Читати книгу - "Чарівний перстень, Народні"

Довкола було біло-біло. Стояла повна тиша. Сніжинки потихеньку падали на землю. Буркотун підставив долоню. Кожна сніжинка, яка лягала йому в руку, тут же танула. Гном шморгнув носом і вдягнув рукавичку. Тепер холод йому не страшний. Він взяв у руку мотузочку від санчат і подався на гірку кататися. Сніг потріскував під ногами. Буркотун час від часу провалювався у великі кучугури снігу. Він аж захекався. Пара піднімалася від нього. Гном перечепився через гілку, що випирала із засніженого куща, і з розгону завалився з головою у сніг. Буркотун невдоволено забуркотів. Він уперся руками в землю, щоб піднятися, і тут щось відчув під рукою. Завжди буркотливий і обачний гном цього разу захотів подивитися, що ж то воно таке. Коли він розгріб руками сніг, то побачив перстень. На вигляд він був дуже старовинний, проте гарно начищений. Гном підняв руку догори, щоб помилуватися знахідкою. Перстень блиснув у сонячному промінні. Великий птах, що дрімав неподалік на гілці, ледь не звалився від блиску персня. А як відомо, деякі птахи дуже полюбляють усе блискуче. Тому дрімоту в птаха як рукою зняло. Він махнув крильми і за мить уже був біля персня. Схопив його пазурами і піднявся в небо. Але гном не відпустив персня, так і полетів з ним.

Внизу проносилися дерева, засніжені галявини, ось поле, вкрите зимовою ковдрою, а здаля линули звуки великого міста. Птах піднявся ще вище, щоб пошвидше пролетіти гамірливе скупчення людей. Раптом щось голосно бібікнуло. Від переляку птах розчепірив кігті, і Буркотун, не випускаючи з рук персня, з розгону знову влетів у величезну кучугуру снігу. Він ледь виборсався з неї. Сніг позалазив усюди: і за комір, і в рукава, і в черевички. Буркотун заходився витрушувати його. А щоб не загубити персня, одягнув його на палець. Коли гном витрусив весь сніг із черевичків і розігнувся, то він був уже завбільшки із звичайну людину.

З кав’ярні, що була неподалік, вийшла огрядна жіночка. Її величезну шию обхоплював золотий ланцюжок. Блискучі сережки висіли гронами у вухах. Дуже велика кількість перснів на руках не давала змоги стулити пальці докупи. Вона так і ходила з розчепіреними пальцями. Жіночка була чимось засмучена і час від часу нервово смикала балабон на шубі. Її лице розплилося в усмішці, коли вона побачила видозміненого, тобто вирослого, Буркотуна.

– А, ось де ти! Чому запізнюєшся? Діти вже зачекалися клоуна! – вигукнула огрядна пані і вхопила гнома за руку. Вона потягнула його, не звертаючи жодної уваги на якісь пояснення.

Двері відчинилися, і Буркотуна підштовхнули в освітлену кімнату. Перед ним постала невтішна картина: діти тихцем займалися хто чим, але з дуже сумним виглядом.

– О, клоун прийшов, – промовив хтось мляво. Всі повернули свої личка в сторону Буркотуна.

– А, знову ці клоуни, зараз кривлятися почне, – байдуже буркнув другий.

– Ніякий я вам не клоун, – обурився Буркотун, невдоволено надув щоки і тупнув ногою. Але в нього це вийшло так кумедно, що маленька дівчинка від захоплення аж у долоні заплескала.

– Диви, а він і справді смішний, – похвалив Буркотуна хлопчик в окулярах. Він був схожий на маленького професора.

– А фокуси ти вмієш робити? – поцікавилася дівчинка з руденькими косичками.

– А що таке фокуси? – здивовано запитав Буркотун.

– Який же ти клоун, якщо не знаєш, що таке фокуси? – розчаровано відповіла дівчинка.

У цю мить Буркотун помітив маленького хлопчика з ковпачком іменинника на голові. Він сидів у куточку і витирав тихцем рясні слізки.

– А чому він плаче? – запитав гном у тої ж руденької дівчинки.

– Данилкові пообіцяли подарувати на день народження песика. Він з нетерпінням чекав сьогоднішнього дня. А йому подарували от що, – і дівчинка тицьнула пальцем у величезного іграшкового пса.

– Тато й мама сказали, що в нашому триповерховому будинку немає місця для пса, – пояснив іменинник.

– Так це ж і є пес, – нічого не зрозумів Буркотун.

– Але ж він несправжній, – промовив хлопчик і залився ще більше гіркими сльозами.

– Як несправжній? Він же гавкає! – і Буркотун клацнув пальцями та щось швидко забурмотів собі під носа. Іграшковий пес умить ожив і радісно загавкав на всю кімнату.

– А-а-а, пес справжній! – закричали хлопчики.

– Ой, пес зараз нас покусає – злякалися дівчатка і позастрибували на стільчики.

– Дивіться, який же він кумедний, – застрибав від радості Данилко.

Пес, хоч і був великим, проте виявивсядуже дружелюбним. А найбільше йому сподобалося грати з дітьми у м’яча.

– А як же ми його назвемо? – спохопився хлопчик в окулярах – той, що був схожий на професора.

– Це повинен придумати Данило, адже це його пес, – сказала руденька дівчинка.

У кімнаті запанувала цілковита тиша. Хлопчик задумався. Проте це тривало якусь мить. А тоді голосно і весело він сказав:

– А давайте назвемо його Тимоха! Правда ж, класно?

– Тимоха, Тимоха, Тимоха! – залунало з усіх боків, і пес у розгубленості не знав до кого бігти.

З кімнати линув радісний галас. Веселий сміх дітвори сочився в усі шпаринки. Батьки з полегшенням зітхнули і заусміхалися.

– Я ж говорила, що треба клоуна запросити, – втішено сказала огрядна пані.

– Гав, гав, гав, – прорвався голосний собачий гавкіт.

– От розбишаки, як по-акторськи навчилися гавкати, – добродушно промовив тато. І тут двері відчинилися – і вся галаслива компанія вибігла за Тимохою. Здивуванню батьків не було меж.

– Це ж був іграшковий пес, – ледь спромігся вимовити тато. А мама лише безсило впала на крісло і промовила:

– Води, дайте мені води!

Буркотун, який вийшов слідом за дітьми, тільки пальцями клацнув – і в руці огрядної пані відразу опинилася склянка прозорої води. Пані навіть перестала вже дивуватися, а просто випила.

– Ну, мені час додому, – розкланявся Буркотун.

– Ну побудь з нами ще трохи,