багато різноманітних речей. Почесне місце посідали банки. Вони завше були комусь потрібні. Не минало й тижня, як котрусь везунку забирали з комори. А коли вона поверталася, то була наповнена не лише солінням чи варенням, а й новими враженнями. Втім, бувало і навпаки: банку забирали повною, а повертали порожньою. Банки були балакухами і постійно вихвалялися своїми пригодами.

Під стіною стояла розкладачка. Вона прислухалася до кожного дзвінка у дім, сподіваючись, що це прийшли гості, які залишаться ночувати.

А ще в коморі мешкали газети, яких, коли їх накопичувалося багато, забирали в макулатуру. Банки вважали, що макулатура – це така кухня для газет. Самі ж газети уявляли, що це прекрасна країна у якомусь загадковому Закордоні. Взагалі ж, газети розповідали багато цікавого, і всі слухали їх залюбки.

На найвищій полиці оселилися коробки з ялинковими прикрасами – блискучими й легковажними. Вдачею своєю вони нагадували банки, що й не дивно, адже були їхніми родичками. Скляні іграшки пишалися своєю красою і тим, що несуть дітям радість. Вони вважали себе аристократами, а свою полицю – найпочеснішим місцем у коморі. Тому їх ображала присутність на цій же полиці старої ляльки. Ялинкові прикраси ніколи з нею не розмовляли, а коли вона намагалася розповісти, як з нею бавилися діти, лише глузували.

– Кому потрібне оте страхіття? Вигадує казна-що: з нею дівчатка у доньки-матері гралися! – хихотіли кульки, шишки та бурульки.

Ляльку звали Мальвіною, або Дівчинкою з блакитним волоссям. Колись Мальвіну придбали на день народження дівчинці Оленці, коли тій виповнилося вісім років. Лялька тоді була новенькою, з пишним блакитним волоссям, вбрана у сукню й панталончики, прикрашені мереживом і бантиками.

Мальвіна стала найпершою красунею серед Оленчиних ляльок. П’ять років вона жила у дівчинки, доки та якось не відвезла її у село до бабусі Рузі. Там Оленка часто відвідувала Мальвіну, але гралася з нею все рідше, бо дорослішала. А лялька потроху старішала. Колись рожевого кольору обличчя, ніжки й ручки вигоріли, волосся потьмяніло, хоч і лишилося блакитним. Проте бабуся Рузя дбала про Мальвіну: вбрання її було завжди чистим і випрасуваним, а волосся – зачесаним.

Зазвичай лялька сиділа на ліжку, а на ніч перебиралася на шафку. Мальвіна не нудилася. Двері спальні були майже завжди відчинені, й лялька чула розмови, що линули з вітальні, цокання годинника і кування зозулі, яка жила в ньому за маленькими дверцятами. Інколи на ліжку вмощувалися кішка або собака і гомоніли з лялькою. Часом кішка змінювалася кошеням, а собака – цуценям. А Оленка стала дорослою і лялькою більше не цікавилася.

…Мальвіні було, певно, вже років з двадцять, коли якось непосидюча дівчинка на ймення Маринка, п’ятирічна донька Оленки, знайшла стару іграшку.

– Ой! Як це я її раніше не помічала? – здивувалася вона.

Дівчинка схопила знахідку і прожогом кинулася до бабусі Рузі. (Втім, для Маринки вона була вже прабабусею.)

– Бабуню, поглянь, яка лялька! – тішилася Маринка.

– Це Мальвіна твоєї мами,– усміхнулася старенька.

– Невже? А можна вона тепер буде моєю? – запитала Маринка.

Звичайно, ляльку дівчинка отримала у своє володіння, і в Мальвіни почалося нове життя у міській квартирі. Вона знову опинилася у товаристві багатьох іграшок, серед яких була ще одна Мальвіна, щоправда набагато новіша. Маринка любила гратися „сестричками Мальвінами”. Згодом у ляльковій компанії з’явився ще й Буратіно. Серед м’яких іграшок знайшовся Артемон, а деякі ляльки стали Арлекіном, П’єро, татусем Карло, Карабасом-Барабасом та іншими персонажами відомої казки „Золотий ключик”. Черепаху Тортилу мама Оленка зшила зі старого беретика і шматка вельвету.

І ось одного вечора Маринка разом зі своєю подружкою Надійкою показали своїм батькам і сусідським дітям лялькову виставу „Пригоди Буратіно”. Роль Мальвіни виконувала стара улюблена лялька. Це був, певно, найщасливіший день у її житті.

Маринка дуже любила колишню мамину забавку. Проте дівчинка росла. Всі її іграшки тепер здебільшого спокійно сиділи на своїх місцях. Якось, коли Маринка вже закінчила школу, вона разом з мамою перебрала свої іграшки і віднесла їх до комори, де розсадила на найвищій полиці. Дві Мальвіни сиділи поряд. Однак незабаром їх розлучили. Маринчині іграшки час від часу дарували дітям, і „молодша” Мальвіна теж стала комусь подарунком. І от одного дня стара лялька лишилася зовсім сама. На полицю поклали коробки з новорічними іграшками. Щороку на свято ялинкові прикраси діставали, але для Мальвіни нічого не змінювалося. Вона сиділа у кутку, згадувала своє життя і слухала передзвін банок і поважні розповіді газет.

Якось новорічні прикраси діставала з верхньої полиці молода жінка, яка помітила там ляльку.

– Ой! Моя старенька Мальвіна! – зраділа вже доросла Марина.

У ляльці важко було впізнати Дівчинку з блакитним волоссям, бо волосся її геть побіліло,а вбрання зіпсувалося. Однак на Новий рік стаються дива. І цього разу диво створила Марина. Вона одягла Мальвіну в нове картате плаття з білими комірцем і манжетками. Залишки сивого волосся зачесала і сховала під чепчик, а на ніс почепила окуляри.

– Вітаю Вас, Бабусю Чарівнице! – сказала Марина. – Мої діти залюбки познайомляться з Вами.

У велику кишеню нового ляльчиного вбрання Марина поклала листівку і посадила Бабусю Чарівницю під ялинку поряд з іншими подарунками.

Катруся і Дмитрик відразу ж помітили ляльку. Вони дістали листівку, і Дмитрик прочитав уголос: „Вітаю вас, Катрусю і Дмитрику, з Новим роком! Я Бабуся Чарівниця, Фея ввічливості. Відтепер житиму з вами, і вірю, що ми станемо щирими друзями”. Катруся радісно усміхнулася:

– Здрастуйте, Чарівнице!..


Наталія Рашевська


художник Наталія Котилевська

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Казка про стару ляльку, Народні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Казка про стару ляльку, Народні"