read-books.club » Класика » Сад божественних пісень, Григорій Сковорода 📚 - Українською

Читати книгу - "Сад божественних пісень, Григорій Сковорода"

121
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Сад божественних пісень" автора Григорій Сковорода. Жанр книги: Класика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Сад божественних пісень, Григорій Сковорода» була написана автором - Григорій Сковорода, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Класика".
Поділитися книгою "Сад божественних пісень, Григорій Сковорода" в соціальних мережах: 

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 3
Перейти на сторінку:






ВСЯКОМУ МІСТУ - ЗВИЧАЙ І ПРАВА…





Всякому місту - зви­чай і пра­ва,


Всяка три­має свій ум го­ло­ва;


Всякому сер­цю - лю­бов і теп­ло,


Всякеє гор­ло свій смак віднай­шло.


Я ж у по­лоні нав'язли­вих дум:


Лише од­не не­по­коїть мій ум.




Панські Пет­ро для чинів тре кут­ки,


Федір-купець об­ду­ри­ти пруд­кий,


Той зво­дить дім свій на мод­ний манір,


Інший генд­лює, візьми пе­ревір!


Я ж у по­лоні нав'язли­вих дум:


Лише од­не не­по­коїть мій ум.




Той без­пе­рерв­но стя­гає по­ля,


Сей іно­зем­них за­во­дить те­лят.


Ті на ло­вецт­во го­ту­ють со­бак,


В сих дім, як ву­лик, гу­де від гу­ляк.


Я ж у по­лоні нав'язли­вих дум:


Лише од­не не­по­коїть мій ум.




Ладить юрис­та на смак свій пра­ва,


З дис­путів уч­ню тріщить го­ло­ва,


Тих не­по­коїть Ве­не­рин амур [1],


Всяхому го­ло­ву кру­тить свій дур.


В ме­не ж тур­бо­ти тільки одні,


Як з яс­ним ро­зу­мом вмер­ти мені.




Знаю, що смерть - як ко­са за­маш­на,


Навіть ца­ря не обійде во­на.


Байдуже смерті, му­жик то чи цар,-


Все по­же­ре, як со­ло­му по­жар.


Хто ж бо зне­ва­жить страш­ну її сталь?


Той, в ко­го совість, як чис­тий криш­таль…








В ГОРОД НЕ ПІДУ БАГАТИЙ - НА ПОЛЯХ Я БУДУ ЖИТЬ…





В го­род не піду ба­га­тий - на по­лях я бу­ду жить,


Вік свій бу­ду ко­ро­та­ти там, де ти­хо час біжить.


О дібро­во! О зе­ле­на! Моя матінко свя­та!


Тут ве­селість лиш для ме­не щи­ру ти­шу роз­гор­та.


Бо міста хо­ча й ви­сокі, в мо­ре роз­па­чу штовх­нуть,


А во­ро­та і ши­рокі у не­во­лю за­ве­дуть.


О дібро­во! О зе­ле­на! Моя матінко свя­та!


Тут ве­селість лиш для ме­не щи­ру ти­шу роз­гор­та.


Ні, не хо­чу їздить в мо­ре зад­ля зо­ло­тих одеж,


Бо во­ни хо­ва­ють го­ре, сум і страх, жу­ру без меж.


О дібро­во! О зе­ле­на! Моя матінко свя­та!


Тут ве­селість лиш для ме­не щи­ру ти­шу роз­гор­та.


Йти ги­дую з ба­ра­ба­ном за­вой­ову­вать міста,


Чи ля­ка­ти пиш­ним са­ном, щоб хи­ли­лась дрібно­та.


О дібро­во! О зе­ле­на! Моя матінко свя­та!


Тут ве­селість лиш для ме­не щи­ру ти­шу роз­гор­та.


Дух мій і на­ук не хо­че, окрім ро­зу­му сво­го,


Крім Хрис­та свя­тих про­ро­чень - раю чис­то­го мо­го


О дібро­во! О зе­ле­на! Моя матінко свя­та!


Тут ве­селість лиш для ме­не щи­ру ти­шу роз­гор­та.


І нічо­го не ба­жаю, окрім хліба та во­ди,


Вбогість я за дру­га маю - з нею ми дав­но сва­ти.


О дібро­во! О зе­ле­на! Моя матінко свя­та!


Тут ве­селість лиш для ме­не щи­ру ти­шу роз­гор­та.


Мій маєток пре­жа­да­ний - спокій, во­ленька свя­та.


Окрім вічності, для ме­не лиш до­ро­га ся свя­та.


О дібро­во! О зе­ле­на! Моя матінко свя­та!


Тут ве­селість лиш для ме­не щи­ру ти­шу роз­гор­та.


А ко­ли до всього то­го гріх збо­ро­ти до кінця,


То ска­жи тоді: яко­го ж тре­ба праг­ну­ти вінця?


О дібро­во! О зе­ле­на! Моя матінко свя­та!


Тут ве­селість лиш для ме­не щи­ру ти­шу роз­гор­та.


Здрастуй, лю­бий мій спо­кою! Ти навіки уже мій!


Добре бу­ти нам з то­бою: ти для ме­не, а я твій.


О, дібро­во! О сво­бо­до! Я в тобі по­чав мудріть.


