read-books.club » Сучасна проза » Золотий Ра, Іван Іванович Білик 📚 - Українською

Читати книгу - "Золотий Ра, Іван Іванович Білик"

205
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Золотий Ра" автора Іван Іванович Білик. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Золотий Ра, Іван Іванович Білик» була написана автором - Іван Іванович Білик, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Сучасна проза".
Поділитися книгою "Золотий Ра, Іван Іванович Білик" в соціальних мережах: 

Вільний переказ «Історії» першого давньогрецького історика Геродота.

Найперші в світі царі й найперші невільники. Жерці, тирани та вожді, іменовані демагогами. Володарі Сонця Ра, Аполлон і Мітра. Насамони та їхня війна з Богом Вітрів. Собакоподібні мурахи, що стерегли золото пустелі. Казково багатий лідієць Крез і найщасливіша в світі людина. Кіфаред, якого врятував дельфін. Невірогідна історія Куруша: його вигодувала собака, а занапастила Томіріс. Життєпис молодого воя Зопіра, котрий щоб здобути Вавілон обкарнав собі ніс і вуха. Скіфський царевич Анахарсіс, визнаний Сьомим Мудрецем Світу, мілетянин Гістіей, спартанець Леонід, а також Геродот Галікарнаський, прозваний Батьком історії, який перший описав усі ці та багато інших подій.

Роман відзначено Національною премією ім. Тараса Шевченка (1991).

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 148
Перейти на сторінку:
Іван Білик

ЗОЛОТИЙ РА

Найперші в світі царі й найперші невільники.

Жерці, тирани та вожді, іменовані демагогами.

Володарі Сонця Ра, Аполлон і Мітра.

Насамони та їхня війна з Богом Вітрів.

Собакоподібні мурахи, що стерегли золото пустелі.

Казково багатий лідієць Крез і найщасливіша в світі людина.

Кіфаред, якого врятував дельфін.

Невірогідна історія Куруша: його вигодувала собака, а занапастила Томіріс.

Життєпис молодого воя Зопіра, котрий щоб здобути Вавілон обкарнав собі ніс і вуха.

Скіфський царевич Анахарсіс, визнаний Сьомим Мудрецем Світу,

мілетяин Гістіей, спартанець Леонід, а також Геродот Галікарнаський,

прозваний Батьком історії, який перший описав усі ці та багато інших подій.


СИН ЛІКА ГАЛІКАРНАСЬКОГО

Вперше я познайомився з ним дуже давно, ще хлопчиком, а коли за другим знайомством нагадав йому про це, він тільки розвів руками й покрутив головою — мовляв, нічого дивного в тому нема.

— Людина з віком дуже змінюється, — проказав він, мовби вибачаючись, і придивився до мене пильніше.

Однак таке побіжне знайомство анітрохи його не бентежить. Коли мій великий київський будинок огортає ніч, він заходить до моєї робочої кімнати й умощується в старому кріслі. Взимку і влітку на гостеві та сама пофарбована сепією хламида, перекинута полою через ліве плече, а розтоптані черевики взуті на босу ногу. Тільки в холод чи в нестерпну спеку він прикриває голову кюне — шкіряною шапкою. Давня звичка. Якось я сказав, що тепер не носять шапок із собачої шкіри, але він пустив мої слова повз вуха. Тільки згодом наче між іншим зауважив:

— У кожного часу свої закони й свої смаки. Коли він приходив і мовчки вмощувався в кріслі, мені завжди хотілося побажати йому доброго дня, бо ж не скажеш гостеві доброї ночі, а вечір уже давним-давно минув. Та згодом я звик до такої його манери. Кожен може поводитися так, як здається йому найприроднішим. Я теж мовчки клацав на машинці або писав від руки, намагаючись не дивитися на гостя. Це вже вивірений прийом.

Гість обережно зводиться й підходить до мого столу, з цікавістю стежачи за стрибучими важельками літер і нескінченною мережкою з-під кулькової ручки. Я немовби тільки тепер помічаю його — ефект безвідмовний! — і втішаюсь мимовільним збентеженням у його темнокарих очах, облямованих дрібними й більшими зморшками. Це одна з небагатьох моїх переваг. Я повільно проводжу долонею по пластмасових клавішах і озиваюся:

— Дуже зручна штука.

— Та вже ж...

Я розвиваю тему далі:

— Якби такі машинки були й у ваш час!

Але він уже порипує розтоптаними черевиками на своє місце й озивається з крісла:

— Софокл не мав трьох пальців на правій руці. Мені стає соромно за своє вихваляння сучасною технікою.

— Гомер взагалі був сліпий, — кажу я, вирішивши бути зовсім безжальним до себе. Ще й стукаю себе пальцем по голові: — Ось що найважливіше!

Але він усміхається й прикладає руку між грудьми й животом:

— Це важливіше.

Мені кортить сказати, що в нього застарілі знання, бо людина мислить не діафрагмою й не серцем, як ото вважали в давнину, а мозком. Але я мовчу. Ще зовсім не доведено суто механічну роль серця, та й гість мій навряд чи мав на гадці саме це. І все-таки якась мстива думочка не дає мені заспокоїтись. Я б зараз ляпнув нею об стіл, тільки роль гостинного господаря втримує мене від цього кроку. А ще бентежить незручна звичка стародавніх еллінів звертатись один до одного на «ти». Я колись був звернувся до нього на «ви» — й одержав нагінку. Він сказав тоді:

— То чисте варварство — вдавати, ніби розмовляєш з двома людьми, коли перед тобою одна-єдина людина. Мені розповідав про це твій співвітчизник Темн. «Двоїться в очах» лиш у кельтів та скіфів. То лукавство і взагалі казна-що.

Я міг би заперечити, що його теж не обминув цей гріх, принаймні в «Історії» скільки завгодно доказів. Але він, певно, здогадавсь про мої думки, бо раптом хитро завсміхався:

— Лукавіших од нас, еллінів, світ не знав, але та лукавість була наслідком нашої слабості. Зате коли ми розмовляли з однією людиною, то називали її на «ти».

— Як же я мушу звертатися до Батька історії? Те «Батько історії» його втішило, й він уже спокійно проказав:

— Називай мене просто Геродотом.

Тепер уже я закидаю йому:

— Ти до нас несправедливий, ми теж дечого досягли, хоча ти й називаєш нас усіх варварами. Згоден чи ні?

— Та згоден, згоден! — сміється Геродот. — Мені подобається цей трон з м'якими підлокітниками й спинкою. Ми колись не робили таких.

Він і тут не сказав «не вміли», а «не робили». Я знову намагаюся заперечити йому:

— Високість людини полягає не в тому, щоб зневажати все чуже.

— Це ти спеціально для мене вигадав?

— Це слова Горького, — відповідаю я.

— Не чув про такого. Я зроду важко запам'ятовую варварські імена.

— Це видно на кожній сторінці твоєї «Історії». Його вдруге майже втішили мої слова — він зовсім не сприйняв їх за дрібну помсту з мого боку.

— Свою «Історію» я писав для читання на Олімпійських іграх. Що смішніше й безглуздіше звучали варварські імена, то дужче реготав демос у театрі. А коли демос розбирала нудьга, він вив і ляскав у долоні. Я мусив

1 2 ... 148
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Золотий Ра, Іван Іванович Білик», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Золотий Ра, Іван Іванович Білик"