Читати книгу - "Ніч перед кінцем світу"
- Жанр: Фантастика
- Автор: Рей Бредбері
У книзі зібрано вибрані фантастичні оповідання видатного Рея Бредбері, деякі з яких вже знайомі українському читачеві, а деякі представлені вперше.
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Рей Бредбері
Ніч перед кінцем світу
Лис і ліс
Вже у першу ніч були феєрверки — вони, можливо, могли б і налякати, якби нагадали про інші, незмірно страшніші речі, — проте зараз це було прекрасно: ракети шугали у старожитнє і приязне небо Мексики і, розбиваючись об зірки, опадали синіми і білими цятками. Чудовим було все, а духмяне повітря — немов тонкий аромат смерті і життя, дощів і пилюки, в якому змішались запах ладану, що пахтів від церкви, і мосяжу — від туб на естраді, що видували розлогі ритми «La Paloma».[1] Крізь відчинені навстіж церковні двері у пломінцях і димках являлися зору мільйони свічок, від чого здавалось, наче це велетенське жовте сузір’я впало з жовтневих небес і тепер палає на стінах. А над прохолодними плитами площі, немов канатохідці, бігли нові і ще більш приголомшливі феєрверки, відбивались від глиняних стін кафе і неслися сторчголов по вогненних дротах бити на сполох на найвищу дзвіницю, де метушлива босонога дітлашня, підстрибуючи і пританцьовуючи, вже раз по раз розхитувала гігантського дзвона, а той страхітно гудів. Під сміх чоловіків і вереск дітей по площі гасав вогняний бик.[2]
— Тисяча дев’ятсот тридцять восьмий рік, — зауважив з усміхом Вільям Тревіс, стоячи з дружиною осторонь гамірного натовпу. — Гарний рік.
Бик кинувся на них. Ухиляючись від вогняних куль, що розліталися навсібіч, вони побігли крізь музику і гамір, мимо церкви й естради під зорями, тримаючи одне одного за руки і сміючись. Бик помчав далі — меткий мексиканець легко ніс на плечах бамбукову споруду, що стріляла пороховими зарядами.
— Я ще ніколи в житті не була такою щасливою, — сказала Сьюзен Тревіс, зупинившись передихнути.
— Це було дивовижно, — підтвердив Вільям.
— Це триватиме довго, правда?
— Всю ніч.
— Ні, я маю на увазі нашу подорож.
Він спохмурнів і поплескав себе по нагрудній кишені:
— Чеків, що в мене є, вистачить на все життя. Веселися. Забудь про все. Вони ніколи нас не знайдуть.
— Ніколи?
— Ніколи.
У цей час хтось із дзвіниці під бамкання дзвону запустив величезні феєрверкові вертушки, які з оглушливим тріскотом, у хмарах диму летіли у переляканий натовп і розквітали вогнями між тупочучих ніг і хитливих тіл. У повітрі висів дивовижний запах смаженої тортильї,[3] за столиками кафе, час від часу поглядаючи на вулицю, з кухлями пива у смаглявих руках сиділи відпочивальники.
Бик упокоївся. Вогонь у бамбукових трубочках загас, і з ним було покінчено. Мексиканець зняв із плечей раму. Дітвора оточила кинуте опудало, навперебій мацаючи то голову із пап’є-маше, що виглядала наче жива, то справжні роги.
— Давай подивимося на нього, — запропонував Вільям.
Поки вони проходили повз кафе, Сьюзен встигла помітити там чоловіка, що придивлявся до них — білошкірого чоловіка в костюмі кольору солі, з блакитною краваткою поверх блакитної сорочки, обличчя той мав худорляве і засмагле. Світле і пряме волосся, блакитні очі — поки вони йшли, він не зводив із них погляду. Вона нізащо не помітила би його, якби не ряд пляшок біля його бездоганно чистого ліктя — пузата пляшка з м’ятним лікером, прозора — з вермутом, і ще сім різнокольорових лікерів, а біля самих кінчиків пальців вишикувалися з десяток крихітних чарочок, з яких він, мружачись від задоволення, присьорбував стиснутими тонкими губами, не забуваючи при цьому міряти очима вулицю. У вільній руці диміла тонка гаванська сигара, а поряд на кріслі лежали двадцять пачок турецьких сигарет, шість коробок сигар і кілька пакуночків із одеколоном.
