read-books.club » Інше » Будні попелястих, Василий Дмитриевич Кожелянко 📚 - Українською

Читати книгу - "Будні попелястих, Василий Дмитриевич Кожелянко"

130
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Будні попелястих" автора Василий Дмитриевич Кожелянко. Жанр книги: Інше. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Будні попелястих, Василий Дмитриевич Кожелянко» була написана автором - Василий Дмитриевич Кожелянко, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Інше".
Поділитися книгою "Будні попелястих, Василий Дмитриевич Кожелянко" в соціальних мережах: 


Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 3
Перейти на сторінку:

Будні попелястих


Василий Дмитриевич Кожелянко




Василь Кожелянко
Будні попелястих


Дуже хотілося печеного м'яса і — вмерти. Тако взяти добрий шмат молодої телятини, порізати невеликими шматками і смажити в пательні на свинському смальці з сіллю, перцем і великою кількістю цибулі. Смажити довго, з обох боків. А потім взяти свіжого хліба — того, що у 70-х роках минулого століття називався "хлібом по шістнадцять", взяти червоного вина… Але це ти вже, братчику, загнув. Винця забаглося? Зафантазувався! Ти не президент, не ґенерал-полковник, не олігарх, ти середньої руки чиновник обласного рівня, ось і пий горілку із синтетичного спирту, якщо хочеш, а ні — то водогінну воду з присмаком зелених п'ятаків…


А вмерти хотілося тому, що годину тому він навіки-навіки розлучився і розпрощався зі своєю коханою Анною, з якою останніми роками вони майже злилися в одне ціле.


Спочатку все було дуже смішно. Лазню, біля якої знаходилось конспіративне місце їх побачень, розбомбила китайська ракета, і у повітрі літало багато кіптяви й попелу, змішаного до того ж з яблуневим цвітом. Він був у попелястого кольору камуфляжі, а вона у цім новомоднім вбранні, під яким просвічується геть усе голе тіло, а найперше — груди. Вважалось, що цей костюм не прозорий, а сіро-голубих барв. А потім:


— Маркіяне, я заміж виходжу.


— Ти привезла мені з Києва свіжу "Євразійську правду"? — перебив він її першим-ліпшим, що прийшло до голови.


Попелом замилувався, а таких руїн не хочеш?


— Анно, зараз знову бомбитимуть, ходімо в сховище.


Третя світова війна набрала затяжного мляво-плинного характеру, а Україну, яка оголосила про нейтралітет, бомбили знічев'я усі, хто чи помилково, чи навмисне залітав у її повітряний простір — натовці і росіяни, араби й ізраїльтяни, американці і китайці… В бомбосховищі було малолюдно — хто тепер буде бігти в це величезне підземелля, якщо треба в черзі за хлібом стояти. Тому Маркіян з Анною знайшли собі затишний куточок і спочатку добре націлувались і наобіймались, а вже потім він через силу спитав її:


— Хто він?


— На фестивалі польської культури у Львові багато гостей з Польщі було…


— Так, так, — сухим ротом прошелестів Маркіян.


— І ось там один гарний хлопець запропонував мені вийти за нього заміж. І знаєш, Марку, чому я йому не відмовила?


— Та вже здогадуюсь, — холодно і жорстоко, як йому здалося, відповів він. Але це йому лише так здалось, насправді він пробелькотів ці слова жалюгідним, кволим голоском, бо саме у цей момент хтось невидимий сильно ударив Маркіяна в голову — зсередини. Світ зробився немилим.


У бомбосховище вбіг поношений чоловічок з гірляндою алюмінієвих значків на зім'ятій вилозі завеликого двобортного піджака.


— Товаріщі! — радісно заверещав він. — Только что натовскіє аґрєсори разбомбілі послєдній мост чєрєз Прут! Позор натовскім захватчікам, товаріщі, позор амєріканскому імперіалізму, товаріщі!..


Через кілька хвилин сходами статечно спустився молодий чоловік з сивими звислими вусами. Він старанно розправив свою вишиванку і гірко залементував:


— Панове, сталось те, що я й передбачав: кляті кацапи зі своїх реактивних "кукурудзників" скинули бомбу на міську ратушу. Давно їм очі муляв наш рідний синьо-жовтий прапор над міськрадою. Чи не про це я казав учора ввечері на проводі?.. Ганьба московським шовіністам, панове, — стомлено викрикнув чоловік і сів на лавку.


Маркіян з Анною прощались — назавжди, як вважав він, і на кілька місяців, як стверджувала вона:


— Я буду приїжджати, Марку, часто, все буде, як дотепер, лише ми будемо вже в рівних умовах: родина в тебе, родина в мене…


Тому й так романтично йшов Маркіян гулкими тунелями, що з'єднували бомбосховища у велику підземну мережу. Він дуже страждав, але не міг зрозуміти, що йому більше дошкуляло — любов чи голод?


З'явилась музика. Вона линула цими порожніми переходами ще невідомо звідки, і був це акордеон. Маркіян звернув за ріг і посередині довгого порожнього тунелю під стіною побачив музиканта. Це був середніх літ чоловік, без сумніву — професіонал, та, що важливо, не розтерзаний до кінця життям. Музика заповнила увесь вільний простір, у Маркіяна почало сивіти волосся. Без сумніву, це був перебор. Про такі дрібниці, як сльози в очах, навіть смішно було думати. Тому Маркіян, аби раптово так не зблудити з розуму, почав згадувати, де він чув цю мелодію. Так, це — ретро. Мелодія, популярна десь у 90-х роках минулого тисячоліття, він ще пам'ятає, що вона звучала у якомусь ґоллівудському фільмі, щось там у Парижі, так, герой Гаррісона Форда розшукує викрадену дружину, стрілянина, гонитви на автомобілях за копією статуї Свободи, зворушливий трагічний фінал і — ця мелодія.


Потім він побачив себе збоку. Він іде підземним переходом, як у небанальному кіно, в руках несе чорну валізку, його попелястий камуфляж виблискує сріблом, і він пронизує собою фізичну присутність цієї мелодії…


А восени в Україні стались великі зміни.


Добита бомбардуваннями і енерґетичною кризою економіка зробила свою справу, і на одночасних — президентських і парламентських — виборах майже стовідсоткову перемогу здобув блок ліво-екстремістських партій під довгою назвою "Проґрес і законність. Демократичний єдиний центр" та його кандидат у президенти Климентій Молотчук. Завадити перемозі цього блоку не змогло навіть те, що його опоненти з числа діючої влади та кволого правого фланґу скрізь писали його назву винятково у формі абревіатури.


Нова

1 2 3
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Будні попелястих, Василий Дмитриевич Кожелянко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Будні попелястих, Василий Дмитриевич Кожелянко"