Читати книгу - "В неділю рано зілля копала, Ольга Кобилянська"
- Жанр: Класика
- Автор: Ольга Кобилянська
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Повість
Ой не ходи, Грицю, на вечорницi,
Бо на вечорницях дiвки чарiвницi,
Солому палять i зiлля варять,
Тебе, Грицуню, здоровля позбавлять.
Тамта одная чорнобривая,
То чарiвниця справедливая!
I чарiвниця i зiлля знає,
Тебе, Грицуню, заздрiсне кохає!
В недiлю рано зiлля копала,
У понедiлок пополокала,
А у вiвторок зiлля варила,
В середу рано Гриця отруїла.
Прийшов же четвер - Гриценько умер,
Прийшла п'ятниця - поховали Гриця;
Сховали Гриця близько границi,
Плакали за ним всi молодицi
I хлопцi Гриця всi жалували,
Чорнобривую всi проклинали;
Нема й не буде другого Гриця,
Що 'го зiгнала з свiту чарiвниця!
В суботу рано мати доню била:
"Нащо ти, суко, Гриця отруїла?
Не зналась того, що зiлля умiє?
Що Гриць сконає, нiм когут запiє?"
"Ой мати, мати! Жаль ваги не має -
Най ся Грицуньо у двох не кохає!
Оце ж тобi, Грицю, за теє заплата:
Iз чотирьох дощок темная хата!"
I
Се було давно. Через те не знає навiть нiхто назвати мiсцевiсть, де склалася подiя, про яку розказується. Хiба те одно, що в горах.
Мов у кiтлi мiж горами, що здiймалися поважно вгору, ховалося доволi велике село.
Лiси тих гiр - старi, непрогляднi…
В ногах одної гори, названої Чабаниця, до котрої i тулилося наше село, бiгла гучна рiка. Шумна i прудка, гонила розпiнена почерез велике неповоротке камiння. Рiка та окружляє гору Чабаницю, неначеб хотiла її обiймити. Немов i до тiєї-то рiки сходили з самого верху Чабаницi смереки густими рядками, однi по других. Низько в долинi, вже над самою рiкою, опинилися вони.
Стояли тут з розширеними зеленими крилами та шпилями, зверненими догори, i шумiли… Не як в долинi здичiла рiка, голосним плескотом, гамором i гуком, але вiдмiнно i на свiй окремий лад.
Спокiйно i тужливо, хвилюючись i крилато, заколисувало щось у воздусi до сну, заливаючись притiм смутком. Рiвно i обережно, тут тихо, там шепотом, а все в один голос, все шум i шум…
Тужливо рослося деревинi по верхах.
Куди б i не глянули, все одне i те саме. Все море зеленi, все одностайна колисанка, все на одно змiнюється.
На он тiй горi пнулися смереки густими рядами завзято здолини вгору.
З тiєї знов збiгали, розiпнувши рамена, з розмахом вниз.
I так-то повсюди.
Хоч лiтом, хоч зимою, хоч погодою, хоч зливами, а все одностайнiсть. Все одна пiсня, однаковий її ритм. Однакова заколисуванка, однаковий шум.
Недалеко рiки, злучаючись своїм городом з горою Чабаницею, стояла з обiйстям i млином своїм хата далеко i широко знаної багачки, вдови Iванихи Дубихи.
Шумiла рiка, гудiв млин, шумiли сосни, а все враз; хоч внiч, хоч вдень - вони держались враз.
Зеленiли смереки, ослонюючи i окидуючи густою тiнню хату славної багачки, побожної i строгої господинi Iванихи Дубихи.
В городi її пишалися цвiти, вiдколи вона лише вiддалася.
Пишалися в неї до пiзньої осенi, бо в тiм вона вже за дiвочих лiт кохалася. А повдовiвши та оставшись лиш з одною дитиною, зжилася з ними до того, що її город, хоча i коло хати не дуже вже великий, був би їй без цвiтiв видався гiрше пустинi.