— Білле! — прошепотіла Сьюзен.
— Спокійно! — сказав Вільям. — Він сам по собі.
— Я бачила його сьогодні вранці на площі.
— Не озирайся, йдемо як ішли. Розглядай бика із пап’є-маше. Саме так. Тепер запитуй.
— Як ти гадаєш, він із Шукачів?
— Вони не могли би нас вистежити!
— Вони могли би!
— Який чудовий бик! — звернувся Вільям до його власника.
— Він не міг пройти за нами крізь двісті років, правда?
— Обережніше, заради Бога, — сказав Вільям.
Вона похитнулась. Він міцно взяв її під лікоть і повів геть.
— Поводься бадьоріше, — сказав він, роблено посміхаючись. — Все буде добре. Підемо прямо у те кафе, сядемо навпроти нього і будемо пити, тож якщо він є тим, за кого ми його вважаємо, він не запідозрить нас.
— Ні, я не зможу!
— Ми мусимо! Ходімо! — І, вже піднімаючись сходами у кафе, він зумисне голосно додав: «І тоді я кажу Давиду, що це просто курям на сміх!»
«Ми тут… — роздумувала Сьюзен. — Хто ми? Куди ми прямуємо? Чого ми боїмося? Почни із самого початку, — сказала вона собі, відчуваючи під ногами глиняну підлогу і з усіх сил намагаючись триматися на ногах. — Я — Енн Крістен, мій чоловік — Роджер. Ми народилися у дві тисячі п’ятдесят п’ятому році. Ми жили у пекельному світі. Світі, схожому на велетенський чорний корабель, що відірвався від берега розуму і цивілізації і, ревучи посеред ночі своєю чорною трубою, несе на собі два мільярди людей — не спитавшись — хочуть вони того чи ні, — до смерті, до останнього берега й останнього моря, в атомне полум’я, у божевілля».
Вони зайшли у кафе. Чоловік дивився на них.
Задзеленчав телефон.
Сьюзен здригнулася. Вона згадала таке ж дзеленчання за двісті років звідси, у майбутньому, того блакитного квітневого ранку дві тисячі сто п’ятдесят п’ятого року:
— Енн, це Рене! Ти чула? Я маю на увазі «Подорожі у Часі, Інкорпорейтед»? Мандрівка у Рим у двадцять перший рік до нашої ери, до Бонапарта біля Ватерлоо — у будь-який час, у будь-яке місце!
— Рене, ти жартуєш!
— Та які там жарти! Сьогодні вранці Клінтон Сміт вирушив крізь час у Філадельфію тисяча сімсот сімдесят шостого року. Компанія може все. Так, це дорого, але подумай, як це — на власні очі побачити Велику пожежу Риму,[4] хана Хубілая,[5] Мойсея і Червоне море![6] Заглянь у патрон пневмопошти, там мала би бути їхня реклама.
Вона відкрила патрон і, справді, побачила оголошення на металізованому аркуші фольги:
РИМ І БОРДЖІА![7]
БРАТИ РАЙТ НА КІТТІ ГОУК![8]
«Подорожі у Часі, Інкорпорейтед» відповідно Вас одягне і перенесе у натовп за мить до вбивства Лінкольна чи Цезаря! Ми гарантуємо вивчення Вами будь-якої мови, задля того щоби Ви могли почуватися, як риба у воді, у будь-якій цивілізації, у будь-якому часі. Латинська, грецька, давньоамериканська розмовна. Відпочивайте у Часі! І не забудьте вказати нам Місце!
Голос Рене продовжував гудіти у слухавці.
— Том і
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ніч перед кінцем світу», після закриття браузера.