Читати книгу - "Ніч на Івана Купала"

Маркіяна і Яніна жили в сусідніх квартирах і дружили змалку. Саме у них виникла ідея, яка спонукала приєднатися до них згодом ще Анну, Ляну і Маркіяна. Збиралися переважно у Маркіяни, батьки якої не заперечували і навіть робили вигляд, ніби не помічали, якщо з домашнього бару раптом зникала пляшка саморобного кавового лікеру. Тоді у моді були солодкі спиртові суміші, які чомусь називали не наливками, а лікерами. Перевагу віддавали саморобним – кавовим, яєчним та вишневим, але фабричні не поступалися їм за тягучістю і нудотно-гіркуватим осадом, який вони залишали після себе на язиці і перебити який вдавалося, лише з’ївши кілька шматочків цитрини без цукру.

Маркіян приєднався до них через Анну, яка йому подобалася. Анна досить стримано реагувала на знаки уваги від Маркіяна, чого не могла ні зрозуміти, ані тим більше пробачити їй заанґажована частина однокурсниць. Ходила якась непевна чутка, нібито в Анни наречений у Канаді, і ще більш непевна плітка про її нібито роман чи то з викладачем, чи то з чоловіком викладачки їхнього факультету. Імена і прізвища у цих чутках не називалися, що дивувало, зважаючи на вкрай обмежене коло підозрюваних, адже викладачів у них на факультеті було ще менше, ніж студентів, а студентів було троє. Це продовжувало загальноуніверситетську традицію кількісного переважання femininumнад masculinum у певних сферах зайнятості, як висловилася б їхня викладачка античної літератури, яка вважала, що деякі вислови звучать природньо виключно латиною і перекладати їх будь-якими іншими мовами просто вульгарно.

Чоловіків тримали переважно для керівних посад, але навіть гарантований кар’єрний ріст не дуже сприяв маскулінізації малоперспективного поза межами університету і погано оплачуваного фаху. У цьому був певний fatum, як назвала б це викладачка античної і відіслала б бажаючих поглиблено вивчити питання до спеціальних праць із питань традиційного розподілу ролей у фалоцентричному суспільстві.

Анна була переможницею юнацького конкурсу краси «Подоляночка» району, звідки приїхала вчитися до універу, а також багаторазовою переможницею районних олімпіад із фізики, хімії, образотворчого мистецтва та гімнастики. Носила довгу темно-русяву косу з уплетеними в неї стрічками пастельних кольорів і була солісткою університетського хору.

Маркіян, який відійшов від свого гіпівського і російськомовного минулого, залишивши на пам’ять лише гітару, розтріпане волосся до плечей і косичку на підборідді, був майже віртуозом акустичної гітари, гарно рухався і мав м’який еротичний тембр голосу, який багато хто називав оксамитовим і в який часто закохувалися. І тільки Анна досить мляво реагувала на його залицяння і його майже віртуозність. Не те щоб зовсім не реагувала, але без належного ентузіазму. Можливо, причиною цього були два попередні шлюби Маркіяна, у кожному з яких він мав по двоє дітей і тепер у вільний від пар час підробляв, продаючи серед студентів уживаний одяг.

Маркіян заснував першу і єдину в місті колонію вільних художників. Художники свого часу самовільно захопили один зі старих будинків у центрі міста, мешканців якого повиселяли через аварійність, і розмалювали будинок у неймовірні кольори, оголосивши власністю колонії. Міська влада ніяк не могла визначитися з подальшою долею будинку, який хотіли то знести і побудувати на його місці банк, то відреставрувати і зберегти архітектурний ансамбль середмістя. Поки тривали суперечки, у колонії почалося активне мистецьке життя, виставки, вернісажі, концерти, літературні читання. Це місце вже за кілька місяців стало настільки популярним, що будь-яка спроба міської влади відвоювати його була приречена на поразку. За лічені хвилини будинок оточували сотні, а то й тисячі студентів та демонстрантів, приїздило телебачення, радіо, і чиновники змушені були відступити під тиском громадськості. Маркіян став комендантом мистецької колонії будинку, відпустив бороду у стилі Че Гевари і з мегафоном у руках керував усіма несанкціонованими мітингами. Популярнішої за нього людини на той час у місті не було. Його картини розкуповували швидше, ніж він встигав їх домалювати. І так тривало добрих кілька років, поки будинок не завалився, тож колонія розпалася. Та і сам Маркіян ствердив, що у мистецтві настав період індивідуалізму, а час групової творчості минув. Підкоротив бороду і вступив до універу.

Закоханість Маркіяна в Анну супроводжувала численна кількість легенд, адже цей непростий роман звернув на себе увагу всього вузу і від самого початку був приречений на мітологізацію. Згідно з однією з легенд батьки Анни виступили проти кандидатури зятя, бо все життя мріяли видати доньку заміж за кордон. Згідно з іншою версією проти був лише батько, а матері в Анни не було взагалі. Ще один варіант історії стверджував, що насправді не було у неї саме батька, але не заперечував конфлікту матері з гіпотетичним зятем. Така меркантильність страшенно обурювала однокурсниць Маркіяна та Анни, і насамперед тих, які все ще потай обожнювали популярного художника. Не меншою кількістю легенд супроводжувався і розпад мистецької колонії, адже практично ніхто не вірив у те, що все трапилося само собою і Маркіян добровільно оголосив про саморозпуск. Підозрювали причини насамперед політичні, а також застосування шантажу.

Те, що Маркіян опинився на їхньому до безнадійності фемінінному факультеті, старший за всіх на порядну кількість років, зі своєю гітарою та «оксамитовим» тембром голосу, опинився у період, коли плітки про причини розпаду мистецької колонії все ще жваво кружляли серед утаємничених і невтаємничених шанувальниць, стало вагомою подією в університетському житті. Присутність Маркіяна вирізнила увесь їхній курс, їм заздрили старші і молодші потоки, про це говорили навіть викладачі. Коли Маркіян приєднався до Маркіяни, Анни і Яніни і стало помітно, що у них тепер своя компанія, заздрість багатьох перетворилася на ненависть, і стало очевидно, що від їхньої компанії тепер усі чогось чекають, що тепер вони повинні довести якимось незвичайним вчинком те, що заслуговують на таке вирізнення. Можливо, саме ці завищені очікування і перетворили їхню на початках звичайну студентську компанію у коло однодумців, об’єднаних однією ідеєю.

Ляна була ніби з ними, а ніби і не з ними, вона потроху приглядалася, дуже хотіла потрапити у їхнє середовище, але не була певна, що її візьмуть і визнають своєю.

Батьки Маркіяни і Яніни працювали на тому ж факультеті завідувачами кафедр. Батько Яніни тепер жив з матір’ю Маркіяни, а батько Маркіяни – з матір’ю Яніни, хоча загалом це не мало великого значення, бо робочий і вільний час вони все одно проводили разом. Можливо, такий обмін чоловіками (чи жінками, точно не відомо) був спробою змінити хоча б щось у налагодженій рутині спілкування чотирьох людей, які ніколи не розлучаються.

Батьки Ляни народилися в селі і хоча давно переїхали