Найкраще, що пишалося в нiм, се були великi червонi зимуючi в землi маки, яких в цiлiм селi нiхто, окрiм неї, не мав.
***
В оцiм-то селi, замкненiм горами, перебували одного разу, на превелике зчудування мешканцiв, кiлька день цигани. Не поодиноко, якби хто, може, думав, а цiлою громадою, що прибула нараз кiлькома возами. Переїздячи багато мiст i сiл, вертаючи в Угорщину, розложилися вони на кiлька день з своїми шатрами саме тут, недалеко угорської границi, в сусiдствi гори Чабаницi, трохи в вiддаленнi вiд самого села.
Мешканцi, хоч i не полохливi з вдачi, затривожилися чимало тими чорними непрошеними гiстьми. Здавна оповiдано про них речi, якi не викликали прихильностi до них. Вже сама легенда, що в'язалася з ними, хоч i не всiм знана, буцiмто їх предки не прийняли на вiдпочинок Марiї, що втiкала з божим дитятком i Йосифом, чинила з них якихось ворогiв. До того було всiм звiсно, що цигани мали в рiзних мiсцях гiр свої тайнi криївки i сховки, звiдки нападали ночами на подорожнiх, ограбовували та вбивали їх, збагачуючись так рiзним добром. Потiм так само загадочно, скоро i потайно, як з'являлись, зникали. Куди, як i що, - нiхто докладно не знав. Прибувши, запалювали ночами для повiдомлення громади про свою присутнiсть великi огнi. Вiдтак по днинi розлазилися селами поодиноко. Тут - по милостиню, там - розпитуючи, чи нема кiтлiв до поправки, там - збираючи по горах чудотворне зiлля, там - ворожачи, там - виграваючи на скрипцi або цимбалах за кусень хлiба або яку стару одежину… там - як сказано - нападали на подорожнiх, а все з якимось поспiхом, все мов в перелетi.
З'являючись сим разом тут, в оцiм селi пiд горою Чабаницею, просили про дозвiл задержатися з тиждень. Сього їм вiдмовлено, скорочуючи побут наполовину. В тих кiлькох днях скоїлася межи ними пригода, що не забулася так скоро. Прибуло п'ять возiв, прикритих закуреним лахмiттям, будою, з яких визирали вiдстрашаюче чорнi, пелехатi голови старих i молодих циганок та дiтей.
Обiч i позад возiв, запряжених кiньми i вiслюками, iшли цигани-чоловiки, роззираючися блискучим чорним оком цiкаво округ себе.
Як сказано, розложили свої шатра недалеко села й рiки пiд горою Чабаницею, а зараз з самого вечора розклали великий огонь.
Третьої днини по їх приїздi знявся в однiм з шатрiв гамiр, що не втихомирявся два днi. Якраз третьої ночi по їх приїздi привела молода Мавра, жiнка теперiшнього провiдника циганiв на iм'я Раду, на свiт сина. Батько, побачивши, що дитина напрочуд бiла вдалася, накинувся на нещасливу матiр з лайкою, погрозою i бiйкою за зраду. Стара мати нещасної, задля свого вiку вiдповiдно до звичаю найбiльше шанована мiж циганами, хоронила її диким криком i лайкою, кидаючись вихром мiж нею та Раду, коли тим часом цигани-чоловiки ставали чи не всi по сторонi зрадженого мужа-старшини: обезчестила цiлу громаду чистої циганської кровi вже першим сином, бодай би до рання не дочекала - гомонiли i проклинали водно за роз'яреним батьком i проводирем, що кипiв з обиди i жажди за помстою, погрожуючи заєдно п'ястуком мiж циганами, котрi, зiбравшись коло шатра проступницi, повторяли, мов з одних уст, слова свойого старшини: "Вже першим сином!.."
- Вiдки взяла
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В неділю рано зілля копала, Ольга Кобилянська», після закриття браузера.