Читати книгу - "Яким ти повернешся?"

У фантастичних оповіданнях та повістях цієї збірки поряд із людьми діють їхні помічники — сигоми, тобто синтезовані люди (лат. Homo — людина). Сигоми — це не машини і не роботи, а істоти, Тх створить геній людини з речовин, які ще більш різноманітні за своТми реакціями і відповідями на подразнення, ніж білки. В той же час ці речовини матимуть захисні якості металів і пластмас. До синтезу таких речовин крок за кроком підходять хімія і біологія, особливо коли вони вирішують проблему створення штучних органів. Кібернетика, що розробляє найрізноманітніші схеми перетворення інформації, допоможе здійснити найкращий варіант такої схеми.

Сигомам — цим найважливішим своїм творінням — людина передасть усе, що притаманне їй — сильне, гуманне, дозволить скористатися своїм досвідом. Людина ніби— переступить природні рамки і відтворить саму себе в універсальному пластичному організмові, буде безболісно добудовувати і перебудовувати його. Цей організм матиме чудову пам’ять, велику кількість сигнальних систем, по яких імпульси рухатимуться із швидкістю, близькою до швидкості світла.

Успіхи біології, кібернетики, хімії, створення штучних органів дають можливість вченим різних країн розпочати роботу в цьому напрямку.

Цілком вірогідно, що, як і кожне наукове досягнення, сигомів постараються використати для своєї мети сили реакції. Що з цього може бути, показано в повісті “Сигом і Творець”.

Кібернетичні двійники, а потім і сигоми стануть першими розвідниками на далеких планетах, за межами сонячної системи, вони зможуть вижити і перемогти в неймовірно важких умовах і підготувати приїзд своїх творців — людей. Та й на самій Землі, можливо, вони допоможуть людям у багатьох справах. Тхня перемога завжди буде перемогою людини.

 Дочці Маринці присвячую.

Автор

Ні, її вразили не слова — слів дівчинка не могла точно пригадати: здається, спитав, чому вона плаче. Але голос… Він був зовсім не схожий на інші… Такий лагідний, що вона заплакала ще дужче. Наче крізь туман помітила його стурбовану усмішку. Дівчинці здалося, що колись давно вона вже бачила її. От тільки не могла пригадати…

— Тебе хтось скривдив?

Дівчинка заперечливо похитала головою.

Він поспішно додав:

— Я не хотів втручатись у твої справи. Просто мені сумно гуляти самому. Коли бачу: ти йдеш і рюмсаєш.

Дівчинка недовірливо всміхнулася. Туман, який застилав їй очі, почав розвіюватися.

Вона пригадала, як учитель сказав: “Віто Лещук, ти винна і мусиш вибачитися перед Миколою”. Вона тоді вперто закусила губу й мовчала. “Ну що ж, не поїдеш на екскурсію. Посидиш вдома, подумаєш”. Не могла ж вона розповісти, як було насправді. Віта Лещук не донощиця. Хай уже краще її покарають.

— Слухай, дівчинко, а я ж знаю, що винна не ти, а Микола.

“Знає? Але звідки?”

— Післязавтра я полечу на кілька днів до Праги. Хочеш зі мною?

Дівчинка здригнулася, зупинилась. Тоненька й легка, з пухнастим волоссям, вона була схожа на кульбабу, яку хотілося захистити од вітру.

“Післязавтра наш клас вирушає до Праги, а мене не беруть…”

Віта підвела голову й уважно глянула на незнайомця. Він був високий, незграбні широкі плечі скидалися на дві кам’яні брили. Може, тому він трохи горбився. Трикутне обличчя, великий круглий лоб. А очі добрі й тривожні.

— Провести тебе трохи? — мовив незнайомець і швидко додав: — А то мені сумно.

Віта мовчала, і він знову заговорив:

— Розкажу тобі свою історію — може, ти захочеш мені допомогти… Дівчинка погодилась.

— Добре, розказуйте.

Вони поволі пішли далі. Віта поблажливо поглядала на нього. А він ішов поряд, намагаючись іти в ногу з нею.

— Розумієш, у Празі я маю дуже багато справ. Усіх їх за день ніяк не зробиш. Якщо ти полетиш зі мною і виконаєш хоча б одне моє доручення на фабриці дитячої іграшки, я впораюся з іншими. Ну як, згода?

— Треба спитати дозволу мами та бабусі, — сказала Віта.

Незнайомець чомусь зрадів:

— Авжеж, авжеж.

— Мій дім близенько.

Вона так довірилася супутникові, що перед ескалатором подала йому руку. Тут панувало пожвавлення. Незнайомець так міцно стиснув їй руку, що дівчинка навіть скрикнула.

— Пробач, Віто.