read-books.club » Поезія » Ще не вмерла Україна 📚 - Українською

Читати книгу - "Ще не вмерла Україна"

115
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ще не вмерла Україна" автора Борис Грінченко. Жанр книги: Поезія. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

0
0
00

Поезія
Електронна книга українською мовою «Ще не вмерла Україна» була написана автором - Борис Грінченко, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Поезія".
Поділитися книгою "Ще не вмерла Україна" в соціальних мережах: 

Творча спадщина Б. Грінченка, П. Тичини і М. Рильського збагатила скарбницю української та світової літератури. У поезіях, які увійшли до збірки, відображаються теми любові до Батьківщини; оспівування краси природи рідного краю, захоплення силою та міцністю духу українців.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 3 4 5
Перейти на сторінку:

Борис Грінченко, Павло Тичина, Максим Рильський

Ще не вмерла Україна

Борис Грінченко (1863—1910)

Землякам, що збираються раз на рік на Шевченкові роковини співати Гімн «Ще не вмерла Україна»

Ще не вмерла Україна,

Але може вмерти:

Ви самі її, ледачі,

Ведете до смерти!

Не хваліться, що жива ще

Наша воля й слава:

Зрада їх давно стоптала,

Продала, лукава!

Ваші предки торгували

Людськими правами,

Їх продавши, породили

Вас на світ рабами.

Не пишайтеся ж у співах

Ви козацьким родом:

Ви — раби, хоча й пани ви

Над своїм народом!

Україна вам не мати:

Є вам інша пані,

Зрадних прадідів нікчемних

Правнуки погані!

Тільки той достойний щастя,

Хто боровсь за його,

Ви ж давно покірні слуги

Ледарства гидкого.

Ви ж давно не люди — трупи,

Без життя і сили,

Ваше місце — кладовище,

Ями та могили.

Як живі покинуть мертвих,

Щоб з живими стати,

«Ще не вмерла Україна!»

Будемо співати.

Як живі покинуть мертвих, —

Прийде та година,

Що ділами, не словами,

Оживе Вкраїна!

Павло Тичина (1891—1967)

Квітчастий луг...

Квітчастий луг і дощик золотий.

А в далині, мов акварелі, —

Примружились гаї, замислились оселі...

    Ах, серце, пий!

  Повітря — мов прив’ялий трунок.

  Це рання осінь шле цілунок

  Такий чудовий та сумний.

Стою я сам посеред нив чужих,

Немов покинута офіра.

І слухає мій сум природа. Люба. Щира.

    Крізь плач, крізь сміх.

  Вона сама — царівна мила —

  Не раз свій смуток хоронила

  В самій собі, в піснях своїх.

Стою. Молюсь. Так тихо-тихо скрізь, —

Мов перед образом Мадонни.

Лиш від осель пливуть тужні, обнявшись,

    дзвони, —

    Узори сліз.

  Лише з-над хмар часом прилине

  Прощання з літом журавлине —

  Погасле, як грезет із риз...

Гей, над дорогою стоїть верба,

Дзвінкі дощові струни ловить,

Все вітами хитає, наче сумно мовить:

    Журба, журба...

  Отак роки, отак без краю

  На струнах Вічності перебираю

  Я, одинокая верба.

Світає...

       Світає...

Так тихо, так любо, так ніжно у полі.

Мов свічі погаслі в клубках фіміаму,

В туман загорнувшись, далекі тополі

В душі вигравають мінорную гаму.

     Вже дніє поволі...

Так тихо, так любо, так ніжно у полі.

       Світає...

Все спить ще: і небо, і зорі безсилі,

Лиш птах десь озвався спросоння ліниво

Та темний бовван на козачій могилі

Про давнє, минуле кричить мовчазливо.

     Видніє щохвилі.

Все спить ще: і небо, і зорі безсилі.

       Світає...

Проміннями схід ранить ніч, мов мечами,

Хмарки по всім небі й собі взолотіли.

