read-books.club » Класика » Цар Соловей, Руданський 📚 - Українською

Читати книгу - "Цар Соловей, Руданський"

99
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Цар Соловей" автора Руданський. Жанр книги: Класика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Цар Соловей, Руданський» була написана автором - Руданський, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Класика".
Поділитися книгою "Цар Соловей, Руданський" в соціальних мережах: 

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 11
Перейти на сторінку:






Був собі журавель куций,


Хвіст закарлючив,


Наносив сінця


Повні ясельця.


Червона шапочка,


Красная казочка.


Чи казати, чи ні?


Приказка



(Казка)






ЧАСТЬ ПЕРША



I





За горами, за морями


Єсть велике царство:


Могучого Соловея


Сильне государство.




І в тім царстві круту гору


Річка підмиває;


Над горою Соловея


Пишний палац сяє.




Стіль - шкляная, в діамантах,


Стіни - криштальові,


Скрізь підлога золотая,


Двері - брильянтові.




У палаці на високім


Золотім помості


Стоїть престол Соловея


З слонової кості.




І на нім лежить держава,


Скіпетр і корона,


І шайки правдиві висять


На вагах закона.




І брилює царський палац,


Грає, як зірниця,


А навколо розвинулась


Пишная столиця.




І столиця вся обмита


Крепкими мурами,


І ті мури замикають


Дві залізних брами.




І від мідної дороги


З брами, як віднога,


Йде до самого палацу


Срібная дорога.




І землі ж мав Соловей-цар -


Боже, твоя воле!


На полудень степ тягнувся,


На опівніч - поле.




І як степ той, так і поле


Упирали в море;


На заході цілу землю


Розділяли гори.




І на північ від тих горів


Землю пущі вкрили,


На полудень росла травка


І джерела били.




І щасливо царював він:


Ворогів не було;


На заході було тихо,


Ніби сном заснуло;




З опівночі і з полудня


Брилювало море,


Да й з восходу йому було


Не велике горе.




Хоч Канчук, царевич сильний,


По степу шатався,


Но і той із Соловейком


Воювать боявся.





II





Була в царя Соловея


Красная столиця,


Но ще краща в него була


Молода цариця.




І любились цар-цариця,


Нігде правди діти;


І на радість і потіху


Дав їм господь діти.




Мали вони за три роки


Три хороших сина.


І першая із них була


Добрая дитина.




Така тиха, така мила!


Лиш на попі стала.


Вже від рання до смеркання


Поля не кидала.




Все на полі, все на паші


З чередою ходить


І всі думи свого серця


Співами виводить.




І найбільше з него втіхи


Цар з царицей мали


І царевича малого


Пастушком назвали.




Середущий не так добрий,


Як проворний вдався


І ніколи, як і перший,


Дому не тримався,




Вигнув дужку з обичайки,


Зав'язав струною,


Зробив стрілку з очерету,


Засмолив смолою.




І бувало тілько встане,


З рання до смеркання


Скрізь ганяє і стріляє,


Робить полювання.




І із него цар-цариця


Свою втіху мали


І царевича малого


Всі мисливим звали,




Третій син їх був причепа,


Так і називався.


Чи від того, що він льоху


Нігди не кидався,




Чи від того, що до бочки


Коли прип'ялиться,


То бувало тягне-тягне,


Поки не звалиться;




Чи від того, що бувало


П'яним хилитався


І, щоб тілько не упасти,


Він за все чіплявся.




Так і жили й виростали


Царськії синочки;


Іден в полі, другий в лісі,


Третій коло бочки.





III





Ще цариця чує силу,


Ще й надію має,


Но Соловей занедужав,


Смерті виглядає.




Виглядає свої смерті


На гладкій підлозі,


Збілів волос його чорний,


Ніби на морозі.




І ослабли сухі руки,


Холодіють ноги,


І не може він підняти


Голови з підлоги.




Гаснуть очі, як ті зорі,


І життя згасає;


І жахнувся Соловей-цар


І дітей скликає.




І царевичі зійшлися,


Коло него стали,


Коло него разом стали,


Гірко заридали.




«Діти мої! - батько каже.


Нічого ридати!


І цареві, хоть і цар він,


Треба ж умирати.




Як умру я... Діти-діти...


Станьте, не ридайте!..


Як умру я, моє тіло


В степу поховайте.




І по колії три ночі


Ходіть вартувати:


Там я буду свою землю


Дітям роздавати».




І насилу Соловей-цар


Руку підіймає;


Сини плачуть і ридають,


Він благословляє.




І царевичі склонились,


На коліна стали


І останній раз живого


Батька цілували.




Незабаром по умершім


Діти голосили;


Незабаром мертве тіло


В степу хоронили.




Хоронили й поховали,


Богу помолились,


Повернулись до палацу,


Сіли, зажурились.




Стали вагу розважати,


Думоньку гадати,


Як-то каждому прийдеться


Нічку вартувати.





IV





Нічка тиха. Зорі світять,


В небі місяць грає.


Степ туманом обгорнувся


І сном засипає.




Не шумить сухий чорнобиль,


Коник не стрекоче,


Перепілка не співає,


І вуж не сикоче.




І дрімає степ широкий,


І кругом біліє,


Тілько свіжая могила


На степу чорніє.




І в могилі Соловей-цар


Сном опочиває.


Над могилою царевич


Варту відбуває.




Відбуває самий старший,


Батька виглядає


І сумнії свої думи,


І співи співає.




Вдруг по степу загуділо,


Затряслась могила,


І царевич ізжахнувся:


Північ наступила.




І дух царя Соловея


Став наверх могили.


Як діамант, його шати


Пишнії світили.




І на вінку на смертельнім


Квітки виростали,


Виростали, розпукали,


Чоло обвивали.




І говорить він до сина:


«Сину ти мій милий!»


Іди, сину, ти на захід,


Вліво від могили.




Там ти будеш між горами


Свою землю мати.


Там ти будеш сам по собі


Царем царювати.




А за теє, що вартуєш


Ти могилу сюю,


Я сопілку золотую


Тобі подарую.




І як сумно в ню заграєш,


Усе засумує;


А як весело заграєш,


Усе затанцює».




Дух іздимів, і на землю


Ще роса не слала,


Як сопілка на могилі


Золота лежала.




І узяв її царевич,


З браттями простився


Та й на рідну сторононьку


Жити віддалився.





V





В другу нічку середущий


Варту відбуває


І стрілою на могилу


Землю підгортає.




І опівніч наступила,


Степ заколисався,


І дух царя Соловея


Сину показався.




І говорить він до сина:


«Сину ти мій милий,


Іди, сипу, ти на захід,


Вправо від могили.




Там з лісами і звірами


Будеш землю мати,


Там ти будеш царювати,


Звірів полювати.




А за теє, що вартуєш,


Ти могилу сюю,


На потіху тобі, сину,


Коня подарую.




І як схочеш полювати


В добрую годину,


Через вуха лиш коневі


Перелізеш, сину».




Дух іздимів. Іще в небо


Зорі не уплили,


А вже коник вороненький


Стояв край могили.




І повів коня царевич,


З братом розпростився


І на рідну сторононьку


Жити віддалився.




В третю нічку наймолодший


Варту відбуває


І десятую бутельку


З горя випиває.




І

1 2 ... 11
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Цар Соловей, Руданський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Цар Соловей, Руданський"