read-books.club » Класика » Українські казки 1, Народна творчість 📚 - Українською

Читати книгу - "Українські казки 1, Народна творчість"

154
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Українські казки 1" автора Народна творчість. Жанр книги: Класика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Українські казки 1, Народна творчість» була написана автором - Народна творчість, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Класика".
Поділитися книгою "Українські казки 1, Народна творчість" в соціальних мережах: 

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 3 4 5 6 7 8 9
Перейти на сторінку:





Казки про тварин





РУКАВИЧКА



Ішов дід лісом, а за ним бігла собачка, та й загубив дід рукавичку.


От біжить мишка, улізла в ту рукавичку та й каже:


- Тут я буду жити!


Коли це жабка плигає та й питає:


- А хто, хто в цій рукавичці?


- Мишка-шкряботушка. А ти хто?


- Жабка-скрекотушка. Пусти й мене?


- Іди!


От уже їх двоє. Коли біжить зайчик, прибіг до рука­вички та й питає:


- А хто, хто в цій рукавичці?


- Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка. А ти хто?


- А я зайчик-побігайчик. Пустіть і мене!


- Іди!


От уже їх троє. Коли це біжить лисичка та до рукавички:


- А хто, хто в цій рукавичці?


- Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка та зайчик-побігайчик. А ти хто?


- А я лисичка-сестричка. Пустіть і мене!


- Та йди!


Ото вже їх четверо сидить. Аж суне вовчик та й собі до рукавички, питається:


- А хто, хто в цій рукавичці?


- Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик та лисичка-сестричка. А ти хто?


- Та я вовчик-братик. Пустіть і мене!


- Та вже йди!


Уліз і той,- уже їх п’ятеро. Де не взявся,- біжить кабан:


- Хро-хро-хро! А хто, хто в цій рукавичці?


- Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка та вовчик-братик. А ти хто?


- Хро-хро-хро! А я кабан-іклан. Пустіть і мене!


- Оце лихо! Хто не набреде, та все в рукавичку! Куди ж ти тут улізеш?


- Та вже влізу,- пустіть!


- Та що вже з тобою робити,- йди!


Уліз і той. Уже їх шестеро, уже так їм тісно, що й нікуди. Коли це тріщать кущі, вилазить ведмідь та й собі до рукавички, реве й питається:


- А хто, хто в цій рукавичці?


- Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка, вовчик-братик та кабан-іклан. А ти хто?


- Гу-гу-гу! Як вас багато! А я ведмідь-набрід. Пу­стіть і мене!


- Куди ми тебе пустимо, коли й так тісно?


- Та якось будемо.


- Та вже йди, тільки скраєчку!


Уліз і ведмідь - семеро стало. Та так вже тісно, що рукавичка ось-ось розірветься.


Коли це дід оглядівся, - нема рукавички. Він тоді на­зад - шукати її, а собачка попереду побігла. Бігла, біг­ла, бачить - лежить рукавичка і ворушиться. Собачка тоді: "Гав-гав-гав!»


Вони як злякаються, як вирвуться з рукавички,- так усі й порозбігалися лісом.


Прийшов дід та й забрав рукавичку.






КОЛОБОК



Жили собі дід та баба, та такі убогі, що нічого в них нема. От раз дожились вже до того, що не стало у них і хліба - й їсти нічого. Дід і каже:


- Бабусю! Піди у хижку, назмітай у засіці борошен­ця та спечи мені колобок.


От баба так і зробила: витопила в печі, замісила яйцями борошно, що назмітала, спекла колобок і по­клала на вікні, щоб простиг. А він з вікна - та на призьбу, а з призьби - та на землю, та й побіг до­рогою.


Біжить та й біжить, а назустріч йому зайчик.


- Колобок,- каже,- колобок, я тебе з’їм!


А він каже:


- Не їж мене, зайчику-побігайчику, я тобі пісні за­співаю.


- Ану, якої?





- Я по коробу метений,


На яйцях спечений,-


Як од баби та од діда втік,


Так і од тебе втечу!





Та й побіг. Біжить та й біжить,- зустрічає його вовк.


- Колобок, колобок, я тебе з’їм!


- Не їж мене, вовчику-братику, я тобі пісні заспіваю.


- Ану, якої?





- Я по коробу метений,


На яйцях спечений,-


Як од баби та од діда втік,


Так і од тебе втечу!





Та й побіг. Знову біжить та й біжить,- зустрічає його ведмідь.


- Колобок, колобок, я тебе з’їм!


- Не їж мене, ведмедику-братику, я тобі пісні за­співаю.


- Ану!





- Я по коробу метений.


На яйцях спечений,-


Як од баби та од діда втік,


Так і од тебе втечу!





Та й маху! Біжить та й біжить, зустрічається з ли­сичкою.


- Колобок, колобок, я тебе з’їм!


- Не їж мене, лисичко-сестричко, я тобі пісні за­співаю.


- Ану, якої?





- Я по коробу метений,


На яйцях спечений,-


Як од баби та од діда втік»


Так і од тебе втечу!





- Ану-ну, ще заспівай! Сідай у мене на язиці, щоб мені чутніше було.


От він і сів та й давай співати:





- Я по коробу метений,


На яйцях спечений...





А лисичка його - гам! Та й проковтнула.






ЦАП ТА БАРАН



Був собі чоловік та жінка, мали вони цапа й барана. І були ті цап та баран великі приятелі - куди цап, туди й баран: цап на город на капусту - і баран туди, цап у сад - і баран за ним.


- Ох, жінко,- каже чоловік,- проженімо ми цього барана й цапа, а то за ними ні сад, ні город не вдержиться.


- А забирайтесь, цапе й баране, собі абикуди, щоб вас не було у мене в дворі!


Скоро цап та баран теє зачули, зараз із двору майнули. Пошили собі торбу та й пішли.


Ідуть та ідуть. А посеред поля лежить вовча голова. От баран дужий, та не сміливий, а цап сміливий, та не дужий:


- Бери, баране, голову, бо ти дужий!


- Ох, бери ти, цапе, бо ти сміливий!


Узяли вдвох і вкинули в торбу.


Ідуть та ідуть, коли бачать - у полі горить вогонь.


- Ходімо туди, там переночуємо, щоб нас вовки не з'їли! Приходять туди, аж то три вовки кашу варять. Нічого робити. Вітаються:


- А здорові, молодці!


- Здорові! Здорові!..- зраділи вовки,- Ще каша не кипить - м'ясо буде з вас.


Тут цап злякавсь, а баран давно вже злякався. Цап надумавсь:


- А подай лишень, баране, оту вовчу голову!


Баран і несе.


- Та не цю, а подай більшу, - каже цап.


Баран знову цупить ту саму.


- Та подай ще більшу!


Тут уже вовки злякались; стали думати-гадати, як звідси втікати. «Бо це,- кажуть,- такі молодці, що з ними й голови збудешся,- бач, одну по одній вовчі голови тягають!» Один вовк і починає:


- Славна, братці, компанія, і каша гарно кипить, та нічим долить,- піду я по воду.


Як пішов вовк по воду: «Хай вам абищо, з вашою компанією!» А другий став його дожидати, думати-гадати, як би й собі відтіля втікати:


- Е, вражий син: пішов та й сидить, нічим каші долить; ось візьму я ломаку та прижену його, як собаку!


Як побіг, так і не вернувся. А третій сидів-сидів:


- Ось піду лишень я, так я їх прижену!


Як побіг, так і той рад, що втік. То тоді цап і

1 2 3 4 5 6 7 8 9
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українські казки 1, Народна творчість», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Українські казки 1, Народна творчість"