Безмовні тумани тремтять над полями.

Підхоплююсь з ними і я, посвіжілий.

О, глянь, що над нами!

Розкраяно небо — мечами, мечами...

Скорбна мати 

Пам’яті моєї матері

I

Проходила по полю

Обніжками, межами.

Біль серце опромінив

Блискучими ножами!

Поглянула — скрізь тихо.

Чийсь труп в житах чорніє...

Спросоння колосочки:

Ой радуйся, Маріє!

Спросоння колосочки:

Побудь, побудь із нами!

Спинилась Божа Мати,

Заплакала сльозами.

Не місяць, і не зорі,

І дніти мов не дніло.

Як страшно!.. людське серце

До краю обідніло.

ІІ

Проходила по полю —

Зелене зеленіє...

Назустріч учні сина:

— Возрадуйся, Маріє!

Возрадуйся, Маріє:

Шукаємо Ісуса.

Скажи, як нам простіше

Пройти до Еммауса?

Звела Марія руки,

Безкровні, як лілеї:

Не до Юдеї шлях вам,

Вертайте й з Галілеї.

Ідіте на Вкраїну,

Заходьте в кожну хату —

Ачей вам там покажуть

Хоч тінь його розп’яту.

ІІІ

Проходила по полю.

В могилах поле мріє —

Назустріч вітер віє —

Христос воскрес, Маріє!

Христос воскрес? — не чула,

Не відаю, не знаю.

Не буть ніколи раю

У цім кривавім краю.

Христос воскрес, Маріє!

Ми — квіти звіробою,

Із крові тут юрбою

Зросли на полі бою.

Мовчать далекі села.

В могилах поле мріє.

А квітка лебедіє:

О згляньсь хоч ти, Маріє!

IV

Проходила по полю...

— І цій країні вмерти? —

Де він родився вдруге, —

Яку любив до смерти?

Поглянула — скрізь тихо.

Буяє дике жито.

— За що тебе розп’ято?

За що тебе убито?

Не витримала суму,

Не витримала муки, —

Упала на обніжок,

Хрестом розп’явши руки!..

Над нею колосочки

«Ой радуйся!» — шептали.

А янголи на небі —

Не чули і не знали.

Весна

(З Баратинського)

Весна, весна! Яка блакить,

який кругом прозор!

Садками ходить брунькоцвіт,

а в небі — злотозор.

Весна, весна! Який там гон

на крилах вітерка? —

то в вишині біжить, зника

хмар-хмàрова ріка.

Шумлять згори шум-пінярі;

ріка своїм хребтом

несе торжественно вперед

веселий, скреслий лом.

Ще синій ліс не взеленів,

але квіток проріст

уже підняв і розрізнив

торішній злеглий лист.

А там в високій глибині,

де тоне тонь ясна,

перловий жайворон топить:

хмар-хмàрова весна!

«Блакить мою душу обвіяла,..»

Блакить мою душу обвіяла,

Душа моя сонця намріяла,

Душа причастилася кротості трав —

Добридень я світу сказав!

Струмок серед гаю як стрічечка.

На квітці метелик мов свічечка.

Хвилюють, маюють, квітують поля —

Добридень тобі, Україно моя!

«За хвилею котиться хвиля...»

За хвилею котиться хвиля...

Співа вона пісню, ридає,

Й цілує у берег піщаний,

І геть собі знов одбігає...

  За хмарою хмарка у небі...

  Біжить, підганяє другую;

  Одстане... то знов понесеться,

  Мов землю убачив рідную...

Так мрія за мрієй шугає

В розкішному світі, в пустині.

Й гуляє-пурхає, як пташка,

І плаче одна в самотині...

Що місяцю зіроньки кажуть...

Що місяцю зіроньки кажуть ясненькі?

Що шепчуть квітки уночі над рікою?

Про що зітха вітер? Що

1 2 3 4 5
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ще не вмерла Україна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ще не вмерла Україна"