І в тобі, моя при­ро­до, шлях свій хо­чу закінчить.








ГЕЙ, ПОЛЯ, ПОЛЯ ЗЕЛЕНІ…





Гей, по­ля, по­ля зе­лені,


Зелом-квітом оз­доб­лені!


Гей, до­ли­ни, і бал­ки,


І мо­ги­ли, й па­гор­ки!




Гей ви, вод по­то­ки чисті!


Береги річок тра­висті!


Гей же, ку­чері які у дібров сих і гайків!




Жайворонок над по­ля­ми,


Соловейко над са­да­ми,-


Той під хма­ра­ми дзве­нить, сей же на гіллі ля­щить.




А ко­ли зійшла ден­ни­ця,


То про­ки­ну­ла­ся пти­ця.


Музика зву­чить навк­руг, у повітрі шум і рух!




Тільки сон­це ви­зи­рає -


Вівчар вівці ви­га­няє,


На сопілоч­ку свою ко­тить трелі по гаю.




Пропадайте, ду­ми трудні


І міста ба­га­то­людні!


Я й на хлібові сухім жи­ти­му в раю такім.








ТО ЯКА Ж ТА СЛАВА НИНІ?…





То яка ж та сла­ва нині?


Глянь на бу­чу в сій го­дині!


Ізраїле! Гідри -звіра,


Чи ве­ли­ка в тобі міра,


Треба зро­зуміти.


Булава і скіпетр сяє,


Рано встав­ши,- сла­ва злая,


Серце спов­не­не три­во­ги,


Руки зв'язані і но­ги, Як ми­ну­ти сіті?


Нині п'яна ска­че во­ля,


Рано встав­ши - мар­на до­ля.


Ізраїле! То­го звіра


Де ве­дуть ме­та і міра?


Треба вже прозріти.


Шлють си­ре­ни з оке­ану


Пісню со­лод­ко-оман­ну,


Бідне сер­це, щоб се чу­ти,


Хоче на­завж­ди зас­ну­ти,


Не сяг­нув­ши зем­лю.


Плоть і світ! О прірво лю­та!


Все в тобі наскрізь от­ру­та,


Щелепами позіхаєш


і усе підряд ков­таєш.


Як ми­ну­ти сіті?


Ся пу­чи­на всіх ков­тає,


Ся ще­ле­па всіх з'їдає!


Ізраїле! Ки­та-звіра


Де ме­та, і глузд, і міра?


Плоть ту не на­си­тиш!


Розпусти свої вітри­ла,


Розуму ши­рокі кри­ла,


Пливучи по буйнім мо­рю,


Возведи зіниці вго­ру -


Шлях знай­деш прав­ди­вий.


Краще жи­ти у пус­тині,


Зачинившись у яс­кині,


По безвіддях вік про­бу­ти,


Знадних го­лосів не чу­ти.


Будь мені Іраклій тщи­вий


Будь Іона про­зор­ли­вий.


Голови всічи зміїні,


З ки­то­вої блю­во­ти­ни


Скочить дай на ке­фу








ВЖЕ ХМАРА ПРОЙШЛА. РАЙДУГА В НЕБІ ГРАЄ…





Вже хма­ра прой­шла. Рай­ду­га в небі грає.


Нудьга проп­лив­ла. Цілий світ лю­бо сяє.


І ве­се­ло сер­цю на сю чис­ту по­го­ду,


Коли світу зло­го сти­ха лю­тий по­дув.


Звабливий наш світ, та для ме­не - пу­чи­на,


Пітьма, хма­ри, лід, пов­на су­му го­ди­на.


Проте вже ве­сел­ка мені яс­но заг­ра­ла,


І щи­ра го­луб­ка мені мир зда­ру­ва­ла.


Печале, про­щай! Про­ща­вай, зла ут­ро­бо!


Вже кво­лості край, бо воск­рес я із гро­ба.


Давидова во­ле! Для ме­не ке­фа, зем­ля ти,


Веселка і світло, оли­ва, ве­рем'я й жит­тя ти.








БАЧАЧИ ЖИТТЯ ОСЬОГО ГОРЕ





Бачачи жит­тя осього го­ре,


Що ки­пить, не­мов Чер­во­не мо­ре,


Вихором на­пасті, ту­ги, бід,


Я розс­лаб­нув, і жах­нувсь, і зблід.


Горе су­щим у нім!


Припинив я, бідний, біг свій ско­ро


Щоб не впас­ти з фа­ра­оном в мо­ре.


Вже до прис­тані біжу я, мчу,


Плачем, кри­ка­ми кри­чу


І здіймаю ру­ки.


Боже! У вогні не дай згоріти!


В місті дай мені твоїм по­жи­ти -


Хай у свій не втяг­не слід


Блудний світ, сей тем­ний світ!


О ми­лості безд­на!








ГЕЙ ТИ, ПТАШКО ЖОВТОБОКО…





Гей ти, пташ­ко жов­то­бо­ко,


Не кла­ди гнізда ви­со­ко,


А кла­ди лиш на луж­ку,


На зе­ленім моріжку.


Яструб ген над го­ло­вою


Висить, хо­че ухо­пить,


Вашою жи­ве він кров'ю,

1 2 3
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сад божественних пісень, Григорій Сковорода», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сад божественних пісень, Григорій Сковорода"