Читати книгу - "Як Крутько навчився чекати , Марина Слободенюк"

У великому лісі жило мишеня Крутько. Він був дуже активним, любив гратися, а ще — отримувати все і одразу. Але була одна проблема: він зовсім не вмів чекати.
 Коли мама-мишка готувала смаколики, Крутько бігав біля неї і запитував:
— Ну коли? Дай мені зараз же смаколик! Уже готово?

 Коли вони йшли гуляти на майданчик, мишеня щосекунди підстрибувало і питало:
— Ще довго? Коли ми вже прийдемо?
 Він починав нервувати, хникати та тупати ніжками, коли не отримував щось одразу.

— Потрібно трохи зачекати! — говорила мама-мишка, коли їй потрібно було завершити якусь справу.
— Але я не люблю чекати, мені нудно! Я хочу вже! — насупився Крутько і вже починав вередувати, тупотіти ніжками.

— Я знаю, як тобі подружитися з часом, — раптом підійшов до малюка дідусь.
— Подружитися? Хіба з часом можна дружити? — здивувався Крутько.
— Звісно, ходімо, я тобі щось покажу.

 Вони разом попрямували до дідусевої скрині. Він часто звідти діставав щось цікаве для онука: книги з захопливими історіями, іграшки, якими гралася мама Крутька, коли була маленькою. А ще дідусь у своїй скрині зберігав смаколики для маленького мишеняти. Проте сьогодні він дістав щось дуже особливе — пісочний годинник.

— Для чого він, дідусю? — з цікавістю запитав Крутько.
— Це чарівний годинник, він допоможе тобі слідкувати за часом. Переверни його і спостерігай за піском. Бачиш, він не поспішає, але й не зупиняється. Коли наступного разу тобі потрібно зачекати, переверни його і займися якоюсь справою. Так час пройде швидко та корисно.

 Крутько хмикнув носом, йому здалося це цікавим, а спостерігати за піском йому справді сподобалося. Маленькі пісчинки, що повільно сипалися вниз, здавалися йому кумедними.
— Добре, я спробую! — сказав він і схопив годинник, побігши до мами.
— Мамо, обід ще не готовий?
— Майже, потрібно зачекати ще п’ять хвилин.

 Крутько перевернув годинник, покрутив хвостиком, вигадуючи собі заняття. Він почав малювати: сонечко, дерево, хмаринку. Не встиг  домалювати, як пісок закінчився, і мама покликала до столу.
— Хм, як швидко минув час, — зауважило мишеня.

 Він використовував годинник кожного разу, коли потрібно було зачекати. Вигадував різні заняття: читав, малював,  складав іграшки.

 Одного разу Крутько стояв із мамою в черзі за морозивом. Звірят було так багато, що чекати довелося довго. Спочатку мишеня засмутилося — йому не терпілося поласувати холодним смаколиком уже зараз! Він навіть хотів почати вередувати, але раптом згадав про свій чарівний годинник.

 Крутько дістав його, перевернув і почав спостерігати за піском разом із мамою. Щоб не нудьгувати, мишеня почало розповідати, яке морозиво вибере, чим займеться потім і в які ігри хотіло б пограти. Годинник непомітно відмірював час, і Крутько так захопився розмовою, що навіть не помітив, як настала їхня черга.

— Ого, вже можна замовляти! — здивувався він і радісно взяв своє улюблене ягідне морозиво.

Згодом Крутько зрозумів: очікування може бути приємним, якщо знайти собі заняття. 
 

Запитання до казки:
1. Хто головний герой казки?
2. Чому Крутько не любив чекати?
3. Як він поводився, коли йому доводилося чекати? А як ти себе поводиш, коли потрібно зачекати?
4. Хто допоміг Крутькові навчитися чекати?
5. Що особливого було у дідусевій скрині?
6. Як працював пісочний годинник?
7.Чому важливо вміти чекати?
8.Чи допоміг би тобі такий годинник?
9.  Як можна цікаво проводити час у черзі або вдома, коли треба почекати?
10. Як ти думаєш, чи змінився Крутько після цієї історії?

Кінець