Читати книгу - "Україна в старовину"
- Жанр: Шкільні підручники
- Автор: Олександр Олесь
Олександр Олесь завжди вмів писати про звитяжність українських воїнів та про історію. Читати онлайн вірш «Україна в старовину» Олександра Олеся українською мовою можна у нашій віртуальній бібліотеці.
Ця поема написана в жанрі історичного та патріотичного тексту. Як завжди, автор красиво описує Україну та її минуле і саме у часи Київської Русі ставалися найбільш трагічні для нашої землі події.
По сюжету є багато ворогів, але і багато друзів, які потрапляють у різні пригоди. Але основне завдання для кожного – це захист рідної землі. Письменник у поетичній формі розповідає про те, яким було минуле українських предків. У своєму тексті Олесь розказує про давні українські землі часів Київської русі, а також про відносини з сусідами.
Крім того, ми можемо дізнатися про конфлікти, які сталися у ті нелегкі часи. Поряд з цим країна зображена як красива, могутня та сильна держава.
Олександр Олесь розказує про героїчне минуле своєї країни, а як саме і про що ще розповідає письменник ви зможете дізнатися, якщо приймете рішення скачати вірш «Україна в старовину» Олександра Олеся у нашій віртуальній бібліотеці безкоштовно, без реєстрації та sms (смс) у форматах: fb2 (фб2), txt (тхт), rtf (ртф), epub (єпаб).
“Україна в старовину” Олександа Олеся.
Приємного читання!
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Споконвічний ліс росте,
Не проб'ється навіть сонце
Крізь гілля його густе.
Велетенські граби, вільхи,
Сосни, явори, дуби
Раз в століття полягають
Після віку боротьби.
Де родились, там вмирають,
Обертаються у тлінь,
На могилах виростає
Ряд наступних поколінь.
По лісах шумлять потоки,
Смарагдові від трави,
Розпливаючись то в багна,
То в озера, то в стави.
По річках, озерах, багнах
Вічний галас, вічний спів,
Крик гусей, качок і чапель,
Зойк чайок і журавлів.
Лебедині білі зграї
В небі хмарами летять,
Навкруги орлині крила
Гучно, хижо лопотять.
Над струмком спинився олень,
Прислухається, тремтить,
Десь почув непевний шелест
І зникає через мить.
То ведмідь ішов напитись,
Остудитися в воді,
То збирають під дубами
Чорні вепри жолуді.
По лісах блукали кози,
Тури, олені, вовки,
Кабани, ведмеді, лосі,
Рисі, зубри, борсуки.
Не стихав до ночі галас,
Дикий рев і ніжний спів…
Все кругом жило, змагалось,
Ліс дивився і шумів.
По лісах дрімучих, темних,
З луком пращур наш ішов,
З рисем, лосем і ведмедем
Він боровся і боров.
Здобував він теплі хутра,
М'ясо, шкуру на свій дах,
Часом сам роздертий падав
З серцем звіря у руках…
А на півдні за лісами
Колихалось море трав:
То над степом буйний вітер
На шовкових струнах грав.
Степ широкий, степ безмежний,
Де початок, де твій край?!
Коли сам стрибог не знає —
У Дажбога поспитай.
В день ясний горіло сонце,
Нерухомо вітер спав,
Нерухомо в мертвій тиші
Степ незайманий стояв.
В бурю він шумів, як море,
І ховався в сизій млі,
Полохливо буйні трави
Припадали до землі.
А зимою умирав він,
Спав під килимом снігів…
Тихо, пусто… Тільки чути
Десь сумне виття вовків.
Та часами прогуркочуть
Диких коней табуни;
Наче вихори, здіймають
Білу куряву вони.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
На лісах дрімучих, темних,
На незайманих степах
Спочивала Україна
В золотих, дитячих снах.
***
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Україна в старовину», після закриття браузера.
