Читати книгу - "покинуте серце в океані , tuiera"

Байдужість - це така всеохоплива штука, яка часто народжується у якості самозахисту. Цей механізм заощаджує енергію для подальшого виживання. Знижує рівень тривожності, страху, моралі. Тобі стає плювати на все, що тебе оточує.
Люди, події, обставини - втрачають цінність. Але одним із страшних наслідків стає втрата інтересу саме до власного життя. Ти забуваєш про те, що колись був особистістю. Оскільки сенс призупиняє своє існування. 
Ніби пітьма незацікавленості у бутті охоплює кожен сантиметр шкіри, цей шлях безкрайнім океаном, де акули пожирають останні живі клітини. Залишається лише скелет. Він вже не живий у нашому розумінні, він не має почуттів, втім ще вправно функціонує й зрештою допливає до острову скарбів. 
Його зустрічають оваціями, привітаннями, але йому до того вже байдуже. Стало пізно захлинатися спробами відновлювання почуттів, бо серця уже не існує. Вирване з грудей акулою, воно затонуло десь там на дні океану.
Байдужість грає із тобою злий жарт ще починаючи з того моменту, як ти усвідомив, що без неї тобі не вдасться створити з себе когось. Доплисти.
Завжди буде ганьба, зрада, недовіра, споплюженість, знецінення із сторони інших й щоб вибратися з водоспаду цього гейту (хейту? Який там український правопис, підкажіть 😅) - тобі доведеться зачинити своє серце, й в додаток душу, на 1000 замків та забути про існування власних поразок назавжди. Іншими словами - стати байдужим. 
Ціною досягнення якоїсь мети завжди стає втрата чогось. Проте, треба звертати увагу на те, чи ця ціна є по справжньому відповідником для отриманого.

Натхнення: цитата: "Бійтеся, як вогню, байдужості, як своєї, так і чужої, бо в байдужих людей немає серця. Воно у них висихає." - Лесь Курбас (1887 - 1937)

03.06.2025 
tuiera

Кінець