Читати книгу - "Зрадник, проклятий та демон, Рита Адлер"

-       Що вас так здивувало, моя повелителько, - почула біля себе знайомий писк.

-       Ти?!..

-       Так, Рохерт Веллс, ваш чоловік, призначив мене вашим особистим секретарем.

-       Тебе?... А як так сталося, що коли я злітала… не помітила твоєї присутності поряд?

-       Але ж ви мені раді, моя пані?

-       Та звісно, Бохіне!

Я радісно обійняла дудука, відчуваючи значне полегшення: поряд зі мною була істота, якій я могла довіряти.

Коли ми підлітали до велетенської брами – вона розчахнулася просто перед літальною капсулою.

Всередині нас зустрів натовп найрізноманітніших химер.

-       Вітаю у наших володіннях, - подавши руку, Рохерт Веллс допоміг мені ступити на поверхню підлоги, що аж сяяла від блиску.

-       Дякую… тут дуже незвичайно.

-       Ходімо, я покажу тобі нашу сімейну спальню.

Дудук уже встиг перевтілитися у високого чахлика і, галантно схиливши набік голову, підтюпцем рушив поряд, коли ми із чоловіком почали підніматися широкими східцями, оточені цілими зграями привидів, вурдалак та демонів найрізноманітніших форм.

Скажу вам, було не дуже вже й кепсько жити у тому замку, проте мені швидко набридли одноманітні розваги, які я тут мала – наприклад, нічні бали, потім спання майже до вечора, розмови із дудуком, від нудьги я навіть навчилася вишивати хрестиком! До того ж, мого чоловіка Рохерта Веллса майже ніколи не було вдома, і я мало не зійшла із глузду.

- Чуєш, я не хочу такого життя, - якось я заявила, коли ми вечеряли лише удвох за розкішним столом на сто персон. 

- А якого ти хочеш?

Я хочу повернутися на Землю. До речі… там у мене теж є свій дім. Звісно, то не палац, але теж нічогенька вілла.

-  І чим же я буду займатися – там, на Землі?

- Очолиш корпорацію «Солодкий нектар»…

- Як повідомив мені бос… тобто, твій батько, із «Солодким нектаром» усе чудово, там немає про що хвилюватися.

- Але мені тут нудно! Довкола море, і жодної нормальної істоти, із якою я могла б посваритися!

- Он як? – Рохерт Веллс, здається, був добряче спантеличений.

- Я не звикла до такого життя й не хочу звикати. Мерщій поверни мене на Землю! Я давно не бачила своїх подруг, як там вони? А ще… ти мені це обіцяв!

- Гаразд, - мій демон не довго й думав, мабуть, у них там, по той бік Чорної діри, якась своя психологія. – Укладемо нову угоду.

- Знову якась угода?

- Пів року ми житимемо там, де обереш ти, але наступних півроку – лише за моїми правилами.

- Ок, я згодна! – радісно пискнула я.