Читати книгу - "Мявчик та Вогник: Врятувати Великдень, Герцог Фламберг"

У затишному містечку Букнет, де різношерсті коти та лускаті дракони жили у дивовижній гармонії, панувала святкова метушня. З самого світанку місто наповнилося дзвінкими голосами, веселим галасом та шурхотом численних ніг, адже всі мешканці готувалися до Великодня - найяскравішого та найвеселішого свята весни.

Кожен куточок Букнета був ретельно прикрашений. Вулиці прикрашали різнокольорові стрічки, що майоріли на легкому весняному вітрі, вишиті рушники з традиційними візерунками, розвішані на вікнах будинків, та ніжні гірлянди з перших весняних квітів - тендітних пролісків, запашних нарцисів та яскравих тюльпанів.

На вулицях снували коти найрізноманітніших порід та забарвлень. Одні несли великі плетені кошики, наповнені різнобарвними писанками, кожна з яких була унікальним витвором мистецтва. Інші коти, спритно балансуючи на дахах, розвішували між будинками гірлянди з сяючих кристалів, що переливалися на сонці всіма кольорами веселки. Дракони, великі та малі, теж не стояли осторонь. Вони обережно розвішували на фасадах будинків яскраві прапорці та кумедні плакати із зображеннями великодніх зайчиків та курчат.

У повітрі витав п'янкий, дурманячий аромат свіжоспечених пасок, щойно вийнятих з печі, з їхніми апетитними золотистими скоринками, посипаними цукровою пудрою. Поруч розносився запах фарбованих яєць, які виблискували на сонці, мов коштовне каміння - червоні, сині, зелені, жовті, фіолетові, помаранчеві, кожне з неповторним візерунком.

Мявчик, ледачий, але добродушний кіт з м'якою, густою сірою шерстю, що виблискувала на сонці сріблом, та великими, виразними зеленими очима, в яких часто можна було побачити лінощі та мрійливість, як завжди, намагався сховатися від всієї цієї метушні. Він згорнувся тісним клубочком на своєму улюбленому підвіконні, підклавши під вушко пухнасту лапу, і мріяв про тихий, безтурботний сон та велику, запашну миску сметани з найближчої крамниці, з її густою пінкою та ніжним вершковим смаком. Яскраві, теплі промені весняного сонця заглядали у вікно, але Мявчик лише сильніше заплющив очі, намагаючись відгородитися від святкового галасу, що долинав з вулиці.

— Ох, і навіщо цей нестерпний галас? — бурмотів він, невдоволено ворушачи вусами та прикриваючи вуха лапами. — Чого всі так носяться, метушаться? Краще б я зараз дрімав, бачив десятий сон, як зловив найбільшу у світі мишу, товсту та соковиту, а не слухав ці дурні пісні про зайчиків та писанки, які лунають звідусіль.

Раптом двері кімнати з гучним скрипом розчинилися, і влетів задиханий Вогник, маленький дракончик смарагдового кольору з великими, сповненими тривоги очима. Його маленькі перетинчасті крильця ледь не торкалися стелі, здіймаючи легкий вихор пилу, а з ніздрів виривалися тривожні клуби диму, схожі на маленькі зелені хмарки. На його лускатій шкірі виступили крапельки поту, а хвостик нервово смикався з боку в бік.

— Мявчику! Мявчику! — закричав він тоненьким, переривчастим голосом, ледь стримуючи сльози, які от-от мали бризнути з його великих очей. — Великдень у небезпеці!

Мявчик ліниво розплющив одне око, не бажаючи розлучатися зі своїми солодкими мріями про миску сметани. Він повернув голову в бік Вогника і пробурмотів спроквола:

— Що цього разу, Вогнику? — пробурмотів він, позіхаючи так широко, що показалися всі його гострі зубки. — Знову Снігова Королева повернулася, щоб заморозити нам вуса своїм крижаним подихом? Чи, може, вредні тролі вирішили поцупити всі наші ковбаски прямо з святкового столу для свого сніданку?

Вогник заперечливо мотнув головою, і його очі ще більше розширилися від жаху.

— Гірше! Набагато гірше! — вигукнув Вогник, підлітаючи до самого котячого носа і заглядаючи йому прямо в очі. — Зникли яйця! Всі Великодні яйця зникли! Уяви собі, Мявчику, зовсім усі! Жодного не залишилося!

Мявчик нарешті прокинувся, зрозумівши, що цього разу все дуже серйозно. Він миттєво підскочив на лапи, його м'яка сіра шерсть настовбурчилася від здивування, а зелені очі розширилися від подиву.

— Що? Яйця? Які яйця? — перепитав він, остаточно проганяючи залишки сну.

— Великодні! — терпляче пояснив Вогник, продовжуючи махати крильцями так швидко, що здавалося, ніби вони розмиваються в повітрі. — Всі яйця, які мешканці Букнета з любов'ю та натхненням розфарбовували цілий тиждень, вкладаючи в кожну писанку частинку своєї душі, для святкових забав! Уяви собі, Мявчику, скільки праці було вкладено в кожну крихітну деталь, скільки фантазії та творчості! А тепер все це зникло! Немає нічого!

Раптом з полиці з гучним "Пхиррр!" злетіла Шапка, стара, але дуже горда шапка з великим пухнастим помпоном, схожим на кумедну хмаринку, що завжди мала свою думку з будь-якого приводу, навіть якщо її ніхто не питав. Її потертий оксамит, колись розкішного бордового кольору, аж засяяв від обурення, мов стиглий буряк.

— Зникли яйця? Ой лишенько! — обурилася вона, підлітаючи до Мявчика та Вогника і кружляючи над їхніми головами. Її голос був скрипучим, як у старої бабусі, яка щойно прокинулася. — Це ж справжнісінька катастрофа! Де ж я буду сидіти на Великдень? На голій голові? Уявити страшно! Хто буде милуватися моїм чудовим помпоном, цим витвором моди, якщо всі будуть розглядати лише лисі голови мешканців Букнета? Це ж неподобство!

Мявчик зітхнув, розуміючи, що його спокійному ранку остаточно прийшов кінець. Він переможно потягнувся, вигнувши спину дугою, і неохоче зістрибнув з підвіконня.

— Гаразд, гаразд, заспокойся, стара калоше, — пробурчав він, намагаючись приховати роздратування в голосі. — Треба з'ясувати, що сталося з цими яйцями. І знайти винних, щоб вони відповіли за свої вчинки по всій суворості котячого закону!

Мявчик, Вогник і Шапка перезирнулися, сповнені рішучості розплутати цю загадкову справу і повернути Великодню радість мешканцям Букнета.