Читати книгу - "Сад і хлопчик (для менших), Народні"

На околиці одного міста ріс великий мальовничий сад. Вже ніхто не пам’ятав, хто і коли посадив на березі маленького озерця перші тендітні яблуньки – тепер вони стояли вже старезні та розлогі. Навколо них кожен рік люди садили нові дерева, розділяючи сад впорядкованими алеями, прикрашаючи його клумбами й альтанками. А на озері жили білі лебеді, які навіть узимку не залишали цього затишного куточка.

Люди любили свій сад і дбайливо доглядали його. І всі мешканці міста — маленькі діти та старесенькі бабусі, хлопчаки-підлітки й закохані пари, поважні сивочолі дідусі та молоденькі мами з немовлятами в різнокольорових візочках — вишукували собі в саду улюблений куточок, кожному знаходилося затишне місце й цікава розвага. Особливо гарно було тут навесні, коли сад розцвітав – і дерева, і пташки, і люди раділи цьому цвітінню…

Але якось однієї весняної ночі до саду прилетів холодний Чорний Вітер. Він безжально смикав дерева за віти, нашіптував квітам страшні сни, руйнував пташині гнізда, смикав кущики за кіски, намагаючись вирвати їх із землі. Та найбільше лютував лихий вітрище над тендітним цвітінням дерев. Білі пелюсточки жалібно зойкали, відриваючись від материнських гілочок, і холодною сумною завірюхою летіли по саду…

На ранок Чорний Вітер ущух. Зійшло сонечко, розсипаючи довкруж теплі радісні промінці. Але не було в саду спокою: пташки голосили над понівеченими гніздами, дерева пригнічено схилили віти до землі, кущики плакали, а квіти боялися підійняти голівки й розплющити свої оченята.

У цей ранковий час на стежку вибіг син садівника.

Малий любив приходити сюди вранці й вітатися з усіма мешканцями саду. Хлопчик радо допомагав батькові в усякій роботі: саджав квіти, поливав, полов бур’яни, доглядав за маленькими деревцятами. А за роботою юний садівничок часто молився, бо так призвичаїв його тато – не ставати до праці без Божої допомоги. Малий казав: «Господи, благослови наш сад! Благослови, будь ласка, кожну квітку й кожне дерево у ньому, щоб він був схожий на Твій Райський Сад. Прошу, благослови людей, які приходять сюди, щоб вони були люблячі та щирі, радісні та чуйні. А ще збережи наш сад від усіх лиходіїв, аби ніхто не нівечив цієї краси…»

…Хлопчина спершу аж завмер від жаху, побачивши сплюндрований сад, але враз оговтався: "Слід мерщій ставати до праці, аби врятувати моїх друзів!" І заходився підіймати з землі понівечені гнізда й ладнати їх на деревах, але вони знов падали додолу, а стривожені пташки ще надривніше кричали й у відчаї били хлопчика в обличчя крильми. Він ставив підпірки під опущені гілки дерев, лікував-перев’язував зламані віти, лагідно гладив стовбури, але дерева сумували за своїми дітьми-квіточками і, здавалося, ніхто не міг зарадити їхньому горю. Маленький садівник почав було рятувати розшарпані кущики, але вони лиш обсипали хлопчика холодною росою, наче колючими краплями сліз. Він ніжно цілував схилені голівоньки квітів, намагаючись розказати їм, що страшна ніч уже минула, але вони не вірили й безсило схилялися до землі…

Хлопчик відчув себе крихітним і безпомічним перед такою бідою: його любий сад був у відчаї та не хотів більше жити… Довкола буяла весна – а сад умирав! І малий садівник став гукати на допомогу.

І кликав він так голосно, що відчинилося Небо й до саду зринув Ангел – дужий крилатий велетень у лицарських обладунках. Він спокійно усміхався, тримаючи в руці золотаву сурму. Малий садівник був такий зажурений, що ані трохи не злякався небесного воїна.

—Подивись,— промовив хлопчик, утираючи сльози,—що з нашим садом

скоїв Чорний Вітер!!! І я не знаю, що тепер робити…

Ангел лагідно погладив хлопчика по скуйовдженій голові: «Заспокойся і повір, все буде добре!»

Він підніс золотаву сурму до вуст і полинула заклична мелодія. Все навкруг завмерло.

— Послухайте! — звернувся Ангел до мешканців саду. — Не треба більше голосити, сумувати, плакати та боятися! Ви не самі у цьому світі, не беззахисні й не покинуті! Є Бог, який покликав вас до життя. Він Творець всього видимого і невидимого, Його сила безмежна, а любов без краю. Він піклується про вас і оберігає від усього злого! Тож прославимо Його – і нехай станеться диво!

І поки говорив Ангел, заспівали пташки – кожна пташка по-своєму, але це була одна пісня радості й любові. Дерева підняли свої віти вгору, ніби руки, зашуміли, загомоніли, величаючи Бога. Кущики засміялись до неба смарагдовими листочками та росинками-намистинками. Квіти довірливо розкрили оченята і прославили Творця барвистим цвітом і ніжними пахощами.

Хлопчина дивився навкруги й захоплено плескав у долоньки – у його саду знову буяла весна, а відчаю та зневірі тут місця більше не було. Сьогодні малий пізнав силу Божої любові.

І прилинув із Раю небесний Лагідний Вітер. Він закружляв у чарівному танці зі сніжно-білими пелюстками, які нещадно обтрусив уночі лихий Чорний Вітер – і весняний сад огорнула Божа Слава. Він став ще прекрасніший, ніж був раніше.